Скарлатина: причини, симптоми і лікування

Скарлатина — це гостре висококонтагіозне інфекційне захворювання, що викликається β-гемолітичним стрептококом групи А (Streptococcus pyogenes) і передається повітряно-крапельним шляхом. Хвороба характеризується тріадою ключових симптомів: тонзиліт (ангіна), дрібний висип і синдром інтоксикації. Додаткова патогномонічна ознака — «малиновий» язик.

Коротка історія

Перші описи хвороби, що нагадує скарлатину, зустрічаються ще в працях Гіппократа, де він згадує стан, що супроводжується лихоманкою і шкірними висипаннями. Більш детальний опис належить англійському лікарю Томасу Сіденгаму, який у XVII столітті назвав це захворювання «пурпурною лихоманкою», звернувши увагу на характерний колір висипу.

У XIX столітті скарлатина була виділена як самостійна нозологічна одиниця. Це стало можливим завдяки роботам таких вчених, як Бретонно і Труссо, які детально описали клінічну картину хвороби і її відмінності від інших інфекційних захворювань. У цей же період був встановлений зв’язок між скарлатиною і подальшим розвитком нефриту, що підкреслило серйозність цього захворювання.

Справжній прорив стався в 1920-х роках, коли американське подружжя Георг і Гледіс Дік не тільки виділили β-гемолітичний стрептокок групи А як збудника хвороби, але й розробили діагностичний тест (реакція Діка), а також запропонували метод профілактики за допомогою стрептококового токсину.

Еволюція підходів до лікування скарлатини відображає розвиток медицини в цілому. У давнину і середньовіччі застосовувалися кровопускання і рослинні відвари. У XIX столітті основними методами були спокій, дієта і симптоматичні засоби. Переломним моментом стало відкриття пеніциліну в XX столітті, який і сьогодні залишається препаратом вибору для лікування скарлатини, зробивши справжню революцію в терапії цього захворювання.

Епідеміологія

Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) щорічно в світі помирає від інфекцій, збудником яких є стрептокок групи А, близько 500 000 осіб. Частина з них припадає саме на скарлатину. В Україні, за інформацією МОЗ, в останні роки відзначається стабільний рівень захворюваності — від 5 до 15 випадків на 100 тисяч населення, з періодичними сезонними сплесками.

Характерною особливістю епідеміології скарлатини є виражена сезонність. Пік захворюваності традиційно припадає на осінньо-зимовий період (жовтень-лютий), що пов’язано зі збільшенням часу перебування в закритих приміщеннях, зниженням загальної опірності організму та сезонним ослабленням імунітету.

Найбільш вразливою групою є діти дошкільного та молодшого шкільного віку (2-10 років). Це пояснюється кількома причинами: недостатньо сформований імунітет, тісні контакти в дитячих колективах і відсутність попереднього контакту з збудником.

У дорослих захворювання зустрічається рідше, але протікає, як правило, важче. Особливу групу ризику становлять особи з імунодефіцитними станами та пацієнти з хронічними захворюваннями носоглотки.

Основний шлях поширення скарлатини — повітряно-крапельний. Збудник передається при: кашлі, чханні та розмові на близькій відстані. Не менш важливий контактно-побутовий шлях зараження через: іграшки (особливо в дитячих садах), посуд, предмети особистої гігієни тощо. Харчовий шлях передачі (через молочні продукти та інші харчові субстрати) зустрічається значно рідше, але може призводити до спалахів в організованих колективах.

Однак, близько 15-20% населення є безсимптомними носіями β-гемолітичного стрептокока групи А. Саме вони часто стають джерелом інфекції в міжепідемічний період.

Збудник захворювання

Скарлатину викликає β-гемолітичний стрептокок групи А — грампозитивний мікроорганізм кулястої форми, що розташовується ланцюжками. Streptococcus pyogenes має певні біологічні властивості, що визначають особливості перебігу хвороби:

• капсула з гіалуронової кислоти — маскує бактерію від імунної системи;
• клітинна стінка містить специфічні вуглеводні антигени (полісахарид групи А) і ліпотейхоєві кислоти, що забезпечують адгезію до епітелію;
• висока стійкість у зовнішньому середовищі — зберігає життєздатність при висушуванні та заморожуванні, гине тільки при нагріванні до 60°C за 30 хвилин.

Всього налічується 46 різних серологічних штамів стрептокока. Кожен з них може бути збудником скарлатини. Разом з тим бактерія при рості в тканинах виділяє більше 20 позаклітинних антигенів (токсини і ферменти). З них найбільш важливе значення мають:

1. Еритрогенний токсин (токсин Діка). Викликає характерний скарлатинозний висип, зумовлює загальну інтоксикацію і стимулює вироблення антитіл, формуючи імунну відповідь. Має три серотипи (А, В, С), що пояснює можливість повторних захворювань.
2. М-протеїн. Головний фактор вірулентності, що пригнічує процеси фагоцитозу (захищає бактерію від поглинання лейкоцитами). Токсин може викликати перехресні реакції з тканинами серця, що призводить до ризику розвитку ревматизму.
3. Ферменти стрептолізини (SLO і SLS) — викликають гемоліз еритроцитів і чинять кардіотоксичну дію, гіалуронідаза — підвищує проникність тканин і сприяє поширенню інфекції, а стрептокіназа активує фібриноліз (розщеплення тромбів) і підсилює запальні реакції.

Основні вхідні ворота для S. pyogenes — мигдалини. Тут найчастіше бактерія осідає і починає розмножуватися. Також вона має тропність до шкіри, нирок, серця і суглобів.

Особливістю збудника є здатність викликати як місцеві запальні процеси (у місці проникнення), так і системні ефекти за рахунок дії екзотоксинів. Саме поєднання цих механізмів визначає поліморфізм (різноманітність) клінічної картини при скарлатині.

Патогенез

Первинними воротами інфекції в переважній більшості випадків є слизова оболонка ротоглотки, де β-гемолітичний стрептокок групи А починає активне розмноження. У місці впровадження розвивається локальний запальний процес, що проявляється тонзилітом з характерною яскравою гіперемією («палаючий зів») і гнійними нальотами на мигдалинах (як при ангіні).

У міру розмноження бактерій відбувається виділення еритрогенного токсину, який проникає в кров’яне русло, викликаючи стан токсинемії. Це призводить до системних проявів хвороби. Токсин впливає на дрібні кровоносні судини шкіри, викликаючи їх розширення і підвищену проникність, що клінічно проявляється специфічним дрібноточковим висипом.

Одночасно з токсинемією розвивається бактеріємія, хоча масивного проникнення стрептококів в кров зазвичай не відбувається. Імунна система організму починає виробляти антитіла проти стрептококових антигенів, що в більшості випадків призводить до поступового одужання. Однак антитіла можуть перехресно реагувати з власними тканинами організму, викликаючи аутоімунні ускладнення.

Особливу небезпеку становлять антитіла до М-протеїну стрептокока, які можуть атакувати аналогічні за структурою білки в тканинах серця, суглобів і нирок. Це пояснює розвиток таких пізніх ускладнень скарлатини, як ревматична лихоманка з ураженням клапанів серця або гострий гломерулонефрит. Ризик цих ускладнень особливо високий при несвоєчасному або неадекватному лікуванні антибіотиками, а також при генетичній схильності до аутоімунних реакцій.

У процесі одужання відбувається поступова елімінація збудника, нормалізація температури тіла і зникнення висипу, часто з подальшим пластинчастим лущенням шкіри, особливо вираженим на долонях і стопах. Імунітет, що формується, має типоспецифічний характер, що означає можливість повторного захворювання при зараженні іншим серотипом стрептокока, що продукує інший варіант еритрогенного токсину.

Класифікація скарлатини

Класифікується скарлатина за типом перебігу, тяжкістю, клінічною формою та наявністю ускладнень.

За типом перебігу:

1. Типова форма. Характеризується класичною тріадою симптомів: температура, тонзиліт з «малиновим» язиком і дрібний висип з блідим носогубним трикутником.
2. Атипова форма:
   1. Стерта (легка). Слабко виражений висип, невелика температура, ангіна катаральна (без гнійних нальотів).
   2. Екстрафарингеальна (екстрабукальна). Зараження відбулося через рани, опіки, післяпологові шляхи. Ангіна відсутня, висип з’являється навколо вхідних воріт інфекції.
   3. Гіпертоксична (блискавична). Вкрай важкий перебіг з високою температурою, порушенням свідомості, геморагічним висипом, ризиком інфекційно-токсичного шоку.

За ступенем тяжкості:

• легка — температура до 38,5°C, помірна слабкість, незначний висип, ангіна без гнійних ускладнень і одужання через 5–7 днів;
• середньотяжка — лихоманка (38,5–39,5°C), виражена інтоксикація, яскравий висип, можливе блювання, гнійна ангіна з нальотами на мигдалинах, а також є ризик ранніх ускладнень (отит, лімфаденіт);
• тяжка:
  • токсична — температура вище 40°C, багаторазове блювання, марення, можливі судоми;
  • септична — некротична ангіна, абсцеси, запалення лімфовузлів;
  • токсико-септична — поєднання токсичного та гнійно-некротичного ураження.

За характером перебігу:

• гладкий — розвивається за стандартним сценарієм без ускладнень, а одужання настає через 7–10 днів;
• ускладнений — можуть бути ранні або пізні ускладнення.

За наявністю рецидивів виділяють первинну і повторну скарлатину (виникає рідко, зазвичай при зараженні іншим штамом стрептокока).

Симптоми скарлатини

Інкубаційний період становить 1-7 днів від моменту зараження. У цей час хвороба ще не проявляється, але стрептокок вже розмножується в організмі. Людина може відчувати легке нездужання, але частіше нічого не помічає. Саме в цей період хворий найбільш заразний для оточуючих.

Маніфестує скарлатина наступними симптомами:

1. Лихоманка (до 39°C) з ознобом. Відбувається різке підвищення температури, сильний озноб, ломота в усьому тілі, як при важкому грипі. Так організм реагує на стрептококовий токсин, який потрапляє в кров. Температура піднімається дуже швидко, буквально за кілька годин.
2. Сильний біль у горлі — «палаючий зів». Горло стає яскраво-червоним, боляче ковтати навіть воду через вплив нейротоксину, мигдалини вкриті гнійним нальотом. Язик також вкритий білим нальотом.
3. Блювота (особливо у дітей). Одноразова або повторна блювота, найчастіше розвивається в перший день хвороби. Це також є реакцією нервової системи на токсин. У дорослих цей симптом зустрічається рідше.

На 3-5 день з’являються патогномонічні симптоми захворювання і починається стадія розпалу:

1. Висип. Виглядає як дрібні яскраво-рожеві крапки на почервонілій шкірі (як гусяча шкіра). Спочатку з’являється на шиї та грудях, потім поширюється по всьому тілу. Особливо густий у складках шкіри (пахви, пах, ліктьові згини). Якщо провести пальцем — відчувається як наждачний папір. При цьому висип відсутній в області носогубного трикутника. Розвивається через дію еритрогенного токсину на дрібні судини шкіри.
2. Блідий носогубний трикутник. На тлі червоної висипної шкіри ділянка навколо рота залишається блідою. Так відбувається через особливість реакції судин на токсин.
3. «Малиновий» язик. У перші 2 дні язик вкритий білим нальотом. Потім він сходить, оголюючи яскраво-червону поверхню зі збільшеними сосочками. Язик нагадує стиглу малину, що пов’язано з токсичним ураженням слизової оболонки язика.

Період одужання супроводжується лущенням шкіри. На тілі відбувається дрібне висівкоподібне лущення, а з долонь і стоп сходять цілі пласти, як «рукавички». Це пов’язано з відновленням шкіри після токсичного ураження.

Діагностика скарлатини

Діагноз скарлатина часто ставиться на підставі характерної клінічної картини. Але для підтвердження діагнозу і в випадках атипового або стертого перебігу — необхідні результати лабораторних аналізів:

1. Загальний аналіз крові (ОАК). Лейкоцитоз, нейтрофілез (збільшення нейтрофілів до 80-90%) і підвищення ШОЕ (30-50 мм/год).
2. Бактеріологічне дослідження (зів + ніс). Проводиться забір матеріалу стерильним тампоном з мигдалин і задньої стінки глотки. Посів на кров’яний агар дозволяє виявити β-гемолітичні колонії. Паралельно проводиться визначення чутливості до антибіотиків.
3. Експрес-тести на стрептокок (Strep A Test). Сучасний метод діагностики за 5-10 хвилин. Виявляє стрептококовий антиген прямо в мазку з горла. Чутливість 85-90%, специфічність 95-98%.
4. Антистрептолізин-О (АСЛ-О). Аналіз крові на антитіла до стрептококу. Підвищується через 1-2 тижні після початку хвороби і зберігається підвищеним кілька місяців. Важливий для ретроспективної діагностики та виявлення ускладнень.

При підозрі на ускладнення необхідні інструментальні дослідження. Електрокардіографія (ЕКГ) показана при скаргах на болі в серці, тахікардії, що не відповідає температурі, і підозрі на міокардит або ревматичну лихоманку. Ультразвукове дослідження нирок необхідне при підвищенні тиску, набряках і підозрі на гломерулонефрит. Також може знадобитися рентгенографія придаткових пазух носа при підозрі на синусит, УЗД черевної порожнини при гепатоспленомегалії та консультація ЛОР-лікаря з фарингоскопією.

Диференціальна діагностика

Скарлатину необхідно відрізняти від декількох захворювань зі схожими проявами.

Кір часто плутають зі скарлатиною через висип і високу температуру. Однак при кору висип з’являється тільки на 3-4 день хвороби, має етапність поширення (спочатку обличчя, потім тіло) і плямисто-папульозний характер (великі зливаються елементи). Важлива відмінна ознака — при кору завжди присутні катаральні явища (нежить, кашель, кон’юнктивіт) і плями Філатова-Копліка на слизовій оболонці щік. На відміну від скарлатини, при кору язик не стає малиновим, а горло не має такої яскравої гіперемії.

Краснуха також супроводжується висипом, але він більш блідий, не такий рясний і ніколи не буває на тлі почервонілої шкіри, як при скарлатині. Для краснухи характерне збільшення потиличних лімфовузлів, чого не спостерігається при скарлатині. Температура зазвичай субфебрильна, а горло або не змінене, або злегка почервоніле. Відсутній і характерний для скарлатини «малиновий» язик.

Псевдотуберкульоз може давати скарлатиноподібний висип, але при цьому завжди є симптоми ураження кишечника (болі в правій підчевій ділянці, розлад стільця). Висип при псевдотуберкульозі часто локалізується навколо суглобів у вигляді «рукавичок» і «шкарпеток», що не характерно для скарлатини. Ще одна важлива відмінність — відсутність вираженого тонзиліту і «малинового» язика.

Алергічні реакції іноді нагадують скарлатинозний висип, але при алергії ніколи не буває високої температури та інтоксикації. Висип при алергії зазвичай супроводжується свербінням, має уртикарний характер (пухирі) і блідне при натисканні. Горло при алергічних реакціях залишається нормального кольору, відсутні всі інші симптоми скарлатини — «палаючий зів», зміни язика, лущення шкіри в період одужання.

Інфекційний мононуклеоз може супроводжуватися ангіною, схожою на скарлатинозну, але висип при цьому захворюванні з’являється тільки після призначення ампіциліну (ампіциліновий висип). Характерними відмінностями є збільшення печінки і селезінки, генералізоване збільшення лімфовузлів, особливо шийних, і наявність атипових мононуклеарів в аналізі крові. При мононуклеозі не буває характерного для скарлатини лущення шкіри і «малинового» язика.

Стафілококова інфекція з токсичним шоком може давати висип, схожий на скарлатину, але при цьому завжди є первинне вогнище інфекції (рана, опік, гнійне запалення). Висип при стафілококовій інфекції частіше носить плямисто-папулезний характер, не має типової для скарлатини локалізації і не супроводжується яскравою гіперемією зіву. На відміну від скарлатини, при стафілококовій інфекції не буває «малинового» язика і подальшого пластинчастого лущення шкіри.

Лікування скарлатини

В Україні для лікування скарлатини в першу чергу застосовують антибіотики пеніцилінового ряду, до яких стрептокок зберігає високу чутливість. Наприклад, призначають Феноксиметилпеніцилін (Оспен) або Амоксицилін (Флемоксин, Амоксил) курсом на 10 днів.

При непереносимості пеніцилінів використовують: Азитроміцин (Сумамед, Азитрокс) або Кларитроміцин (Клацид, Фромілід). Доза і курс підбираються індивідуально. У рідкісних випадках при неефективності пеніцилінів можуть призначити Цефуроксим (Зіннат, Цефутил) на 5-10 днів.

Симптоматичне лікування передбачає жарознижуючі та знеболюючі засоби

Парацетамол (Панадол, Ефералган) або Ібупрофен (Нурофен, Ібупром). Для місцевого лікування горла потрібно полоскання Хлоргексидином 0,05% 2-3 рази на день або Фурацилін (1 таблетка на 100 мл води) 4-5 разів на день. Також можуть застосовуватися спреї (Тантум Верде, Орасепт) для дітей з 3 років.

У гострий період (5-7 днів) обов’язковий постільний режим. Лікування в більшості випадків не вимагає госпіталізації. Але, щоб уникнути поширення інфекції серед домочадців, важливо створити для дитини або дорослого карантинні умови.

Профілактика

Ізоляція хворого є ключовим моментом у запобіганні поширенню інфекції. Пацієнт з підтвердженою скарлатиною повинен залишатися вдома не менше 10 днів з моменту появи перших симптомів. Термін відповідає періоду максимальної заразності, коли стрептокок активно виділяється в навколишнє середовище. Особливо важливо обмежити контакти з дітьми дошкільного віку та літніми людьми, оскільки вони найбільш вразливі до інфекції. У будинку, де знаходиться хворий, слід виділити окремий посуд, рушники та предмети особистої гігієни, які необхідно регулярно дезінфікувати.

Карантинні заходи в дитячих колективах проводяться при виявленні випадку скарлатини. У групі дитячого садка або класі школи встановлюється 7-денний карантин, протягом якого медпрацівник щодня оглядає всіх дітей на предмет появи симптомів.

Регулярне миття рук з милом після відвідування громадських місць, перед їжею і після контакту з хворим значно знижує ризик зараження. У період підвищеної захворюваності рекомендується проводити вологе прибирання приміщень з дезінфікуючими засобами, особливо обробляючи дверні ручки, вимикачі та інші часто торкаються поверхні. Важливо привчати дітей не брати в рот сторонні предмети і уникати використання чужих столових приборів.

Збалансоване харчування, багате вітамінами і мікроелементами, регулярні прогулянки на свіжому повітрі і загартовуючі процедури підвищують опірність стрептококової інфекції. В осінньо-зимовий період, коли ризик зараження найбільш високий, варто приділяти особливу увагу підтримці здорового способу життя. Людям з хронічними захворюваннями носоглотки (тонзиліт, фарингіт) рекомендується своєчасно санувати вогнища інфекції, оскільки вони можуть стати вхідними воротами для стрептокока.

Специфічна профілактика (вакцина) проти скарлатини на сьогоднішній день не розроблена, тому всі перераховані заходи набувають особливого значення. Після контакту з хворим рекомендується спостерігати за своїм станом протягом 7 днів, вимірюючи температуру і оглядаючи горло і шкірні покриви. При появі перших симптомів слід негайно звернутися до лікаря — ранній початок лікування не тільки полегшує перебіг хвороби, але і робить пацієнта менш заразним для оточуючих.

Чим небезпечна скарлатина?

Скарлатина може призводити до серйозних ускладнень, які умовно поділяють на ранні та пізні. У перші дні хвороби розвиваються гнійно-запальні ускладнення, пов’язані з безпосереднім поширенням стрептококової інфекції. Найбільш частим з них є гострий середній отит, який проявляється сильним болем у вусі, зниженням слуху і підвищенням температури. Не менш небезпечний синусит, особливо у дітей молодшого віку, коли запалення придаткових пазух носа може швидко прогресувати. Також можливий паратонзилярний абсцес — гнійне утворення навколо мигдалин, що вимагає хірургічного втручання. Ці ускладнення виникають зазвичай на першому тижні хвороби і пов’язані з недостатньою ефективністю антибіотикотерапії або пізнім початком лікування.

Пізні ускладнення скарлатини розвиваються через 2-3 тижні після початку захворювання і мають аутоімунний характер. Ревматична лихоманка — одне з найнебезпечніших наслідків, при якому антитіла, що виробляються проти стрептокока, починають атакувати власні тканини організму, переважно серце, суглоби і нервову систему. Ураження клапанів серця може призвести до формування вад, що вимагають подальшої хірургічної корекції. Не менш небезпечний гострий гломерулонефрит, при якому запальний процес зачіпає ниркові клубочки, що проявляється набряками, підвищенням артеріального тиску і змінами в аналізах сечі. Ускладнення можуть розвиватися навіть при уявній одужанні, коли основні симптоми скарлатини вже зникли.

Механізм розвитку пізніх ускладнень пов’язаний з молекулярною мімікрією – здатністю стрептококових антигенів імітувати структуру власних тканин організму. Особливо небезпечний М-протеїн клітинної стінки стрептокока, який має структурну схожість з білками серцевого м’яза і ниркової тканини. Саме тому так важливо не тільки своєчасно починати лікування скарлатини, але і проводити повний 10-денний курс антибіотикотерапії, навіть якщо симптоми зникли раніше. Профілактика ускладнень також включає контрольні аналізи сечі та крові через 1-2 тижні після одужання, а при появі будь-яких тривожних симптомів (біль у суглобах, набряки, задишка) — слід негайно звернутися до лікаря.

Прогноз

При своєчасно розпочатому і правильно проведеному лікуванні прогноз при скарлатині сприятливий. Сучасна антибіотикотерапія дозволяє повністю знищити збудника і запобігти розвитку ускладнень. Вже через 24-48 годин після початку прийому антибіотиків стан значно поліпшується — знижується температура, зменшуються прояви інтоксикації, зникає ризик зараження для оточуючих. Повне одужання настає зазвичай через 7-10 днів, хоча залишкові явища у вигляді лущення шкіри можуть зберігатися до 2-3 тижнів.

При неправильному лікуванні, особливо при передчасному припиненні прийому антибіотиків або неадекватному підборі препаратів, прогноз істотно погіршується. У таких випадках виникає ризик хронізації інфекційного процесу — стрептокок може персистувати в організмі, приводячи до розвитку хронічного тонзиліту або формування бактеріоносійства. Найбільш небезпечним наслідком неповноцінного лікування є можливість розвитку відстрочених аутоімунних ускладнень.

Скарлатина при вагітності: ризики та особливості ведення

Скарлатина становить загрозу як для матері, так і для плода, що розвивається. У вагітної підвищується ризик самовільного переривання вагітності, особливо в першому триместрі, коли відбувається закладка основних органів і систем плода. На більш пізніх термінах стрептококова інтоксикація може спровокувати передчасний початок пологової діяльності, створюючи загрозу життю недоношеної дитини.

Вплив на плід здійснюється декількома шляхами. Бактеріальні токсини, проникаючи через плацентарний бар’єр, викликають виражену гіпоксію, що може призвести до затримки внутрішньоутробного розвитку. Висока температура у матері підсилює цей ефект, створюючи додаткове навантаження на серцево-судинну систему плода. У рідкісних випадках при тяжкому перебігу захворювання можливе пряме інфікування плаценти з розвитком плацентиту, що значно погіршує прогноз вагітності.

Препаратами вибору залишаються пеніциліни, які вважаються безпечними для плода на всіх термінах гестації. Ампіцилін і амоксицилін не мають тератогенної дії і ефективно борються зі стрептококовою інфекцією. При цьому категорично протипоказані тетрацикліни і фторхінолони, здатні викликати важкі порушення розвитку плода. Лікування обов’язково проводиться в стаціонарних умовах під постійним контролем акушера-гінеколога та інфекціоніста, з регулярним проведенням УЗ-моніторингу стану плода і доплерометрії матково-плацентарного кровотоку.

Чи розвивається скарлатина у дорослих?

Дорослі хворіють на скарлатину рідше, ніж діти, оскільки багато хто вже має імунітет до токсину після перенесеної в дитинстві однієї зі стрептококових інфекцій. Однак у таких випадках ризик зараження підвищується:

• особи, які не хворіли на скарлатину в дитинстві;
• люди з ослабленим імунітетом (ВІЛ, цукровий діабет, хронічні захворювання);
• наявність тісного контакту з хворою дитиною (наприклад, батьки або працівники дитячих установ).

У дорослих скарлатина може протікати в декількох формах:

1. Типова форма. Нагадує дитячу скарлатину, але симптоми виражені слабше:
   1. Гострий початок з високою температурою (38–39°C), ознобом, слабкістю.
   2. Ангіна — сильний біль у горлі, гіперемія мигдалин, можливі гнійні нальоти.
   3. Характерний висип — дрібнокропчастий, з’являється на 1–2 день хвороби, локалізується на грудях, шиї, в паху, згущується в складках шкіри (симптом Пастіа).
   4. Блідий носогубний трикутник (симптом Філатова).
   5. «Малиновий язик» — на 3–4 день язик стає яскраво-червоним з гіпертрофованими сосочками.
2. Стерта форма. Зустрічається у дорослих частіше. Висип блідий, швидко зникає. Інтоксикація помірна, температура субфебрильна. Ангіна може бути відсутня або протікати в катаральній формі.
3. Токсико-септична форма. Рідкісна, але вкрай важка. Розвиваються: значна лихоманка (до 40°C), виражена інтоксикація, геморагічний висип, можливий інфекційно-токсичний шок і швидкий розвиток ускладнень (некротична ангіна, міокардит, сепсис).

Через часте розвиток стертої форми перебігу скарлатини підвищується ризик ускладнень у вигляді отиту, синуситу, абсцесу мигдалин, гломерулонефриту, ревматизму, міокардиту.

Який лікар лікує скарлатину?

Лікуванням скарлатини займається лікар-педіатр, якщо пацієнт — дитина, або сімейний лікар, якщо захворів дорослий. У типових випадках, коли хвороба протікає без ускладнень, цих фахівців достатньо для спостереження і призначення терапії. Однак при тяжкому перебігу або розвитку ускладнень може знадобитися консультація інфекціоніста, який спеціалізується на бактеріальних інфекціях.

Лікар підбирає препарат (зазвичай це пеніциліни або макроліди), визначає дозування і тривалість курсу, що особливо важливо для запобігання ускладнень. Також медичний фахівець контролює процес одужання, включаючи період лущення шкіри, і дає рекомендації щодо карантинних заходів, щоб запобігти поширенню інфекції.

Після перенесеної скарлатини лікар може призначити контрольні аналізи сечі та крові, а також ЕКГ, щоб переконатися у відсутності пізніх ускладнень. У разі їх виявлення подальше лікування буде проводитися відповідними фахівцями залежно від характеру патології.

Якщо скарлатина дає ускладнення на різні органи та системи, до лікування підключаються вузькі фахівці. Наприклад, при ураженні серця пацієнта оглядає кардіолог, при отиті — отоларинголог, при гломерулонефриті — нефролог. У рідкісних випадках, коли розвивається важка інтоксикація або септичні ускладнення, лікування може проходити в умовах стаціонару за участю реаніматологів.

Поширені питання про скарлатину

Чи може скарлатина протікати без температури?

Зазвичай скарлатина асоціюється з високою температурою, але в рідкісних випадках захворювання може протікати в стертій формі (так звана рудиментарна скарлатина), коли лихоманка відсутня або виражена слабо. Це частіше зустрічається у дорослих або дітей з міцним імунітетом. Однак навіть без температури зберігаються інші характерні симптоми: висип, «малиновий» язик, біль у горлі та лущення шкіри після зникнення висипу. Важливо пам’ятати, що навіть легка форма є заразною і вимагає лікування антибіотиками для запобігання ускладнень.

Чому при скарлатині язик стає малиновим?

«Малиновий» язик — одна з найбільш впізнаваних ознак скарлатини. У перші дні хвороби язик покривається білим нальотом, але потім (до 3–5 дня) починає очищатися, а сосочки на його поверхні запалюються і набувають яскраво-червоного кольору. Це відбувається через дію токсинів стрептокока групи А, які викликають розширення капілярів і запальну реакцію. Такий відтінок язика зберігається близько тижня і поступово зникає в міру одужання.

Якщо немає висипу, можна виключити скарлатину?

Класична скарлатина дійсно включає висип, але існують атипові форми, при яких висипань може не бути. Наприклад, у дорослих або при легкому перебігу хвороба іноді проявляється тільки ангіною, інтоксикацією і «малиновим» язиком. У таких випадках діагноз підтверджують лабораторно (мазок із зіву, аналіз крові). Тому відсутність висипу не виключає скарлатину повністю.

Як відрізнити висип при скарлатині від алергічного?

Висип при скарлатині має кілька відмінних особливостей. Вона з’являється на 1-2 день хвороби, починається з обличчя (але носогубний трикутник залишається чистим — симптом Філатова), потім поширюється на шию, груди і все тіло. Виглядає як дрібні яскраво-рожеві крапки на почервонілій шкірі, на дотик нагадує наждачний папір. При натисканні висип тимчасово блідне. На відміну від алергії, скарлатинозний висип не супроводжується свербінням і через 3-7 днів зникає, залишаючи після себе лущення, особливо виражене на долонях і стопах.

При скарлатині не можна митися?

Це міф, пов’язаний із застарілими уявленнями про заразні хвороби. Насправді гігієна при скарлатині важлива — можна і потрібно приймати душ (але не терти шкіру мочалкою, щоб не посилити лущення). Вода не впливає на висип, а ось відсутність гігієни може призвести до додаткових шкірних подразнень. Головне — уникати гарячих ванн, які посилюють свербіж.