12 інфекцій, що передаються статевим шляхом (12 ІПСШ)

Інфекції, які передаються статевим шляхом, найчастіше мають тривалий інкубаційний період та мляву клінічну картину. Вони призводять до розвитку запальних процесів у сечовивідних шляхах та статевих органах. Аналіз на 12 ІПСШ допомагає своєчасно виявити як саме захворювання, так і етіологічний фактор його розвитку.

Інфекції, що передаються статевим шляхом: опис

ІПСШ – це інфекційні патології, що передаються статевим шляхом. Вони розвиваються як у чоловіків, так і у жінок. Але у чоловіків найчастіше не виявляється яскравої клінічної картини. У жінок через специфіку будови сечостатевої системи, навпаки, самі патології зустрічаються частіше і мають досить виражену симптоматику з можливим поширенням вертикальним шляхом на сусідні органи.

Розрізняють вірусну, грибкову та бактеріальну етіологію інфекцій. Найчастіше збудниками є мікоплазма, уреаплазма, цитомегаловірус, гонорея, вірус папіломи людини, кандида, трихомонада, хламідія та їх різновиди. Всі вони призводять до розвитку: у жінок – уретриту, вагінозу, пієлонефриту, цервіциту, вульвовагініту, вагініту та ендометриту, а у чоловіків – уретриту, простатиту та орхоепідідіміту, а також інших патологій.

Тривалі мляві запальні процеси, викликані даними агентами, можуть стати етіологічним фактором безпліддя як у чоловіків, так і у жінок. А в період вагітності часто призводять до викидня, передчасних або важких пологів та інфікування новонародженого під час пологів.

Будь-який збудник статевих хвороб може перебувати в організмі як умовно патогенної флори та не турбувати людину. Але при ослабленні імунітету, будь-якої миті може розвинутися саме захворювання, через активне розмноження мікроорганізмів.

Джерелом інфекції є носій чи хворий. Шлях передачі – статевий, у поодиноких випадках побутовий та від матері до дитини. Всі хвороби, які передаються статевим шляхом, мають схожу клінічну картину і можуть проявлятися у вигляді:

• болючості при сечовипусканні та під час статевого акту;
• сверблячки та печіння в проекції зовнішніх статевих органів;
• висипань на зовнішніх статевих органах;
• гіперемії та місцевої гіпертермії зовнішніх статевих органів;
• функціональних розладів сечостатевих органів (часті позиви до сечовипускання тощо);
• виділень із пеніса/піхви – серозних, білих або гнійних.

Чи можна заразитися ІПСШ побутовим шляхом?

Теоретична ймовірність побутового шляху передачі існує, але вона надзвичайно мала у порівнянні з статевим шляхом. Для зараження необхідне поєднання кількох умов. Наприклад, велика кількість активного збудника повинна потрапити з предмета побуту (вологий рушник, мочалка) безпосередньо на слизові оболонки статевих органів або уретри здорової людини.

Більшість збудників ІПСШ дуже нестійкі у зовнішньому середовищі. Вони швидко гинуть при висиханні, під дією дезінфікуючих засобів, ультрафіолету та температурних коливань. Neisseria gonorrhoeae (гонокок) виживає поза тілом людини лише кілька хвилин. Chlamydia trachomatis та Trichomonas vaginalis також швидко втрачають активність.

Найбільшу виживаність у зовнішньому середовищі демонструє Candida albicans (грибок) і, у меншій мірі, вірус простого герпесу (ВПГ) за умов підвищеної вологості.

Отже, основним і практично єдино значущим шляхом передачі ІПСШ є статевий. Однак правила загальної гігієни (використання особистого рушника, мочалки, білизни) залишаються актуальними.

Чим небезпечні невилікувані ІПСШ?

Головна підступність інфекцій, що передаються статевим шляхом, полягає у їхній здатності викликати тяжкі ускладнення, навіть якщо первинні симптоми були незначними або пройшли самостійно.

У жінок висхідна інфекція часто призводить до запальних захворювань органів малого таза (ЗЗОМТ). Це стан, при якому бактерії проникають із піхви та шийки матки у матку, маткові труби та яєчники. Хронічне запалення викликає утворення спайок та рубцевої тканини в маткових трубах, що є основною причиною трубного безпліддя і значно підвищує ризик позаматкової вагітності, небезпечної для життя. Крім того, хронічне запалення може порушувати функцію яєчників та імплантацію ембріона.

У чоловіків невилікувані ІПСШ можуть призвести до запалення придатка яєчка (епідидиміт), що проявляється сильним болем та набряком мошонки. Хронічне запалення передміхурової залози (простатит) також може бути спричинене цими збудниками. Найсерйознішим ускладненням є обструкція сім’явивідних шляхів через рубцювання, що стає причиною чоловічого безпліддя.

Для обох статей деякі типи вірусу папіломи людини (ВПЛ 16, 18 тощо) мають прямий зв’язок із розвитком онкологічних захворювань. У жінок вони є основною причиною раку шийки матки, а у чоловіків можуть викликати рак статевого члена, ануса та ротоглотки. Хронічні цитомегаловірусні (ЦМВ) та герпетичні (ВПГ) інфекції послаблюють імунітет і можуть викликати серйозні системні ураження при імунодефіцитних станах.

Як лікують ІПСШ і чому не можна призначати антибіотики собі самостійно?

Тактика лікування повністю залежить від виявленого збудника, оскільки бактерії, віруси та найпростіші потребують принципово різних підходів:

• Бактеріальні інфекції (хламідіоз, мікоплазмоз, уреаплазмоз, гонорея) лікуються курсом антибіотиків. Важливо розуміти, що не існує одного “універсального” антибіотика від усіх ІПСШ. Лікар обирає препарат, до якого конкретний збудник найчутливіший, після проведення антибіотикограми. Курс лікування мають пройти обидва партнери одночасно, навіть якщо у одного з них аналіз негативний. На час лікування необхідно відмовитися від статевих контактів.
• Трихомоніаз викликається найпростішим мікроорганізмом, тому лікується спеціальними протипротозойними препаратами (наприклад, метронидазолом).
• Грибкові інфекції (кандидоз) потребують застосування протигрибкових засобів (місцево у вигляді свічок, кремів або перорально у таблетках).
• Вірусні інфекції (ВПЛ, ВПГ, ЦМВ) повністю видалити з організму неможливо. Терапія спрямована на пригнічення активності вірусу, зміцнення імунітету та усунення симптомів (наприклад, противогерпетичні препарати під час загострення). Для профілактики наслідків ВПЛ важливе регулярне спостереження (гінеколог для жінок) і лікування передракових змін.

Найважливіша сучасна проблема — антибіотикорезистентність. Неправильний, неповний або самостійний прийом антибіотиків призводить до того, що бактерії (особливо гонокок) мутують і стають нечутливими до ліків. Це перетворює легко виліковну хворобу на хронічну і важко піддається терапії. Тому призначити адекватне лікування може лише лікар на основі результатів аналізу.

Як надійно захистити себе від ІПСШ?

Найефективніша стратегія профілактики — комплексний підхід:

• Бар’єрна контрацепція. Правильне використання презервативів під час кожного статевого контакту (вагінального, анального, орального) значно знижує, але не виключає на 100% ризик передачі інфекцій. Важливо пам’ятати, що такі інфекції, як ВПЛ та герпес, можуть передаватися при контакті з ураженими ділянками шкіри, не покритими презервативом.
• Регулярне обстеження. Здавати аналізи на ІПСШ (ПЛР-комплекси, як описано у статті) рекомендується регулярно, навіть за відсутності симптомів, якщо ви ведете активне статеве життя, особливо з різними партнерами. Обстеження перед початком нових стосунків та відкритий діалог з партнером — ознака відповідальності та турботи про здоров’я один одного.
• Вакцинація. Це єдиний метод специфічної профілактики деяких ІПСШ. Існують ефективні вакцини проти вірусу папіломи людини (ВПЛ), які захищають від найонкогенніших типів (16, 18) та інших. Вакцинація рекомендована як дівчаткам, так і хлопцям у підлітковому віці до початку статевого життя.

Розуміння шляхів передачі, наслідків та важливості своєчасної діагностики також є методом захисту від інфекцій.

Чому повертаються вагіноз, кандидоз і трихомоніаз?

Багато урогенітальних патогенів формують біоплівки — багатошарові спільноти мікробів, захищені матриксом. Усередині плівки Gardnerella, дріжджі Candida і навіть Trichomonas краще переживають лікування та обмінюються факторами стійкості. Звідси постійні рецидиви — стало краще → через місяць знову симптоми.

Проти рецидивів працює вибір схем з доведеною активністю проти біоплівок (режими тривалої/пульс-терапії за призначенням лікаря), обов’язкова оцінка та корекція вагінального pH, виключення самостійних спринцювань і “антисептиків” (вони погіршують дисбіоз), паралельна оцінка статевого партнера при трихомоніазі та змішаних інфекціях. Утримання або бар’єрний захист до контрольного тесту також допомагають знизити ризик реінфекції.

Особливості дослідження

Аналіз на 12 інфекцій, які передаються статевим шляхом (12 ІПСШ) – це найбільш ефективний метод діагностики урогенітальної інфекції, що дозволяє виявити збудника та поставити точний діагноз. За допомогою дослідження можна також проконтролювати ефективність терапії.

Коли та навіщо призначають аналіз

Показаннями для проведення дослідження є:

• клінічні прояви урогенітальної інфекції;
• планування вагітності (для обох партнерів);
• підготовка до операції;
• обстеження під час вагітності;
• безпліддя;
• викидень чи загроза передчасних пологів.

Призначають аналіз для:

• скринінгового обстеження;
• виявлення етіології урогенітальної інфекції;
• обстеження осіб, які контактували з інфікованою людиною;
• контролю ефективності терапії;
• постановки діагнозу та проведення терапії.

На дослідження видають направлення: гінекологи, акушер-гінекологи, урологи, сімейні лікарі та терапевти.

Правила підготовки

Щоб отримати об'єктивний результат дослідження, необхідно утриматися до взяття біоматеріалу від:

• приймання антибактеріальних, противірусних та протигрибкових медикаментозних засобів за 3-4 дні – після дозволу лікаря;
• статевого акту за 1-2 доби;
• нанесення дезінфікуючих засобів, крему та медичних розчинів напередодні здачі;
• проведення гігієнічних заходів вранці перед здаванням.

Зішкріб з уретри чоловікам проводиться за умови, що останній акт сечовипускання був хоча б за 3 години до забору.

Перед проведенням зішкребу з урогенітального каналу жінкам необхідно дотримуватись наступних рекомендацій:

• не можна проводити забір під час менструації;
• слід утриматися від спринцювання, постановки тампонів та свічок за 4-5 днів;
• за другу добу до забору відмовитися від проведення кольпоскопії та інтравагінального УЗД-дослідження.

За умови здачі зішкрібу для оцінки ефективності терапії слід проводити її через 2 тижні після закінчення курсу. Але краще проконсультуватися з лікарем про всі нюанси здачі аналізу в індивідуальному порядку.

Інтерпретація результатів

Отримання позитивної відповіді дослідження наступних збудників говорить про:

• Mycoplasma hominis та Mycoplasma genitalium – розвиток захворювання на мікоплазмоз або носійство збудника;
• Ureaplasma spp. (Ureaplasma parvum, Ureaplasma urealyticum) – розвиток захворювання на уреаплазмоз або носійство збудника;
• Candida albicans – розвиток захворювання на кандидоз або носійство збудника;
• Gardnerella vaginalis – розвиток захворювання на вагіноз або носійство збудника;
• Chlamydia trachomatis – розвиток захворювання на хламідіоз або носійство збудника;
• Trichomonas vaginalis – розвиток захворювання на трихомоніаз або носійство збудника;
• Neisseria gonorroeae – розвиток захворювання гонорея або носійство збудника;
• Cytomegalovirus CMV, Herpes simplex virus HSV 1,2, ВПЛ HPV 16 тип, ВПЛ HPV 18 тип – підтверджує етіологічну роль даних вірусних збудників у розвитку урогенітальних інфекцій.

Негативний результат при виявленні будь-яких збудників говорить про

відсутність захворювання або занадто короткий період після інфікування.

Як зрозуміти носійство чи активну форму ІПСШ?

Позитивний результат ПЛР-аналізу — це не завжди діагноз, що потребує негайного лікування.

Носійство означає, що генетичний матеріал мікроорганізму виявлений, але він не викликає запальної реакції та клінічних симптомів. Імунна система людини успішно стримує його розмноження. Це характерно для умовно-патогенних мікроорганізмів (наприклад, Ureaplasma spp., Mycoplasma hominis, Candida albicans), які у невеликій кількості можуть бути присутніми в нормі. Рішення про лікування у випадку носійства приймається не завжди. Лікар враховує титр (кількість) збудника, наявність симптомів, дані огляду (ознаки запалення) та репродуктивні плани пацієнта. Наприклад, носійство уреаплазми у безсимптомної людини може не вимагати терапії, а виявлення її у пари, що готується до ЕКЗ, — є показанням до лікування.

Активна інфекція підтверджується не тільки позитивним ПЛР, але й клінічною картиною. Лікар під час огляду бачить об’єктивні ознаки запалення: набряк, гіперемію (почервоніння) слизових, специфічні виділення. У цьому випадку наявність навіть мінімальної кількості патогену є підставою для призначення терапії. Для деяких інфекцій (наприклад, Chlamydia trachomatis, Neisseria gonorrhoeae, Trichomonas vaginalis) будь-яке виявлення вважається показанням до лікування, оскільки носійство для них не характерне — вони є абсолютними патогенами.

Іноді для уточнення активності процесу лікар може призначити додаткові аналізи. Наприклад, кількісний ПЛР-аналог показує не тільки наявність, а й концентрацію кожного мікроорганізму та загальний стан мікробіоти. Бакпосів з визначенням титру та чутливості до антибіотиків допомагає відрізнити значущу концентрацію умовно-патогенної флори від норми.

Імунітет після ІПСШ: чи існує стійкий захист?

Це питання особливо актуальне для вірусних інфекцій, але стосується і бактеріальних. Однак стійкий пожиттєвий імунітет після перенесеної ІПСШ не формується.

Після лікування бактеріальних інфекцій (хламідіоз, гонорея, сифіліс) організм не виробляє захисних антитіл, які могли б запобігти повторному зараженню. Перехворіти можна багаторазово. Кожен новий епізод — це новий контакт з інфекцією і необхідність нового курсу лікування.

При вірусних інфекціях ситуація складніша. Після зараження вірусами герпесу (ВПГ) та цитомегаловірусом (ЦМВ) організм виробляє антитіла, але вони не здатні елімінувати (видалити) вірус з організму. Вірус назавжди залишається в нервових гангліях (ВПГ) або тканинах (ЦМВ) і може реактивуватися при зниженні імунітету. Таким чином, імунітет є нестерильним і не захищає від рецидивів.

Вірус папіломи людини (ВПЛ) у більшості здорових людей елімунується імунною системою протягом 1-2 років. Після цього формується типоспецифічний імунітет, який захищає від повторного зараження саме цим типом вірусу. Однак заразитися іншим типом ВПЛ можна.

Все це підкреслює важливість постійної профілактики, навіть після успішного лікування. Використання презервативів та регулярний скринінг необхідні для запобігання реінфекції.

Важливі примітки

Дуже важливо дотримуватися правил підготовки, оскільки тільки тоді результати дослідження будуть об'єктивними .