Лептоспіроз: причини, симптоми, лікування

Лептоспіроз відноситься до небезпечних зоонозних природно-вогнищевих інфекцій. Збудником є бактерії роду Leptospira. Захворювання поширене в усьому світі, особливо в регіонах з теплим вологим кліматом, і становить серйозну загрозу як для тварин, так і для людини.

Інфекція призводить до системного ураження ендотелію капілярів, що стає причиною дисфункції нирок, печінки, легенів і м’язів. Супроводжується лептоспіроз вираженим синдромом інтоксикації і хвилеподібною лихоманкою. Однак, симптоми часто нагадують інші інфекції (грип, гепатит, лихоманка денге), що ускладнює своєчасне розпізнавання.

Коротка історія

Історія лептоспірозу почалася задовго до відкриття його збудника. У 1886 році німецький лікар Адольф Вейль вперше описав характерну жовтяничну форму хвороби, що супроводжується лихоманкою, кровотечами і ураженням нирок. Цей стан довгий час називали «хворобою Вейля», вважаючи окремою нозологією. Однак уже тоді лікарі відзначали зв’язок захворювання з контактом людей із забрудненою водою.

Прорив у вивченні інфекції стався в 1914–1915 роках, коли японський бактеріолог Рюкічі Інадо і його колеги виділили з крові хворих спіралеподібні мікроорганізми — Leptospira icterohaemorrhagiae. Це відкриття не тільки підтвердило інфекційну природу хвороби, але й дозволило розробити перші методи лабораторної діагностики. Цікаво, що спочатку лептоспіри помилково відносили до спірохет, споріднених з збудником сифілісу.

В середині XX століття завдяки роботам вчених були розроблені серологічні методи виявлення лептоспірозу, серед яких ключову роль зіграла реакція мікроаглютинації (РМА). Цей тест, запропонований в 1950-х роках, досі залишається «золотим стандартом» серодіагностики, дозволяючи визначати специфічні антитіла та ідентифікувати серовари збудника. Пізніше до нього додалися ПЛР-дослідження, які значно прискорили постановку діагнозу.

Епідеміологія

Згідно з даними ВООЗ, щорічно в світі реєструється до 1 мільйона випадків лептоспірозу, причому летальність коливається від 5% до 20% в залежності від форми захворювання, своєчасності діагностики та доступності медичної допомоги. Найбільша захворюваність спостерігається в країнах з тропічним і субтропічним кліматом (Південно-Східна Азія, Латинська Америка, Океанія), де поєднуються висока вологість, велика кількість водойм і значна популяція гризунів.

В Україні лептоспіроз носить переважно спорадичний характер, проте відзначаються спалахи після паводків і сильних дощів (наприклад, у Закарпатті, Придніпров’ї). Це пов’язано з розмиванням ґрунту і поширенням інфікованої сечі тварин у водойми, які використовуються для пиття, купання або сільськогосподарських потреб.

Джерела інфекції:

• гризуни і комахоїдні (щури, миші, полівки) — головні резервуари лептоспір в природі, що виділяють бактерії з сечею, забруднюючи воду і грунт;
• сільськогосподарські та домашні тварини (корови, свині, вівці, рідше собаки) — можуть хворіти безсимптомно, але при цьому довго виділяти збудника в зовнішнє середовище.

Навіть якщо тварина виглядає здоровою, вона може бути носієм лептоспір.

Шляхи зараження:

1. Контактний (основний). Через мікротравми шкіри (подряпини, порізи) або слизові оболонки при купанні в заражених водоймах, роботі з ґрунтом (город, ферма) або прямому контакті з інфікованими тваринами (доїння, догляд).
2. Аліментарний. Вживання сирої води з відкритих джерел (річки, колодязі), пиття некип’яченого молока від хворих корів або через м’ясо, що не пройшло достатню термічну обробку (рідше).

Вкрай рідко можливий повітряно-крапельний шлях (при вдиханні аерозолю, що містить лептоспіри, наприклад, в лабораторіях або при обробці шкур тварин).

До основної групи ризику відносяться:

• фермери, доярки, працівники м’ясокомбінатів;
• ветеринари, зоотехніки;
• працівники каналізаційних мереж, шахтарі;
• військовослужбовці, які беруть участь у польових навчаннях;
• туристи (особливо любителі екстремального відпочинку біля води);
• рибалки та мисливці;
• дачники, які працюють на вологих ділянках.

Пік захворюваності — літо-осінь (купальний сезон, сільськогосподарські роботи, паводки).

Етіологія лептоспірозу

Лептоспіроз викликають грамнегативні спірохети роду Leptospira — рухлива бактерія спіралеподібної форми (довжиною 6–20 мкм), що нагадує тонку пружину. Лептоспіри здатні до активного руху завдяки ендожгутикам, що дозволяє їм швидко проникати через слизові та пошкоджену шкіру. Вони тропні до ендотелію капілярів, тому вражають судини нирок, печінки, легенів, мозку, викликаючи системне запалення.

Рід Leptospira відноситься до родини Leptospiraceae і поділяється на два основних комплекси:

• патогенні види — Leptospira interrogans (найбільш значущий збудник у людини), L. kirschneri, L. borgpetersenii, L. noguchii, L. santarosai, L. weilii та ін.;
• сапрофітні (непатогенні) види — Leptospira biflexa, L. meyeri, L. wolbachii та ін. (мешкають у воді та ґрунті, не викликають захворювання у людини).

Відомо понад 250 сероварів Leptospira, об’єднаних у 25 серогруп. Найбільш патогенні для людини:

1. Icterohaemorrhagiae — класичний збудник хвороби Вейля (важка жовтянична форма з високою летальністю). Переносники — щури.
2. Canicola — асоціюється з собаками, викликає лихоманку з переважанням ниркової недостатності.
3. Grippotyphosa — зустрічається у сільськогосподарських тварин, призводить до «грипоподібних» форм з міалгіями.

У різних регіонах домінують свої серогрупи. Наприклад, в Європі частіше зустрічаються Sejroe і Pomona (свині, велика рогата худоба), а в тропіках — Australis і Batavia.

Лептоспіри довго виживають у сприятливих умовах. У воді (річки, озера, болота) — до 1 місяця при температурі +4-+20°C і нейтральному pH, у вологому ґрунті — до 3 тижнів, особливо в заболочених зонах, а в сечі тварин зберігають життєздатність до 7 днів. Однак при висиханні, кип’ятінні, обробці дезінфектантами гинуть майже миттєво, а УФ-випромінювання знищує їх за 30-60 хвилин.

Патогенез лептоспірозу

Збудник проникає в організм через мікротравми шкіри або слизові оболонки (наприклад, при ковтанні забрудненої води). Лептоспіри не залишаються на місці — завдяки своїй рухливості вони швидко долають тканинні бар’єри і потрапляють в лімфатичну систему, а потім в кровотік. Ця стадія називається лептоспіремією і триває приблизно 5-7 днів, збігаючись з першими симптомами хвороби — високою температурою, ознобом і сильним головним болем.

Опинившись в крові, лептоспіри прикріплюються до ендотелію капілярів, викликаючи його пошкодження. Це призводить до:

• підвищеної проникності судин (набряки, крововиливи);
• порушення мікроциркуляції (ішемія тканин);
• активації системи згортання (ризик ДВЗ-синдрому).

Саме на цьому етапі з’являються геморагічні прояви — від дрібних шкірних крововиливів (петехії) до масивних внутрішніх кровотеч (ШКТ, легені, наднирники).

Лептоспіри мають вибіркову тропність до певних тканин, що пояснює поліморфність клінічної картини. Так, в нирках бактерії осідають в канальцях, викликаючи інтерстиціальний нефрит і гостру ниркову недостатність, в печінці вони провокують ураження гепатоцитів, що призводить до некрозів і жовтяниці (через порушення обміну білірубіну). Також лептоспіри виділяють токсини, що пошкоджують м’язові волокна, що викликає рабдоміоліз (розпад м’язів), а при їх проникненні через гематоенцефалічний бар’єр можливі менінгіт, енцефаліт або інсульт через васкуліт.

Навіть після знищення бактерій антибіотиками імунна система продовжує атаку на вже пошкоджені тканини. Це провокує пізні ускладнення (увеїт, міокардит) і тривале відновлення (слабкість зберігається тижнями).

Класифікація лептоспірозу

За клінічними формами розрізняють:

• безжовтяничну (80-90% випадків) — легкий перебіг з грипоподібними симптомами або розвиток форм середньої тяжкості з розвитком менінгіту, кон’юнктивіту і висипу;
• жовтянична форма (хвороба Вейля) — важке ураження печінки (жовтяниця), нирок (гостра недостатність), геморагічний синдром, міокардит (летальність досягає 5–20%).

За тяжкістю перебігу:

• легка — лихоманка без ураження органів;
• середньотяжка — ураження нирок, печінки, ЦНС;
• тяжка — поліорганна недостатність, ДВЗ-синдром, шок.

За перебігом:

• гострий лептоспіроз — тривалість до 4 тижнів;
• підгострий — затяжний перебіг (до 3 місяців);
• хронічний — рідко, проявляється рецидивуючими симптомами.

За наявністю ускладнень — ускладнений або неускладнений лептоспіроз.

Симптоми лептоспірозу

Лептоспіроз починається гостро, як грип, але швидко переходить у небезпечну форму з ураженням печінки, нирок і судин.

Після зараження проходить від 4 днів до 2 тижнів (інкубаційний період) до перших симптомів. У цей час лептоспіри розмножуються в крові, але людина ще нічого не відчуває.

Симптоми початкової фази (перші 3-7 днів) з’являються раптово, часто пацієнт може назвати навіть годину, коли захворів. Характерні:

1. Раптова лихоманка (39–40°C) + озноб. Температура піднімається до 39–40°C за кілька годин, супроводжується сильним ознобом. Жар погано збивається звичайними таблетками (парацетамол, ібупрофен). Лептоспіри масово потрапляють в кров → імунна система запускає потужну запальну реакцію.
2. Міалгії — нестерпні болі в м’язах, що є важливим патогномонічним симптомом лептоспірозу. Особливо сильно болять литки і поперек. Біль пекучий, посилюється при дотику. Ходити важко — здається, ніби ноги «налиті свинцем». Лептоспіри виділяють токсини, що руйнують м’язові волокна → розвивається рабдоміоліз (м’язи «розпадаються», виділяючи шкідливі речовини в кров).
3. Гіперемія обличчя + «кролячі очі». Обличчя стає червоним, як при сильній спеці, але без висипу, а очі — яскраво-червоними через лопнуті судини. Бактерії пошкоджують капіляри → кров приливає до шкіри і слизових оболонок.

Розпал хвороби або фаза ураження органів (5–10 день). Якщо не почати лікування, стан погіршується. З’являються небезпечні ознаки ураження органів:

1. Жовтяниця (не у всіх). Шкіра і білки очей жовтіють (інтенсивність може бути від легкого лимонного відтінку до вираженого забарвлення), сеча стає темною (як пиво), кал — світлим. З’являється тупий біль у правому підребер’ї (ознака збільшення печінки). Мікроорганізм руйнує печінку → в кров потрапляє білірубін (жовчний пігмент).
2. Олігурія + набряки. Кількість виділеної сечі зменшується, при цьому рідина затримується в тілі (набрякають ноги, обличчя, особливо під очима). З’являється неприємний «аміачний» запах з рота. Все це ознаки дисфункції нирок, що може швидко призвести до розвитку гострої ниркової недостатності.
3. Кровотечі. Можуть з’явитися: дрібні синці на шкірі, кров з носа, блювота «кавовою гущею» (кров у шлунку) і кров у сечі. Причиною розвитку є руйнування судин і порушення процесів згортання крові.

Також може розвинутися менінгіт (ураження нервової системи). Він буде супроводжуватися нестерпним головним болем, який не знімається анальгетиками, світлобоязню, ригідністю потиличних м’язів (не можна притиснути підборіддя до грудей) і блювотою «фонтаном», що не приносить полегшення (рідше).

Діагностика

Остаточний діагноз ставиться тільки на підставі результатів лабораторних та інструментальних методів дослідження.

До лабораторних аналізів відносяться:

1. ПЦР (полімеразна ланцюгова реакція). В якості матеріалу використовується кров, сеча або ліквор. Дозволяє виявити ДНК навіть при невеликій кількості бактерій. Ефективний в перші 7-10 днів хвороби.
2. ІФА (імуноферментний аналіз). Оцінюється рівень IgM (з’являються на 5-7 день) і IgG (пізні антитіла).
3. РМА (реакція мікроаглютинації) залишається основним методом підтвердження лептоспірозу. Проводиться шляхом змішування сироватки пацієнта з живими лептоспірами. Має високу специфічність, допомагає визначити конкретний серовар збудника і оцінити динаміку титру антитіл.
4. Загальний аналіз крові (ОАК). Лейкоцитоз з нейтрофільним зсувом вліво (може бути до 80-90% нейтрофілів). Тромбоцитопенія – характерна ознака, особливо при важких формах. Значне прискорене ШОЕ (20-60 мм/год). При геморагічному синдромі або гемолізі також спостерігається анемія.
5. Загальний аналіз сечі (ОАМ). Протеїнурія (від помірної до вираженої), гематурія, лейкоцитурія (незначна, без бактерій — стерильна), гіалінові та зернисті циліндри (при нефриті) або білірубінурія (при жовтяничній формі).
6. Біохімічний аналіз крові. Підвищення лужної фосфатази, АЛТ, АСТ, загального білірубіну, креатиніну, сечовини, калію, креатинфосфокінази та СРБ. Альбумін, навпаки, буде знижений.

До інструментальних методів діагностики:

1. УЗД органів черевної порожнини. Буде спостерігатися гепатомегалія, спленомегалія і збільшення розмірів. Також можуть бути ознаки нефриту та інші зміни.
2. ЕКГ (при підозрі на міокардит). У результатах можливі: синусова тахікардія, подовження інтервалу PQ, зниження вольтажу зубців, а при тяжкому ураженні — ознаки ішемії міокарда.

При наявності ознак менінгіту на тлі лептоспірозу проводять люмбальну пункцію. Тиск, лактат і білок будуть незначно підвищені. Також в результаті можливий лімфоцитарний плеоцитоз.

Диференціальна діагностика лептоспірозу

Розглянемо ключові відмінності лептоспірозу від захворювань зі схожими симптомами.

Вірусні гепатити (A, B, E)

Гепатити, як і лептоспіроз, можуть викликати жовтяницю, слабкість і підвищення печінкових ферментів. Однак при них немає сильних м’язових болів, тільки загальна слабкість. Також немає геморагічного синдрому і ураження нирок (крім важких форм). Гепатит рідко починається з високої температури (39–40 °C), частіше з поступового нездужання.

Грип та інші ГРВІ

На початковому етапі лептоспіроз проявляється високою лихоманкою, головним болем, міалгією і загальною слабкістю, що легко сплутати з грипом. Однак при лептоспірозі немає катаральних явищ (нежить, біль у горлі), зате спостерігаються виражений біль у литках, жовтушність склер, гепатомегалія та ураження нирок.

Геморагічні лихоманки (лихоманка Денге, Кримська-Конго геморагічна лихоманка)

Ці інфекції, як і лептоспіроз, супроводжуються лихоманкою, геморагіями і поліорганним ураженням. Однак при геморагічних лихоманках рідко буває виражена міалгія і жовтяниця, а при лептоспірозі відсутній характерний для Денге плямисто-папульозний висип.

Сепсис (включаючи менінгококцемію)

Важкі форми лептоспірозу з ДВЗ-синдромом і шоком можуть нагадувати бактеріальний сепсис. Однак при сепсисі частіше виявляється первинне вогнище інфекції (пневмонія, абсцес), а при лептоспірозі ключовими є анамнез (контакт з водою, тваринами) і поєднання жовтяниці з нирковою недостатністю.

Малярія

У регіонах, ендемічних по малярії, обидві інфекції можуть протікати з високою лихоманкою, гепатоспленомегалією і анемією. Однак для малярії характерні повторювані напади ознобу і пітливості, а при лептоспірозі лихоманка частіше постійна, з вираженим болем у м’язах і раннім ураженням нирок.

Лікування лептоспірозу

Лептоспіроз вимагає негайного початку терапії — вже при підозрі на інфекцію, не чекаючи лабораторного підтвердження. Запізнення з лікуванням збільшує ризик ускладнень.

Основна терапія проводиться антибіотиками пеніцилінового ряду (бензилпеніцилін), оскільки лептоспіри мають до них високу чутливість. При алергії на пеніциліни призначають доксициклін (перорально або внутрішньовенно), а важкий перебіг вимагає введення цефтріаксону. Курс антибіотикотерапії становить 7 днів.

Патогенетична терапія передбачає боротьбу з ускладненнями, що включає:

• дезінтоксикацію (0,9% NaCl, розчин Рінгера, реосорбілакт);
• гемодіаліз (при анурії, значному підвищенні креатиніну і калію);
• введення глюкокортикоїдів — менінгіт (дексаметазон), ДВС-синдром (преднізолон).

Симптоматична терапія включає використання:

• жарознижуючих — парацетамол (при температурі >38,5°C);
• знеболюючих — кеторолак (при міалгіях);
• гепатопротекторів — урсодезоксихолева кислота (при жовтяниці);
• вітаміну K — при кровоточивості (в/м 10 мг/добу).

Весь період лікування пацієнт перебуває в стаціонарі інфекційного відділення.

Профілактика

Для людей, чия робота або спосіб життя пов’язані з потенційним контактом із збудником, вкрай важливі засоби індивідуального захисту.

При роботі з тваринами (фермери, ветеринари, працівники скотобоєнь) необхідно використовувати гумові рукавички, чоботи та спецодяг, особливо якщо є ризик контакту з сечею або кров’ю. Під час сільськогосподарських робіт (полив, збирання врожаю) слід уникати ходіння босоніж по вологій землі, а після роботи — ретельно мити руки з милом. Рибалкам і туристам рекомендується утримуватися від купання в підозрілих водоймах, а при випадковому попаданні води в рот — негайно прополоскати її чистою водою.

Хоча масової вакцинації людей від лептоспірозу не проводиться, інактивована вакцина доступна для представників групи ризику — ветеринарів, фермерів, працівників каналізаційних служб. Вакцинація забезпечує імунітет до найбільш небезпечних серогруп лептоспір (наприклад, Icterohaemorrhagiae, Canicola), але вимагає ревакцинації кожні 1-2 роки. Вакцина не дає 100% захисту, тому навіть щеплені люди повинні дотримуватися запобіжних заходів.

Якщо стався контакт з потенційно зараженою водою або тваринами, лікар може призначити превентивний прийом доксицикліну (200 мг одноразово протягом 24–72 годин після контакту). Однак цей метод не замінює вакцинацію і не гарантує повної безпеки.

Ускладнення лептоспірозу

Найбільш небезпечні ускладнення розвиваються через здатність лептоспір проникати в судини, нирки, печінку та інші органи, викликаючи їх гостре ураження.

Гостра ниркова недостатність

Нирки стають основною мішенню лептоспір, що призводить до порушення їх функції вже на першому тижні хвороби. Розвивається тубулоінтерстиціальний нефрит — запалення ниркових канальців, через яке орган перестає фільтрувати кров.

Симптоми:

• різке зниження кількості сечі (олігурія) або повна її відсутність (анурія);
• накопичення в крові токсинів (креатинін, сечовина), що викликає нудоту, блювоту, сплутаність свідомості;
• порушення електролітного балансу (гіперкаліємія може призвести до зупинки серця).

Без своєчасного гемодіалізу та інтенсивної терапії гостра ниркова недостатність стає основною причиною смерті при лептоспірозі.

Печінкова недостатність

На відміну від вірусних гепатитів, при лептоспірозі печінка страждає рідше, але в тяжких випадках можливий масивний некроз гепатоцитів. Виявляються: наростаюча жовтяниця (шкіра і склери стають яскраво-жовтими, різке підвищення білірубіну, печінкових ферментів (АСТ, АЛТ).

Ураження серця і судин

Можливий міокардит. Запалення серцевого м’яза проявляється тахікардією, аритмією, падінням артеріального тиску. На ЕКГ будуть відзначатися ознаки ішемії (депресія сегмента ST, інверсія зубця T). У важких випадках можлива гостра серцева недостатність.

Розвиток ДВЗ-синдрому (дисеміноване внутрішньосудинне згортання) опосередковано початком утворення мікротромбів (порушується кровопостачання органів). Потім розвиваються масивні кровотечі (легеневі, шлунково-кишкові, маткові).

Прогноз при лептоспірозі

Результат захворювання безпосередньо залежить від трьох ключових факторів: своєчасності діагностики, адекватності лікування та форми хвороби.

При легкій (безжовтяничній) формі, коли пацієнт вчасно звертається за медичною допомогою і отримує правильну антибіотикотерапію, прогноз сприятливий.

У таких випадках організм зазвичай повністю відновлюється протягом 2-3 тижнів без будь-яких серйозних наслідків для здоров’я. Хворі відзначають поступове зникнення слабкості, нормалізацію роботи нирок і печінки, повернення до звичного життя.

Зовсім інша картина спостерігається при важких формах, особливо при жовтяничному варіанті. Летальність може досягати 20%.

Смерть найчастіше настає від гострої ниркової та печінкової недостатності або масивних кровотеч на тлі ДВЗ-синдрому. Найбільш небезпечний період з 5 по 14 день хвороби, коли розвиваються поліорганна ураження.

Особливу групу ризику становлять пацієнти з хронічними захворюваннями нирок, печінки, серцево-судинної системи, а також люди похилого віку. У них навіть при інтенсивній терапії відновлення функцій органів часто відбувається повільніше, а наслідки інфекції можуть зберігатися місяцями.

Лептоспіроз у вагітних: ризики для матері та плода

Лептоспіроз в період гестації може призвести до спонтанного переривання вагітності, особливо в першому і другому триместрах. Це пов’язано як із загальною інтоксикацією, так і з порушенням плацентарного кровотоку через ураження судин. На пізніх термінах інфекція часто провокує передчасні пологи через розвиток системної запальної реакції та поліорганної недостатності у матері.

Існує потенційний ризик вертикальної передачі інфекції плоду, хоча підтверджених випадків внутрішньоутробного зараження описано небагато. Набагато небезпечнішими для дитини є наслідки важкого стану матері — гіпоксія, плацентарна недостатність, відшарування плаценти на тлі геморагічного синдрому.

У вагітних лептоспіроз часто протікає важче, ніж у інших пацієнтів.

Швидко прогресує ниркова недостатність (через збільшене навантаження на видільну систему), також розвиваються важкі форми гепатиту з різким підвищенням білірубіну і підвищується ризик більш раннього розвитку ДВЗ-синдрому, що створює загрозу маткових кровотеч.

Пеніциліни (бензилпеніцилін, ампіцилін) залишаються препаратами вибору для лікування лептоспірозу у вагітних, оскільки не мають тератогенної дії і ефективні проти лептоспір. Цефалоспорини (цефтріаксон) використовуються як альтернатива при непереносимості пеніцилінів.

Категорично уникають доксицикліну через його здатність порушувати формування кісткової тканини і зубів у плода. Інфузійна терапія проводиться з обережністю через ризик перевантаження об’ємом.

У першому триместрі при важких формах може постати питання про медичне переривання вагітності.

Лептоспіроз у дітей: особливості перебігу та терапії

У дітей інфекція часто набуває блискавичний перебіг із швидким розвитком життєво небезпечних ускладнень. Найбільшу небезпеку становить стрімке ураження нирок — гостра ниркова недостатність у дітей розвивається в 2-3 рази частіше, ніж у дорослих, і вимагає екстрених заходів.

Клінічна картина у дітей має кілька характерних відмінностей. Лихоманка досягає більш високих показників (40-41°C), а інтоксикаційний синдром виражений сильніше — дитина стає млявою, відмовляється від їжі та пиття, може спостерігатися порушення свідомості, галюцинації, марення.

М’язовий синдром проявляється не тільки болем в литках, але і вираженою скутістю рухів — діти часто приймають вимушене положення в ліжку через хворобливість при будь-яких рухах.

Особливості лікування передбачають підбір дозування антибіотиків строго за масою тіла: пеніцилін призначають з розрахунку 200 000 ОД/кг/добу, розділяючи на 4-6 введень.

Для дітей молодшого віку кращі цефалоспорини (цефтріаксон), які вводяться 1 раз на добу. Вони краще переносяться організмом. Інфузійна терапія також вимагає ретельного розрахунку з урахуванням віку і ваги дитини — перевантаження об’ємом може призвести до набряку мозку або легенів.

Батьків має насторожити поява у дитини незвичайної млявості після купання у водоймах або контакту з тваринами, коли це супроводжується високою температурою і скаргами на сильний м’язовий біль. Після одужання потрібне тривале спостереження у нефролога, оскільки можливе формування хронічної патології нирок.

Хто лікує лептоспіроз?

Лікуванням лептоспірозу займається лікар-інфекціоніст, оскільки це захворювання відноситься до групи гострих зоонозних інфекцій.

Однак з огляду на різноманітність клінічних проявів хвороби до процесу діагностики та терапії часто підключаються інші вузькі фахівці. При легких формах пацієнта може вести сімейний лікар або педіатр (якщо хвора дитина), але в більшості випадків потрібна госпіталізація в інфекційний стаціонар.

Особливу роль в лікуванні відіграють реаніматологи, коли захворювання протікає у важкій формі з розвитком синдрому Вейля, що супроводжується гострою нирковою та печінковою недостатністю.

У таких випадках може знадобитися гемодіаліз та інтенсивна терапія. Нефролог бере участь у лікуванні при вираженому ураженні нирок, а гепатолог або гастроентеролог — при серйозних порушеннях функції печінки.

При неврологічних ускладненнях (менінгіт, енцефаліт) підключається невролог. Кардіолог спостерігає пацієнтів з міокардитом або іншими ураженнями серцево-судинної системи. У діагностиці важливу роль відіграють лікарі клінічної лабораторної діагностики, оскільки підтвердження лептоспірозу вимагає спеціальних серологічних досліджень.

Після основного курсу лікування пацієнти потребують реабілітації, де можуть брати участь фізіотерапевти та фахівці з відновної медицини.

Поширені питання про лептоспіроз

Чи можна заразитися лептоспірозом, просто скупавшись у водоймі?

Так, це можливо. Лептоспіри проникають в організм через слизові оболонки і мікротравми шкіри. Особливо небезпечні стоячі водойми, де можуть знаходитися виділення заражених тварин. Навіть якщо вода виглядає чистою, в ній можуть бути присутні лептоспіри, що потрапили туди з сечею гризунів або домашньої худоби. Причому для зараження не обов’язково пірнати з головою — достатньо, щоб вода потрапила в ніс, рот або на пошкоджену шкіру.

Чому лептоспіроз називають жовтяничною (іктеричною) лихоманкою?

Жовтянична форма розвивається лише в 30-50% випадків і вказує на важке ураження печінки.

Однак історично саме такі випадки першими привернули увагу медиків через яскраву симптоматику. Безжовтяничні форми часто залишаються невизначеними, оскільки нагадують звичайний грип. При цьому обидві форми однаково небезпечні можливими ускладненнями — нирковою недостатністю, менінгітом або кровотечами.

Чи правда, що лептоспірозом можна заразитися від домашніх улюбленців?

Так, домашні тварини (особливо собаки) можуть бути переносниками лептоспірозу. Зараження відбувається при контакті з їх сечею або забрудненими предметами. Особливо ризикують власники, які прибирають за улюбленцями без рукавичок.

Вакцинація тварин знижує ризик, але не виключає його повністю, оскільки існують різні серотипи лептоспір. Після прогулянки в сиру погоду лапи вихованця краще мити, а при появі у нього лихоманки — ізолювати до візиту до ветеринара.

На лептоспіроз хворіють тільки сільські жителі і фермери?

Реальність: Хоча ризик дійсно вищий у людей, які контактують з тваринами і водою в природі, містяни теж можуть заразитися. Джерелом інфекції стають: гризуни в підвалах і парках, домашні собаки, особливо нещеплені, водойми в межах міста. Навіть пікнік біля ставка або прогулянка босоніж по калюжах після дощу можуть призвести до зараження, якщо у воді є лептоспіри.

Перехворівши на лептоспіроз один раз, більше не можна заразитися?

Можна. Імунітет після хвороби дійсно формується, але тільки до конкретного типу лептоспір.

Оскільки їх існує понад 250 штамів, можливе повторне зараження іншим варіантом. У групі ризику — мисливці, рибалки, ветеринари та ті, хто часто контактує з тваринами. Для профілактики є вакцина, але вона захищає лише від декількох поширених штамів.

Джерела

1. About Leptospirosis, https://www.cdc.gov/leptospirosis/about/index.html
2. Leptospirosis, https://www.nhs.uk/conditions/leptospirosis/
3. Leptospirosis, https://emedicine.medscape.com/article/220563-overview?form=fpf