Поліомієліт: причини, симптоми і лікування

Поліомієліт — гостре вірусне захворювання, яке спричиняється поліовірусом із родини Picornaviridae. Основною мішенню вірусу є рухові нейрони передніх рогів спинного мозку та ядра черепних нервів. Захворювання характеризується високою заразністю та схильністю до безсимптомного перебігу: 95% інфікованих не мають вираженої симптоматики, однак продовжують виділяти вірус, підтримуючи його циркуляцію. До початку масової вакцинації поліомієліт був провідною причиною дитячої інвалідності.

Збудник — поліовірус, ентеровірус з однонитковою РНК та білковим капсидом (VP1–VP4). Існує три серотипи: 1 (найбільш патогенний), 2 і 3 (ліквідовані). Вакцини містять усі три типи в атенуйованій формі. Вірус стабільний у зовнішньому середовищі, особливо у фекаліях і воді, та стійкий до ефіру і спирту.

Основний шлях передачі — фекально-оральний, можливий також аерозольний на початку хвороби. Інкубаційний період становить від 3 до 35 днів. Джерелом інфекції може бути як хворий, так і безсимптомний носій. Найбільшому ризику піддаються діти до 5 років, особливо в регіонах із низьким рівнем гігієни.

Клінічні форми варіюють від безсимптомних до тяжких паралітичних. При іннапарантній формі вірус обмежується кишечником і не викликає клінічних проявів. При абортивній формі спостерігаються загальні інфекційні симптоми (лихоманка, головний біль, втома, діарея) без ураження нервової системи. Менінгеальна форма проявляється ригідністю м’язів шиї, світлобоязню та блюванням, але без паралічів. Паралітична форма виникає у 1–5% симптомних хворих: розвиваються асиметричні в’ялі паралічі кінцівок, обличчя або дихальних м’язів. Найбільш тяжкий варіант — змішана форма з поєднаним ураженням спинного та стовбурового відділів.

Перебіг захворювання при паралітичній формі складається з кількох стадій. У препаралітичну фазу характерні висока температура, міалгії, судоми, гіперестезія. Потім настає паралітична стадія з швидким розвитком асиметричних в’яло-паралітичних проявів, зниженням рефлексів і м’язовим гіпотонусом. Відновлення триває до двох років, найбільший прогрес — у перші 6 місяців. Пізня стадія характеризується залишковими явищами: м’язовою атрофією, контрактурами, деформаціями суглобів. Через 15–40 років у частини хворих розвивається постполіомієлітний синдром — відстрочене прогресуюче ослаблення раніше уражених м’язів.

Діагностика ґрунтується на поєднанні клінічної картини та епідеміологічного анамнезу. Лабораторне підтвердження включає ПЛР калу, ліквору та носоглоткових змивів, серологічні тести (IgM, IgG), вірусологічний посів. У лікворі спостерігаються лімфоцитарний плеоцитоз та помірне підвищення білка. МРТ дозволяє виявити ураження передніх рогів спинного мозку, а ЕМГ — ознаки денервації.

Диференціальну діагностику проводять із синдромом Гієна-Барре (висхідні симетричні паралічі), ботулізмом (нисхідні, з ураженням черепних нервів), менінгітом, травмами та запальними захворюваннями спинного мозку.

Специфічного противірусного лікування не існує. Хворі підлягають госпіталізації та ізоляції. Основна увага приділяється підтримці життєвих функцій, особливо дихання (включно з ШВЛ при бульбарній формі), зниженню інтоксикації та симптоматичному лікуванню (анальгетики, жарознижувальні, вітаміни групи B, міорелаксанти). На етапі відновлення важливою є реабілітація: ЛФК, ортезування, фізіотерапія.

Ускладнення включають дихальну недостатність, аспіраційну пневмонію, стійкі паралічі, контрактури й остеопороз. У віддаленій перспективі можливий розвиток постполіомієлітного синдрому.

Прогноз залежить від форми захворювання. При безсимптомних і абортивних варіантах перебіг сприятливий. Паралітична форма у 25–40% призводить до стійких порушень. Летальність досягає 10% при бульбарній формі. У дорослих перебіг тяжчий, із вищою ймовірністю паралічів, особливо стовбурових, і ранішим розвитком постполіомієлітного синдрому. У вагітних хвороба протікає тяжче, з ризиками для плода, включаючи передчасні пологи та гіпоксію.

Профілактика ґрунтується на вакцинації. В Україні застосовуються дві форми вакцин. Інактивована поліовакцина (ІПВ) вводиться у віці 2, 4, 6 місяців з ревакцинацією у 18 місяців і 6 років, формуючи системний імунітет. Оральна поліовакцина (ОПВ), яка містить живий атенуйований вірус, використовується в осередках інфекції для переривання передачі — вона формує місцевий кишковий імунітет, але пов’язана з ризиком вакциноасоційованого поліомієліту у нещеплених. Комбінована стратегія (ІПВ + ОПВ) забезпечує індивідуальний захист і контроль циркуляції вірусу.

Симптоми поліомієліту

Безсимптомна форма – вірус розмножується в кишечнику, але імунна система швидко його пригнічує, виділяючи достатню кількість антитіл і не даючи проникнути в кров або нервову систему. Людина стає тимчасовим носієм, виділяючи вірус із фекаліями, але сама не хворіє.

Абортивна форма характеризується такими симптомами:

• лихоманка (до 38-39°c) – реакція імунітету на вірус у крові;
• головний біль – наслідок загальної інтоксикації;
• слабкість, пітливість – через боротьбу організму з інфекцією;
• біль у горлі, нежить – вірус вражає лімфоїдну тканину носоглотки;
• нудота, діарея – через розмноження вірусу в кишечнику.

Поліовірус на цій стадії діє як типовий ентеровірус, не зачіпаючи нервову систему. Відрізнити від застуди можна тільки лабораторно.

Непаралітична (менінгеальна) форма проявляється:

• ригідністю потиличних м’язів (неможливо притиснути підборіддя до грудей) – через подразнення мозкових оболонок;
• симптомом Керніга (неможливо розігнути ногу в коліні при зігнутому стегні) – ознака менінгеального запалення;
• симптомом Брудзинського (при нахилі голови мимоволі згинаються ноги) – реакція мозкових оболонок на розтягнення;
• розпираючим головним болем – спричинений підвищенням внутрішньочерепного тиску через набряк;
• світлобоязню та блюванням – наслідок подразнення ЦНС.

Паралітична форма препаралітична стадія (1-3 дні):

• висока температура (до 40°C) через масивну віремію (поширення вірусу в крові);
• міалгії (різкі болі в м’язах) – вірус атакує нервові закінчення;
• гіперестезія (хвороблива чутливість шкіри) – через подразнення чутливих нейронів;
• судоми, сплутаність свідомості – початок ураження ЦНС.

Паралітична форма: паралітична стадія (від годин до 2-3 днів) характеризується млявими паралічами (спінальний поліомієліт), що пов’язано із загибеллю мотонейронів у спинному мозку. Частіше страждають ноги (рідше – руки, діафрагма), також характерна асиметрія – наприклад, параліч однієї ноги за здорової другої.

Бульбарний поліомієліт проявляється порушенням ковтання, мовлення, дихання і часто потребує підключення до апарату ШВЛ. Симптоми пов’язані з ураженням ядер IX-X черепних нервів, паралічем м’язів язика і гортані, а також руйнуванням дихального центру.

Понтинний поліомієліт пов’язаний із паралічем мімічних м’язів, що призводить до асиметричного ураження.

Діагностика поліомієліту

Лабораторна діагностика є основною для підтвердження діагнозу поліомієліт.

Але для більш детального вивчення стану пацієнта призначається інструментальна діагностика. Одним із найбільш інформативних методів є магнітно-резонансна томографія (МРТ) спинного мозку, за допомогою якої можна візуалізувати запальні зміни в передніх рогах спинного мозку. На ранніх етапах хвороби МРТ може показати набряк і гіперінтенсивність сигналу в цих зонах, що допомагає відрізнити поліомієліт від інших нейроінфекцій і нейродегенеративних процесів.

Додатково проводять електроміографію (ЕМГ) і дослідження нервової провідності, що дає змогу оцінити ступінь і характер ураження рухових нейронів. Ці дослідження фіксують ознаки денервації, характерні для ушкодження передніх рогів, і допомагають у диференційованій діагностиці між поліомієлітом та іншими формами гострого млявого паралічу, такими як синдром Гієна-Барре чи мієлопатії іншого генезу.

Також може використовуватися ультразвукова діагностика (нейросонографія) у дітей раннього віку, особливо при підозрі на ураження спинного мозку, якщо МРТ недоступна або протипоказана.

Поліомієліт аналізи

• ПЛР (полімеразна ланцюгова реакція) – для дослідження використовується кал, ліквор або назофарингеальний змив (у перші 3-5 днів хвороби), позитивний результат підтверджує діагноз;
• серологічні дослідження методом ІФА або РНГА дають змогу виявити IgM, які з’являються на 3-5 день хвороби та зберігаються 2-3 місяці, або IgG, які виникають до 10-14 дня, зберігаються довічно;
• вірусологічний посів – проводиться забір калу або ліквору з подальшим посівом на культуру клітин (частіше RD або L20B) та ідентифікацією за цитопатичним ефектом (загибель клітин);
• люмбальна пункція і аналіз ліквору – характеризується лімфоцитарним плеоцитозмом, помірним підвищенням білка і нормальним рівнем глюкози (важливо для диференціації з туберкульозним менінгітом);
• загальний аналіз крові (ЗАК) – спостерігатимуться лейкоцитоз, лімфоцитоз і нормальний рівень ШОЕ (на відміну від бактеріальних інфекцій).

Поліомієліт – це гостре інфекційне захворювання, що спричиняється поліовірусом (сімейство Picornaviridae), яке вражає рухові нейрони спинного мозку і стовбура головного мозку, призводячи до розвитку млявих паралічів. Також його називають дитячий спинномозковий параліч.

До введення вакцинації поліомієліт був головною причиною інвалідності у дітей. Через високу контагіозність 1 хворий здатний заразити до 100 нещеплених людей.

Вірус має тропність до нервової тканини, але у 95% інфікованих хвороба протікає безсимптомно. Саме ці «невидимі» носії підтримують циркуляцію вірусу в популяції.

Збудник поліомієліту

Поліомієліт спричиняє поліовірус (Poliovirus), що належить до сімейства Picornaviridae (малі РНК-вмісні віруси). Це один із найнебезпечніших ентеровірусів, що вражають нервову систему.

Існує три серотипи поліовірусу:

• тип 1 (Brunhilde) – найпатогенніший, частіше спричиняє епідемії;
• тип 2 (Lansing) – менш вірулентний, але також небезпечний;
• тип 3 (Leon) – рідше трапляється, але може викликати важкі форми.

Після ліквідації дикого поліовірусу 2-го типу (офіційно оголошено 2015 р.) і 3-го типу (2019 р.), у природі циркулює переважно 1-й серотип. Однак вакцинні штами (у живій ОПВ) містять усі три типи.

Вірус представлений одноланцюговою (+)РНК, яка одразу може транслюватися в клітині. Капсид складається з 4 білків (VP1-VP4), проте самої оболонки у мікроорганізму немає. Це робить вірус стійким до ефіру та спирту.

У воді Poliovirus зберігається до 100 днів, у фекаліях – до 6 місяців. Він переносить низькі температури. Так, у замороженому стані може зберігатися роками. Гине під час кип’ятіння (100°C), під дією ультрафіолету і хлорвмісних дезінфектантів.

Основною мішенню вірусу є рухові нейрони передніх рогів спинного мозку та стовбур мозку.

Епідеміологія

На сьогоднішній день дикий поліовірус (ДПВ) 1-го типу продовжує циркулювати у двох країнах – Афганістані та Пакистані. У 2020-2023 роках було зафіксовано завізні випадки в Мозамбіку, Малаві та інших країнах Африки. Загальна картина захворюваності за даними ВООЗ свідчить про значне скорочення випадків інфікування. Однак повністю викорінити хворобу поки що не вдається.

Головний механізм зараження – фекально-оральний, що пов’язано з високою стійкістю вірусу в зовнішньому середовищі. Поліовірус виділяється з випорожненнями інфікованої людини і може потрапляти в організм через забруднену воду, їжу або побутові предмети. У рідкісних випадках, особливо на початку захворювання, можливий повітряно-крапельний шлях – під час кашлю чи чхання, однак цей варіант передавання епідеміологічно менш значущий.

Інкубаційний період зазвичай становить 7-14 днів, але може варіюватися від 3 до 35 днів. Хворий стає заразним уже в останні дні інкубації і продовжує виділяти вірус із фекаліями 3-6 тижнів, навіть якщо хвороба протікає безсимптомно. В імунізованих людей вірус може розмножуватися в кишечнику без клінічних проявів, але вони залишаються потенційними джерелами інфекції.

Найбільш уразливі діти до 5 років, особливо в регіонах із поганими санітарними умовами. У країнах із теплим кліматом захворюваність традиційно зростає в літньо-осінній період, що пов’язано з активним використанням відкритих водойм і сезонним ослабленням гігієнічних заходів.

Коротка історія поліомієліту

Перші свідчення про поліомієліт датуються XIV століттям до н.е. Однак «по-справжньому» про захворювання дізналися, кошмар почався лише в XIX-XX століттях.

Наприкінці 1800-х у Європі та США реєструвалося кілька спалахів поліомієліту. Особливо страждали діти. Вірус вражав нервову систему, залишаючи їх паралізованими або прикутими до «залізних легень» (апаратів штучного дихання). Паніка сягнула піку в 1950-х, коли тільки в США щорічно реєстрували до 58 000 випадків, а батьки боялися випускати дітей на вулиці.

Переломним моментом став 1955 рік. Тоді Джонас Солк створив першу інактивовану вакцину (ІПВ). А вже 1961-го Альберт Сейбін представив оральну живу вакцину (ОПВ). Це стало початком кінця епідемій.

1988 року ВООЗ запустила Глобальну ініціативу з ліквідації поліомієліту. Дикі штами 2 і 3 типів вдалося знищити повністю.

Класифікація поліомієліту

Виділяють кілька форм захворювання:

• безсимптомна (інаппарантна) – на неї припадає переважна більшість випадків;
• абортивна (мала хвороба) – легкі катаральні та кишкові симптоми;
• непаралітична (менінгеальна) форма – рухові нейрони не уражаються, але є менінгеальні симптоми;
• паралітична форма – найважчий і найнебезпечніший різновид, що зустрічається рідко і має свою класифікацію:
  • спінальний поліомієліт – страждають нейрони спинного мозку;
  • бульбарний поліомієліт – відбувається ураження ядер черепних нервів у стовбурі мозку;
  • понтинний поліомієліт – специфічне ураження моста мозку;
  • змішані форми – поєднання спінальних і бульбарних порушень, що дає найважчі наслідки.

Постполіомієлітний синдром – це пізня форма, що розвивається у тих, хто перехворів, через 15-40 років. Проявляється прогресуючою м’язовою слабкістю, болем у суглобах і швидкою стомлюваністю.

Патогенез поліомієліту

Вірус потрапляє в організм через ротову порожнину із забрудненою водою, їжею або в разі недотримання правил особистої гігієни. Він стійкий до шлункового соку, тому безперешкодно досягає тонкого кишківника, де починає розмножуватися в клітинах слизової оболонки.

Перші 3-6 днів вірус активно копіює себе в лімфоїдній тканині (пейєрових бляшках) і кишечнику. У цей час людина може відчувати лише легке нездужання, як за застуди, або взагалі не помічати хвороби. Але на цій стадії вона вже заразна і виділяє вірус із фекаліями.

Якщо імунітет не зреагував вчасно і не зупиняє інфекцію, поліовірус проникає в кров. У більшості людей на цьому етапі вмикається захист: антитіла нейтралізують вірус, і хвороба закінчується безсимптомно або протікає в легкій формі (лихоманка, біль у горлі, нудота).

Однак у деяких хворих вірус долає гематоенцефалічний бар’єр і атакує рухові нейрони спинного мозку, стовбура головного мозку, а інколи й кори. Він розмножується в цих клітинах, спричиняючи їхню загибель. Що більше нейронів загине, то важчі паралічі.

Через 7-21 день після зараження виникають асиметричні мляві паралічі (частіше ніг, рідше – дихальних м’язів). Якщо уражений стовбур мозку (бульбарна форма), можливий смертельний результат через зупинку дихання.

Через 2-3 тижні гостра фаза закінчується. Загиблі нейрони не відновлюються, але сусідні клітини можуть частково взяти їхні функції на себе. Протягом 6-8 місяців відбувається максимально можливе відновлення. Однак у 25-40% тих, хто перехворів, залишаються стійкі парези, атрофія м’язів або деформації кінцівок.

Через 15-40 років у 20-30% тих, хто переніс хворобу, може розвинутися нова загроза. Слабкість у раніше уражених м’язах, біль і втома. Це пов’язано з поступовим виснаженням тих самих сусідніх нейронів, які взяли на себе функцію уражених клітин.

Диференціальна діагностика

Перш ніж поставити діагноз поліомієліт, лікар проводить диференціальну діагностику, порівнюючи симптоми і результати досліджень з такими при інших захворюваннях. Найчастіше порівнюють із синдромом Гієна-Барре, ботулізмом, ентеровірусним менінгітом, травмою хребта, інсультом і мієлітом.

Синдром Гієна-Барре

Для нього також характерні: мляві паралічі, м’язова слабкість, іноді порушення дихання. Однак, за Гійєна-Барре слабкість наростає симетрично (зазвичай починається з ніг і піднімається вгору), а за поліомієліту паралічі асиметричні (наприклад, тільки одна нога). Поліомієліт часто починається з лихоманки і кишкових симптомів, а Гієн-Барре – після ГРВІ або кишкової інфекції, але без температури в момент паралічу. Також, за Гійєне-Барре немає змін у лікворі (спинномозковій рідині), а за поліомієліту – підвищені лімфоцити і білок.

Ботулізм

Ботулізм не викликає лихоманку (якщо немає супутньої інфекції), а поліомієліт починається з високої температури. Він також не проявляється паралічем ніг на ранніх стадіях – спочатку відбувається порушення роботи очей, акту ковтання, мовлення, а потім дихання. За ботулізму страждають черепні нерви (двоїння в очах, опущення повік, сухість у роті), а за поліомієліту такі симптоми бувають тільки за бульбарної форми.

Ентеровірусний менінгіт

Загальними симптомами є: лихоманка, головний біль, ригідність потиличних м’язів. Однак, при ентеровірусному менінгіті немає паралічів (якщо тільки це не рідкісний ентеровірус 71, який теж може вражати мотонейрони). Також захворювання часто пов’язане з формуванням герпангіни (виразки в горлі) або висипу (висип), чого не буває при поліомієліті. Поліомієліт частіше дає асиметричні симптоми, а ентеровіруси – симетричні (наприклад, висип на руках і ногах за Коксакі).

Травма хребта або інсульт

Раптова слабкість у кінцівках характерна для травм, інсульту і поліомієліту. Але за травми або інсульту немає лихоманки і продромальних симптомів (нудоти, болю в м’язах). Інсульт частіше викликає спастичні паралічі (м’язи напружені), а поліомієліт – мляві (м’язи в’ялі, рефлекси відсутні). А при травмі хребта є чіткий зв’язок із пошкодженням (падіння, удар), чого немає в інших станів.

Мієліт (запалення спинного мозку)

Мієліт також проявляється парезами, порушенням чутливості, іноді дисфункцією тазових органів. Але частіше він симетричний і може зачіпати чутливі нейрони (оніміння, печіння), а поліомієліт – тільки рухові. При мієліті немає етапу «кишкових симптомів», а етіологічними факторами його розвитку не завжди є віруси. Захворювання може бути опосередковане аутоімунними процесами.

Лікування поліомієліту

Госпіталізація в інфекційне відділення – суворо обов’язкова за будь-яких форм (включно з підозрою). Пацієнта поміщають в окремий бокс, де проводять постійну дезінфекцію. Термін ізоляції до 21 дня від початку симптомів або до отримання 2 негативних результатів ПЛР калу.

Етіотропного лікування проти поліомієліту немає – всі схеми спрямовані на підтримку функцій.

Медикаментозна терапія:

• глюкокортикоїди (при набряку мозку/стовбура) – преднізолон або дексаметазон;
• інфузійна терапія – NaCl (у разі гіповолемії), 5% глюкоза + калію хлорид (у разі анорексії) або реополіглюкін (у разі шоку на тлі нейротоксикозу);
• анальгетики/жарознижувальні – парацетамол або ібупрофен;
• міорелаксанти – толперизон або баклофен 5-10 мг/добу;
• нейропротекція – тіамін, ціанокобаламін і піридоксин у великих дозах.

У разі бульбарної форми або паралічу діафрагми потрібне підключення до ШВЛ. Основний режим – SIMV або PCV (якщо збережено самостійне дихання). У разі тривалої вентиляції (>7 днів) проводять трахеостомію.

Реабілітація є ключовим етапом лікування. У перші півроку проводять ЛФК із пасивними вправами та ортезування (лонгети для стоп, корсети в разі слабкості спини). Потім підключаються активні тренування з поступовим збільшенням навантаження і електростимуляція паралізованих м’язів.

Ускладнення і прогноз при поліомієліті

У перші дні та тижні хвороби головна небезпека походить від бульбарної форми, за якої вірус атакує стовбур головного мозку. Це призводить до паралічу м’язів глотки, гортані та діафрагми. Пацієнт не може ковтати, говорити, а головне – дихати. До ери ШВЛ такі хворі гинули від задухи за лічені години. Наприклад, у 1950-х роках у США для порятунку дітей масово використовували «залізні легені» – величезні апарати, що створювали від’ємний тиск навколо грудної клітки. Сьогодні такі випадки вкрай рідкісні.

За спінальної форми розвиваються асиметричні мляві паралічі – частіше ніг, рідше рук або м’язів тулуба. Небезпека тут криється в ураженні міжреберних м’язів і діафрагми, що також потребує підключення до ШВЛ. Навіть якщо пацієнт виживає, на нього чекає тривала реабілітація.

Після гострої фази починається період відновлення, який триває до 2 років. Уцілілі мотонейрони беруть на себе функцію загиблих, але лише частково. Тому як ускладнення може формуватися атрофія м’язів. Наприклад, нога стає тоншою за здорову. Через нерівномірний розподіл м’язової тяги також розвиваються деформації суглобів («кінська стопа», викривлення хребта) і контрактури – вкорочення сухожиль, що обмежує рух.

Одним із віддалених ускладнень є постполіомієлітний синдром (ППС). Проявляється він прогресуючою слабкістю в раніше уражених м’язах, болем у суглобах і хронічною втомою.

Прогноз залежить від форми поліомієліту:

1. Безсимптомна та абортивна форми закінчуються повним одужанням без наслідків. Людина навіть не підозрює, що перенесла інфекцію.
2. Менінгеальна форма (без паралічів) має сприятливий прогноз, хоча слабкість і головний біль можуть зберігатися кілька місяців.
3. Паралітична форма залишає незворотні зміни у 25-40% пацієнтів. Тяжкість залежить від кількості загиблих нейронів. У разі ураження однієї кінцівки можлива часткова компенсація за рахунок ЛФК і ортезів. Параліч діафрагми або дихального центру закінчується виживанням у 90% завдяки ШВЛ, але якість життя різко знижується.

Смертність у сучасних умовах становить 5-10% за паралітичних форм.

Особливості перебігу поліомієліту в дорослих

Хоча поліомієліт традиційно вважають «дитячою хворобою», дорослі теж можуть заразитися, і в них інфекція часто протікає важче.

Навіть абортивна форма часто проявляється яскравіше, ніж у дітей:

• висока лихоманка (до 39-40°C) тримається довше, супроводжується сильною інтоксикацією;
• м’язові болі (особливо в спині та шиї) інтенсивніші через вікове зниження еластичності тканин;
• диспепсичні розлади (нудота, блювота, діарея) трапляються частіше, оскільки дорослі зазвичай заражаються вищою дозою вірусу.

Якщо у дітей параліч розвивається в 0.1-1% випадків, то в дорослих цей показник сягає 2-5%. Це пов’язано зі зниженням нейропластичності та можливими супутніми захворюваннями (діабет, гіпертонія тощо).

У дорослому віці у хворих також частіше розвиваються ураження стовбура мозку. З цим пов’язані частіші ускладнення у вигляді дихальної недостатності, порушення ковтання з ризиком аспіраційної пневмонії та серцево-судинних ускладнень (аритмії, колапс) через пошкодження центрів регуляції.

Навіть при своєчасному лікуванні паралічі зберігаються довше (до 2-3 років). Також вища ймовірність залишкових явищ (стійкі атрофії м’язів, контрактури суглобів, хронічні болі) і більш раннього розвитку постполіомієлітного синдрому. У 40% дорослих, які перехворіли, симптоми (слабкість, атрофія) повертаються вже через 5-10 років.

Нетиповий перебіг зустрічається частіше саме серед вікових хворих. Психічні порушення (тривожність, депресія) через вплив на ЦНС, дисфункція тазових органів (нетримання сечі, закрепи) та полінейропатії (пекучі болі в кінцівках) через супутнє ураження периферичних нервів можуть розвиватися в гострій фазі перебігу.

Поліомієліт під час вагітності: небезпека для матері та плода

Поліомієліт під час вагітності зустрічається вкрай рідко. Однак, через зростання кількості противників вакцинації, виключати ризик не можна. Імунні зміни під час вагітності (природне зниження імунітету для захисту плода) можуть:

• збільшити ймовірність зараження – організм слабкіше чинить опір вірусу;
• посилити вираженість симптомів – у вагітних частіше розвивається значна лихоманка (до 40°C), виражена інтоксикація і підвищується ризик паралітичної форми;
• провокувати дихальну недостатність – матка, що росте, підтискає діафрагму, а в разі ураження дихальних м’язів або бульбарної форми це може призвести до критичної гіпоксії.

Особливу небезпеку становить зневоднення через блювоту і діарею – воно здатне викликати гіпоперфузію плаценти і передчасні перейми.

Поліовірус не вважається високо тератогенним. Тобто він не призводить до різних генних мутацій і вроджених вад розвитку. Але його вплив на плід не можна недооцінювати. У першому триместрі важка лихоманка у матері підвищує ризик викидня через гіпертермію та інтоксикацію. А в другому/третьому триместрі гіпоксія за дихальної недостатності матері може призвести до затримки розвитку плода або внутрішньоутробної гіпоксії.

Вроджений поліомієліт розвивається вкрай рідко. Але в медичній практиці описані випадки передачі вірусу через плаценту з подальшим ураженням ЦНС плода.

У разі розвитку паралічів у матері також може знадобитися кесарів розтин, зважаючи на високий ризик розвитку слабкості пологової діяльності.

Профілактика і вакцинація

Ключовим інструментом профілактики поліомієліту залишається вакцинація. Застосовуються два типи вакцин: інактивована (ІПВ) і оральна (ОПВ).

• Інактивована поліовакцина (ІПВ) – основа національного календаря щеплень. Її вводять внутрішньом’язово, починаючи з 2-місячного віку. Графік включає три дози: у 2, 4 і 6 місяців, а потім ревакцинацію у 18 місяців і 6 років. ІПВ абсолютно безпечна навіть для дітей з імунодефіцитом, оскільки містить «вбитий» вірус, не здатний спричинити хворобу. Вона формує стійкий імунітет, захищаючи від проникнення вірусу в нервову систему.
• Оральна поліовакцина (ОПВ) – живий, але ослаблений штам вірусу у вигляді крапель. Її використовують тільки в осередках інфекції або під час спалахів, наприклад, якщо у воді або стічних водах виявлено дикий поліовірус. ОПВ незамінна для швидкого створення «кишкового імунітету», який блокує розмноження вірусу в ШКТ і запобігає його передачі. Однак у нещеплених дітей (особливо з ВІЛ або вродженими імунними порушеннями) існує мізерний ризик розвитку вакциноасоційованого паралітичного поліомієліту (ВАПП) – 1 випадок на 2-3 млн доз.
• Комбінація ІПВ і ОПВ – золотий стандарт. ІПВ захищає дитину індивідуально, а ОПВ, що застосовується в осередках, зупиняє циркуляцію вірусу серед населення. Це допомогло уникнути спалахів, незважаючи на виявлення вірусу в навколишньому середовищі.

Хто лікує поліомієліт?

Лікуванням поліомієліту займається команда лікарів, оскільки хвороба може зачіпати різні системи організму. Головну роль серед них займає інфекціоніст. Він діагностує поліомієліт, призначає аналізи (ПЛР, серологічні тести) і контролює перебіг інфекції. Він вирішує, чи потрібна госпіталізація і як запобігти ускладненням.

Оскільки вірус вражає нервову систему, невролог оцінює ступінь пошкодження рухових нейронів, виявляє паралічі та призначає лікування для збереження функцій м’язів.

Реаніматолог необхідний у разі важких форм. Наприклад, якщо розвивається бульбарна форма (ураження дихального центру) або параліч діафрагми, пацієнта переводять у відділення інтенсивної терапії.

Після гострої фази починається тривала реабілітація, в якій беруть участь фізіотерапевт, реабілітолог і ортопед.

Якщо в пацієнта розвивається постполіомієлітний синдром, до лікування підключаються ендокринологи (для корекції обміну речовин) і психологи (для боротьби з депресією через хронічний стан).

Поширені запитання про поліомієліт

Чому деякі одужують, а інші – ні?

Усе залежить від масштабів ураження нервової системи та швидкості імунної відповіді. Якщо вірус не встиг знищити критичну кількість мотонейронів, а організм швидко виробив антитіла – людина відбувається легким переляком. Але там, де вірус прорвався в ЦНС, наслідки залишаються на все життя.

Чи може доросла людина заразитися поліомієлітом, якщо вона не була щеплена в дитинстві?

Так, дорослі теж можуть заразитися поліомієлітом, хоча частіше хвороба розвивається в дитячому віці. Вірус передається фекально-оральним або повітряно-крапельним шляхом, і нещеплена людина будь-якого віку залишається вразливою. У дорослих захворювання іноді протікає важче, ніж у дітей, з вищим ризиком ускладнень, включно з паралічем. Саме тому в деяких країнах рекомендують ревакцинацію для людей, які подорожують у регіони з ризиком зараження поліовірусом.

Чому в деяких країнах досі фіксують випадки поліомієліту, хоча вакцина існує давно?

Основні причини – недостатнє охоплення вакцинацією, антивакцинаторські настрої, військові конфлікти та слабка система охорони здоров’я в окремих регіонах. Крім того, в рідкісних випадках ослаблений вірус з оральної вакцини (OPV) може мутувати і викликати спалах серед нещеплених.

Чи може людина, яка перехворіла на поліомієліт, зіткнутися з наслідками хвороби через десятиліття?

Так, у деяких перехворілих розвивається постполіомієлітний синдром (ППС) – стан, за якого через 15-40 років після перенесеної інфекції виникають нові напади м’язової слабкості, втоми і болю. Це пов’язано з поступовим виснаженням нервових клітин, які довгий час компенсували пошкодження від вірусу. ППС не заразний, але значно погіршує якість життя, і поки що специфічного лікування не існує.

Чи правда, що поліомієліт може протікати без симптомів?

Так, у більшості випадків (близько 72%) інфекція взагалі не проявляється, але людина залишається переносником вірусу. Ще у 25% виникають легкі симптоми, що нагадують застуду (температура, біль у горлі), і лише в 1% розвиваються важкі форми з ураженням нервової системи та паралічем. Саме через безсимптомний перебіг поліомієліт складно контролювати: носії можуть поширювати вірус, не підозрюючи про це.

Чи може вакцина від поліомієліту викликати захворювання?

Це питання викликає багато суперечок, але відповідь залежить від типу вакцини. Оральна поліовакцина (OPV), що містить ослаблений живий вірус, у рідкісних випадках (приблизно 1 на 2,7 млн доз) може призвести до вакцино-асоційованого паралітичного поліомієліту (ВАПП). Саме тому в країнах, де дикий вірус ліквідовано, поступово переходять на інактивовану вакцину (IPV), яка не містить живого вірусу і не може спричинити хворобу. Однак OPV досі використовується в ендемічних регіонах, тому що вона краще запобігає передачі вірусу.

Джерела

1. Poliomyelitis, https://www.who.int/news-room/fact-sheets/detail/poliomyelitis
2. Poliomyelitis, https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC4212416/
3. Poliomyelitis, https://www.ecdc.europa.eu/en/poliomyelitis
4. Poliomyelitis, https://www.msdmanuals.com/professional/infectious-diseases/enteroviruses/poliomyelitis
5. Poliomyelitis, https://www.cdc.gov/pinkbook/hcp/table-of-contents/chapter-18-poliomyelitis.html