Вірус віспи мавп: причини, симптоми і лікування

Мавпяча віспа (Mpox) — рідкісне зоонозне вірусне захворювання, що викликається вірусом Monkeypox (MPXV), який належить до роду Orthopoxvirus. Він близький до вірусів натуральної та коров’ячої віспи, але викликає менш тяжкий перебіг. До 2022 року хвороба залишалася переважно ендемічною для Центральної та Західної Африки, однак спалах 2022–2023 років призвів до змін в її епідеміології та клінічних проявах.

Спочатку вірус було виявлено у лабораторних мавп у 1958 році, проте природним резервуаром є гризуни. Спалах останніх років охопив неендемічні країни, поширюючись статевим шляхом і при тісному фізичному контакті, нетипово протікаючи у третини пацієнтів.

Етіологічно вірус являє собою великий ДНК-вмісний агент з ліпідною оболонкою, стійкий до зовнішніх умов і дезінфектантів. Існує два його кластери: західноафриканський (летальність до 3%) і конголезький (до 10%). Вірус тривалий час зберігається в біоматеріалах і здатен обходити імунну відповідь організму, проникаючи в макрофаги та блокуючи інтерферони.

Клінічні форми хвороби різноманітні. Класична форма починається з лихоманки, лімфаденіту та стадійного висипу (макули → папули → везикули → пустули → кірочки), переважно на обличчі, долонях і підошвах. Спалах 2022 року виявив атиповий перебіг з поодиноким висипом у ділянці геніталій і ануса, часто без лихоманки. Можливі тяжкі форми з генералізацією, ураженням внутрішніх органів і геморагічними проявами. Іноді інфекція протікає безсимптомно, особливо в раніше щеплених осіб.

Найвищий ризик тяжкого перебігу — у дітей до 8 років, вагітних, ВІЛ-інфікованих з CD4+ <200 і пацієнтів з імунодефіцитом. У щеплених проти натуральної віспи хвороба зазвичай проходить у легкій формі.

Патогенез включає проникнення вірусу через мікропошкодження шкіри або слизових. Він реплікується в лімфовузлах, викликає первинну вірусемію з продромальними симптомами (лихоманка, слабкість, лімфаденіт), а потім поширюється на шкіру. Висип тримається до 3–4 тижнів, заразність зберігається до відпадання кірочок. Вірус виділяється зі слиною, сечею, шкірою та спермою, що підтверджує можливість статевого шляху передачі.

Симптоматика починається з продромального періоду: висока температура, слабкість, міалгії, лімфаденіт (характерна ознака), можливі фарингіт, кашель. На 1–3 день захворювання з’являється висип, що проходить стадії від плям до кірочок. Характерна локалізація — обличчя, долоні, підошви. У частини пацієнтів у 2022–2023 роках спостерігалися ураження слизових, геніталій і очей. Щеплені можуть хворіти легко, з поодинокими елементами без системних симптомів.

Діагностика ґрунтується на клінічній картині, епідеміологічному анамнезі та лабораторних даних. ПЛР — основний метод, що виявляє ДНК вірусу в вмісті везикул, кірочках, слизових. Імуноферментний аналіз може виявити IgM та IgG, але у щеплених можливі хибнопозитивні результати. Можливі лейкопенія, лімфопенія, підвищення ферментів. При ускладненнях застосовуються інструментальні методи (рентген, УЗД, МРТ). Диференційний діагноз проводять із вітряною віспою (відсутність лімфаденіту), сифілісом, герпесом, алергією та кором.

Лікування передбачає ізоляцію хворого на 3–4 тижні до відпадання кірочок. Проводиться симптоматична терапія: жарознижувальні (парацетамол), антисептики для обробки висипу (хлоргексидин, мірамістин), антигістамінні препарати, гідратація. Антибіотики призначаються при бактеріальних ускладненнях. Противірусна терапія (цидофовір, імуноглобулін) застосовується при тяжкому перебігу або у пацієнтів із груп ризику.

Ускладнення можуть включати бактеріальні інфекції шкіри, кератит, сліпоту, генералізовані форми з ураженням легень, печінки, мозку. У ВІЛ-інфікованих і дітей високий ризик геморагічного синдрому й зневоднення. Можливі косметичні дефекти, поствірусна астенія, артралгії.

Профілактика поділяється на специфічну і неспецифічну. Із специфічних заходів найбезпечнішою є вакцина JYNNEOS (дві дози, не реплікується, безпечна для дітей і вагітних). ACAM2000 застосовується обмежено через ризик побічних ефектів. Вакцинація показана контактним особам, медпрацівникам, мандрівникам до ендемічних зон. Неспецифічна профілактика включає ізоляцію хворих, використання засобів індивідуального захисту, ретельну дезінфекцію, дотримання особистої гігієни та уникнення контактів із дикими тваринами й їхнім м’ясом без термічної обробки.

Симптоми віспи мавп

Віспа мавп починає проявлятися такими симптомами:

1. Лихоманка й озноб. Температура часто різко піднімається до 39-40°C у перші 24 години, що відрізняє віспу мавп від поступового початку вітрянки. За атипового перебігу (спалах 2022-2023 рр.) у 20% пацієнтів лихоманка була відсутня.
2. Збільшення лімфовузлів (лімфаденопатія). Найчастіше уражаються: шийні та підщелепні (60% випадків), пахові (якщо вхідні ворота – геніталії) і пахвові (при інфікуванні через руки). Вузли болючі, щільні, розміром до 3-5 см, зберігаються до 3-4 тижнів (довше, ніж висип). За натуральної віспи лімфаденопатія відсутня.
3. Міалгія і слабкість. Розвивається через те, що вірус вражає м’язові клітини, викликаючи розпад міофібрил. А цитокіновий шторм призводить до накопичення лактату – звідси відчуття «розбитості», як під час грипу. Біль особливо виражений у попереку та литках. Слабкість може бути виснажливою, аж до неможливості встати з ліжка.
4. Головний біль. Розвивається під дією IL-1β, відбувається дилатація мозкових судин і порушенням функції астроцитів через вірусні білки (наприклад, C19L). Біль має давлячий характер, посилюється під час руху очей. Може супроводжуватися світлобоязню (рідко).

Також може розвиватися фарингіт (30% випадків), якщо вірус розмножується в епітелії глотки, або сухий кашель (15% випадків) у разі потрапляння вірусу в альвеолярні макрофаги.

Продрому змінює період висипань. Найчастіше вони формуються на 1-ий-3-ий день захворювання і мають свою етапність розвитку:

1. Пляма (макула). Вірус проникає в кератиноцити і клітини дерми, викликаючи локальне розширення капілярів. Це призводить до почервоніння (еритеми) за рахунок посиленого припливу крові. Представлено плоскою червоною плямою діаметром 2-5 мм, що зникає при натисканні. Перші елементи зазвичай на обличчі (95% випадків), особливо навколо рота і на лобі.
2. Папула. Вірус активно розмножується в епідермісі, викликаючи акантоз (потовщення шару клітин) і набряк. Формується щільний вузлик. Він підноситься над шкірою і болючий під час пальпації. Папули при віспі мавп глибокі та мають «пупкоподібне» вдавлення в центрі.
3. Везикула. Руйнуються кератиноцити, що призводить до скупчення міжклітинної рідини й утворення пухирців із прозорим вмістом (лімфа + вірусні частинки). Стінка везикули щільна (на відміну від вітряночних пухирців), а навколо елемента формується червоний віночок запалення.
4. Пустула. У вогнище мігрують нейтрофіли для боротьби з вірусом – їхня загибель утворює гній. Усередині утворюється каламутний жовто-зелений вміст. Пустула може досягати 1 см у діаметрі, а через тиск на нервові закінчення має сильну болючість.
5. Скоринка. Після розтину пустули ексудат підсихає, утворюючи струп. Під ним йде загоєння за рахунок грануляційної тканини. Але оскільки скоринки містять живий вірус, пацієнт заразний до їх повного відпадання.

Найчастіше висип починається на обличчі (включно з кон’юнктивою), потім формується на долонях і стопах (характерно), а вже після вражає кінцівки і тулуб. Вірус «віддає перевагу» ділянкам із нижчою температурою (обличчя, кінцівки) та травматизацією (наприклад, зони тертя одягу), тому висип поширюється саме за такою етапністю.

Також висипання формуються на слизових оболонках рота (виразки на язиці, піднебінні), що призводить до болючості під час приймання їжі, та геніталій (у 30 % у 2022-2023 рр.), чому часто імітує герпес і сифіліс.

Для атипових форм характерна своя клініка. Вакциновані проти натуральної віспи або люди з частковим імунітетом можуть зіткнутися з віспою мавп, що проявлятиметься поодинокими папулами (1-2 елементи), без лихоманки і з мінімальним збільшенням лімфовузлів.

Діагностика віспи мавп

При підозрі на віспу мавп алгоритм обстеження включає клінічну оцінку, лабораторні тести та інструментальні методи.

Першим кроком стає аналіз симптомів та епідеміологічного анамнезу: наявність характерного висипу, збільшення лімфовузлів, контакт із хворим або поїздки в ендемічні регіони.

До інструментальних методів належать:

• рентгенографія грудної клітки – за підозри на пневмонію (вогнища інфільтрації);
• УЗД лімфовузлів – оцінка структури (виключення абсцесу);
• МРТ головного мозку – за неврологічних симптомів (енцефаліт).

Для виключення інших захворювань проводять ПЛР на VZV (вірус вітряної віспи) за підозри на вітрянку, RPR-тест для виключення сифілісу або посів на бактеріальну мікрофлору за гнійних ускладнень.

Мавпяча віспа аналізи

1. Загальний аналіз крові (ЗАК). Лейкоцитоз (рідко) або лейкопенія (частіше) – реакція на вірусне навантаження, лімфопенія (зниження лімфоцитів) – ознака пригнічення імунітету, тромбоцитопенія (у разі геморагічної форми) – через ураження судин і ДВЗ-синдрому.
2. Біохімічний аналіз крові. Підвищення АЛТ, АСТ – за ураження печінки, підвищення креатиніну – сигнал про ниркову недостатність (у важких випадках) і гіпоальбумінемія – через втрату білка через пошкоджену шкіру.
3. ПЛР (полімеразна ланцюгова реакція). Основний метод підтвердження діагнозу. Як матеріал використовується вміст везикул/пустул, скоринки, мазки зі слизових, кров. У результатах при віспі буде виявлення ДНК вірусу. Однак, максимальна точність буде спостерігатися в перші 7 днів висипу.
4. ІФА (імуноферментний аналіз). Виявлення IgM та IgG до вірусу. IgM з’являються через 5-7 днів від початку хвороби, а IgG – через 10-14 днів (зберігаються роками). Хибнопозитивні результати можливі у вакцинованих проти натуральної віспи.
5. Гістологічне дослідження після біопсії шкіри. Можуть бути виявлені: багатоядерні гігантські клітини (типові для поксвірусів), некроз епідермісу з інфільтрацією нейтрофілами і внутрішньоклітинні включення (тільця Гварнієрі).

Віспа мавп (Monkeypox) являє собою зоонозне інфекційне захворювання вірусної природи, що належить до групи ортопоксвірусних інфекцій. Збудником є вірус віспи мавп (Monkeypox virus, MPX або Mpox), який відноситься до роду Orthopoxvirus сімейства Poxviridae. Цей вірус генетично близький до збудника натуральної та коров’ячої віспи, але вирізняється меншою патогенністю та м’якшим перебігом захворювання. Віспа мавп є рідкісним захворюванням.

Епідеміологія

Перші випадки захворювання були зафіксовані 1958 року в лабораторних мавп, що й дало назву хворобі. Однак природним резервуаром вірусу в природі слугують переважно гризуни, включно з африканськими білками, щурами та іншими дрібними ссавцями. Ендемічними районами традиційно вважаються країни Центральної та Західної Африки, де періодично виникають спалахи захворювання. У 2022 році було зареєстровано безпрецедентний за масштабами спалах, який охопив безліч неендемічних країн, що свідчить про зміну епідеміологічних характеристик інфекції. Тобто спалах був не пов’язаний із «завезенням» захворювання з ендемічних регіонів Африки. Крім того, змінилася клінічна картина та шляхи передачі. Так, у 30% пацієнтів у 2022-2023 рр. захворювання протікало атипово – мінімальна кількість елементів висипу, відсутність лихоманки.

Механізми передачі вірусу включають кілька шляхів. Первинне зараження часто відбувається під час контакту з інфікованими тваринами через укуси, пошкодження шкірних покривів або слизових оболонок, а також під час обробки туш. Від людини до людини вірус передається під час тісного фізичного контакту, включно з потраплянням біологічних рідин на пошкоджену шкіру, повітряно-крапельним шляхом під час тривалого спілкування, а також через контаміновані предмети побуту. Особливу увагу привернула роль статевого шляху передачі під час спалаху 2022 року, коли багато випадків були пов’язані з тісними інтимними контактами.

Етіологія

Вірус віспи мавп – це ДНК-вмісний вірус, близький до збудника натуральної та коров’ячої віспи. Він досить великий (200-250 нм) з характерною цеглоподібною формою. Його геном представлений дволанцюговою ДНК, що робить його більш стабільним, ніж РНК-віруси (наприклад, коронавірус).

Існує два основні кластери вірусу:

• західноафриканський – менш вірулентний, летальність 1-3%, він і спричинив спалах 2022-2023 рр;
• конголезький (центральноафриканський) – агресивніший, летальність до 10%, частіше спричиняє важкі форми.

Вірус довго живе в навколишньому середовищі, завдяки ліпідній оболонці, яка захищає від висихання і великому розміру ДНК, що призводить до меншої кількості мутацій. Так, на поверхнях (столи, білизна) він здатний прожити до 15 днів у прохолодних умовах (+4-10°C), а в біологічних рідинах (кірочки, гній) – тижні й навіть місяці за низької вологості. УФ-випромінювання інактивує вірус віспи мавп за 30 хвилин, але в тіні активність зберігається довше. При цьому мікроорганізм гине при використанні дезінфектантів – спирту (70%), хлоргексидину і перекису водню.

Однак, незважаючи на стійкість, зараження зазвичай вимагає прямого контакту (через великий розмір вірус майже не поширюється в повітрі).

Вірус віспи мавп має кілька інструментів, за допомогою яких обманює імунітет:

• білок C19L – блокує інтерферонову відповідь (першу лінію захисту);
• білок B16R – імітує рецептори імунних клітин, вводячи їх в оману;
• здатність «ховатися» в макрофагах – переноситься лімфою, викликаючи системне запалення.

На відміну від натуральної віспи Monkeypox рідко призводить до летальності, має помірну контагіозність, а резервуаром вірусу є гризуни. Крім того, після натуральної віспи зберігається довічний імунітет, а з віспою мавп пов’язані повторні випадки зараження вже через 2-3 роки після одужання.

Класифікація

Віспа мавп класифікується за ступенем тяжкості та особливостями перебігу:

• типова форма має класичну послідовність: лихоманка → лімфаденіт → висип (везикуло-пустульозний) спочатку на обличчі, а потім долонях, стопах, слизових;
• атипова форма – була характерна для спалаху 2022-2023 рр., висип з’являється до лихоманки або без неї, а елементи можуть бути поодинокими і локалізуватися в нетипових місцях – геніталії, анальна ділянка, ротоглотка;
• важка форма – характеризується геморагічними проявами (крововиливи в шкіру), дисемінованими висипаннями (сотні елементів) і ураженням легень, мозку, очей (кератит) з розвитком ускладнень;
• безсимптомна форма – рідко, але можлива у вакцинованих або тих, хто раніше перехворів, діагноз ставиться тільки за ПЛР.

За групами ризику розвитку ускладнень (ВООЗ, 2022):

• високий ризик тяжкого перебігу – діти до 8 років, вагітні, ВІЛ-інфіковані з CD4+ <200, пацієнти на імуносупресії;
• помірний ризик – нещеплені дорослі з хронічними захворюваннями.
• низький ризик – вакциновані проти натуральної віспи (завдяки перехресному імунітету).

За джерелом зараження:

• зоонозний (від тварин) – через укуси, контакт із тушками;
• антропонозний (від людини) – побутовий, статевий, ятрогенний (у медпрацівників).

Також є класифікація за вакцинним статусом. У щеплених вакциною проти натуральної віспи (на основі Vaccinia) хвороба протікає легше, а в нещеплених розвивається повний спектр симптомів.

Патогенез віспи мавп

Зараження починається з потрапляння вірусу на шкіру або слизові оболонки. Найчастіше це відбувається через мікротравми – невеликі подряпини, тріщини або навіть непомітні пошкодження епітелію.

Після проникнення вірус прямує до найближчих лімфатичних вузлів, де починає активно розмножуватися в моноцитах, макрофагах і дендритних клітинах. Цей етап триває в середньому 7-14 днів (інкубаційний період), протягом яких людина ще не відчуває симптомів, але вірус уже поширюється організмом.

Коли кількість вірусних частинок досягає критичного рівня, вони масово виходять у кровотік (первинна вірусемія). Це призводить до появи перших симптомів – лихоманки, ознобу, слабкості, головного болю і збільшення лімфовузлів (остання ознака відрізняє віспу мавп від вітрянки). Вірус використовує кров як «транспорт», щоб досягти шкіри, печінки, селезінки та інших органів.

Через 1-3 дні після лихоманки з’являється висип, який проходить кілька стадій:

макули (плоскі червоні плями) → папули (ущільнення) → везикули (пухирці з прозорою рідиною) → пустули (гнійні елементи) → скоринки, які потім відпадають

Висип частіше починається на обличчі та кінцівках, потім поширюється на тулуб. У важких випадках елементи зливаються, утворюючи великі вогнища некрозу.

На цьому етапі вмикається адаптивний імунітет. Т-лімфоцити атакують заражені клітини, а В-лімфоцити виробляють антитіла. У людей, раніше вакцинованих проти натуральної віспи, імунна система реагує швидше, що може пом’якшити перебіг хвороби. Однак у пацієнтів з імунодефіцитом цей процес порушений, що пояснює високий ризик ускладнень.

Після придушення вірусу скоринки відпадають, залишаючи гіпо- або гіперпігментовані плями, але рубці утворюються рідше, ніж за натуральної віспи. Антитіла зберігаються кілька років, але стійкий довічний імунітет не формується.

Хворий заразний до повного відпадання кірочок (зазвичай 3-4 тижні). Вірус виділяється з:

• шкірними лусочками (особливо небезпечні пустули);
• слиною (при виразках у роті);
• сечею і спермою (вірус виявляється до 6 тижнів).

Навіть після зникнення симптомів пацієнт повинен дотримуватися запобіжних заходів, щоб не заразити оточуючих.

Диференціальна діагностика

Віспу мавп легко сплутати з іншими інфекціями, що супроводжуються висипом. Однак є ключові ознаки, які допомагають запідозрити саме цей вірус.

Вітряна віспа (вітрянка)

При вітрянці висип починається з тулуба, а не з обличчя, і швидко поширюється по всьому тілу. Елементи проходять стадії від плями до скоринки, але нові висипання з’являються хвилями протягом 3-5 днів, тому на шкірі одночасно присутні різні стадії. Важлива відмінність – немає збільшення лімфовузлів. Крім того, за вітрянки висип рідко зачіпає долоні та стопи, а бульбашки більш поверхневі та легко лопаються.

Сифіліс (вторинний)

Вторинний сифіліс може проявлятися висипом у вигляді розеол або папул, але вони не перетворюються на пустули з гнійним вмістом. Характерні мідні плями на долонях і підошвах, а також «намисто Венери» – знебарвлені ділянки на шиї. На відміну від віспи мавп, при сифілісі немає лихоманки, а лімфовузли збільшені, але безболісні. Вирішальна ознака – позитивний RPR-тест.

Простий герпес

Герпетичні висипання частіше локалізовані (губи, геніталії) і мають вигляд згрупованих пухирців на червоному тлі. Вони викликають сильний свербіж або печіння, але не супроводжуються системними симптомами, такими як лихоманка або слабкість. За віспи мавп висип множинний, болючий, а герпес рецидивує на одному й тому ж місці.

Алергічна реакція

Алергічний висип (кропив’янка, екзема) зазвичай свербить, але не має стадійності (пляма → пустула → скоринка). Елементи бліднуть при натисканні, тоді як при віспі мавп залишаються яскраво-червоними. Крім того, алергія не викликає лихоманки, збільшення лімфовузлів або м’язових болів.

Кір

Для кору характерний яскравий висип, який починається за вухами і спускається вниз по тілу, але він не перетворюється на пустули. Перед висипаннями з’являються катаральні симптоми: кашель, нежить, кон’юнктивіт, а також білі плями на слизовій щік (плями Копліка). За віспи мавп висип щільний, глибоко сидячий, а плям Копліка немає.

Лікування віспи мавп

Лікування віспи мавп спрямоване на запобігання ускладненням, боротьбу із симптомами та ізоляцію пацієнта для зупинки поширення вірусу. Перший крок – негайна ізоляція хворого в окремому приміщенні або інфекційному боксі до повного відпадання кірочок (у середньому 3-4 тижні). Контакт із висипом, біологічними рідинами або особистими речами пацієнта вимагає суворих заходів захисту (рукавички, маска, халат).

Симптоматична терапія – основа лікування для більшості пацієнтів. У разі лихоманки призначають парацетамол. Ібупрофен та інші НПЗЗ не рекомендуються через теоретичний ризик посилення запального процесу та ускладнень (наприклад, шкірних некрозів). Для обробки висипу використовують антисептики (хлоргексидин 0,05%, мірамістин), які наносять точково на елементи 2-3 рази на день. Це запобігає бактеріальним суперінфекціям і прискорює загоєння. У разі сильного свербежу допустимі антигістамінні препарати (лоратадин, цетиризин).

Специфічні противірусні препарати застосовуються тільки у важких випадках (геморагічна форма, ураження легень, імунодефіцит) або у груп ризику (діти, вагітні, ВІЛ-інфіковані з CD4+ <200). В Україні доступний Цидофовір. Це внутрішньовенний препарат, що пригнічує реплікацію вірусу. Призначається в дозі 5 мг/кг раз на тиждень під контролем функції нирок (високий ризик нефротоксичності). Перед введенням обов’язкова гідратація і премедикація пробенецидом.

Для пацієнтів із тяжким імунодефіцитом використовують вакцинальний імуноглобулін (VIGIV), що містить антитіла до поксвірусів. Його вводять внутрішньовенно, але ефективність у разі віспи мавп до кінця не вивчена.

Підтримувальна терапія:

1. Гідратація. Ключовий елемент при вираженій лихоманці або виразках у роті, що ускладнюють пиття. Призначають розчини для пероральної регідратації (Регідрон) або внутрішньовенні інфузії (фізіологічний розчин, Рінгера) при зневодненні.
2. Антибіотики. Застосовуються тільки при підтверджених бактеріальних ускладненнях (абсцеси, пневмонія). Препарати вибору: амоксиклав або цефтриаксон. Перед призначенням проводять посів гною для визначення чутливості.
3. Нутритивна підтримка. Високобілкова дієта, вітаміни А і С для прискорення регенерації шкіри. При виразках у порожнині рота рекомендують прохолодні рідкі продукти (йогурти, бульйони).

Навіть за легкого перебігу пацієнт залишається заразним. Виписка можлива тільки після негативного ПЛР-тесту зіскрібка зі скоринок.

Ускладнення віспи мавп

Віспа мавп, незважаючи на частий легкий перебіг, може призводити до тяжких наслідків, особливо серед вразливих груп. Одне з найпоширеніших ускладнень – вторинні бактеріальні інфекції шкіри. Коли пустули розкриваються, утворюються відкриті рани, які стають «вхідними воротами» для стафілококів, стрептококів та інших бактерій. Це провокує абсцеси, флегмони, а в запущених випадках – сепсис. У дітей і пацієнтів з імунодефіцитом такі інфекції розвиваються стрімко, вимагаючи екстреного призначення антибіотиків.

• Ураження очей – ще одна загроза. Якщо вірус потрапляє на кон’юнктиву (наприклад, через брудні руки), розвивається кератит – запалення рогівки. Це проявляється болем, світлобоязню і сльозотечею. Без лікування на рогівці утворюються виразки, що може призвести до незворотної втрати зору. В ендемічних регіонах до 5% випадків віспи мавп супроводжуються офтальмологічними ускладненнями.
• При проникненні вірусу в кров і внутрішні органи виникає генералізована форма хвороби. Вірус атакує легені, спричиняючи інтерстиціальну пневмонію з дихальною недостатністю. Ураження печінки призводить до гепатиту, а проникнення в центральну нервову систему – до енцефаліту або менінгіту. Такі ускладнення характерні для пацієнтів із ВІЛ (особливо за CD4+ <200) і дітей молодшого віку. Летальність у цих випадках сягає 10-15%.
• Геморагічні ускладнення – рідкісний, але вкрай небезпечний сценарій. Вірус пошкоджує стінки судин, запускаючи каскад порушень згортання крові (ДВЗ-синдром). На шкірі з’являються темно-багряні плями, виникають носові та шлунково-кишкові кровотечі. Без інтенсивної терапії (переливання плазми, антикоагулянти) пацієнт гине від поліорганної недостатності.

Зневоднення стає критичним у дітей та ослаблених хворих. Виразки в роті та горлі роблять болючим ковтання, через що пацієнти відмовляються від води. Це посилює втрату рідини через діарею (у разі ураження кишківника) і лихоманку. У результаті розвивається гіповолемічний шок – падає тиск, порушується кровопостачання нирок і мозку.

Навіть після одужання залишаються косметичні дефекти: глибокі пустули залишають гіпопігментовані рубці або «ямки» на шкірі. У 30% пацієнтів з великим висипом плями зберігаються понад рік, що стає причиною психологічного дистресу – тривоги, соціальної ізоляції або депресії.

Особливості перебігу віспи мавп у дітей

Віспа мавп у дітей, особливо молодшого віку (до 8 років), часто протікає важче, ніж у дорослих. Інтоксикація виражена сильніше: лихоманка досягає 39-40°C, супроводжується блювотою, відмовою від їжі та млявістю. У дітей до року можливі судоми на тлі високої температури. Висип з’являється раніше, ніж у дорослих, і поширюється швидше, захоплюючи не тільки шкіру, а й слизові оболонки рота, очей, статевих органів. Елементи висипу часто зливаються, утворюючи великі пустули, які при пошкодженні стають «вхідними воротами» для бактерій.

Головна небезпека для дітей – зневоднення. Виразки в роті та горлі роблять ковтання болючим, через що дитина відмовляється пити. Це посилює втрату рідини через піт і діарею (якщо уражений кишечник). У немовлят і дітей із хронічними захворюваннями зневоднення може призвести до гіповолемічного шоку вже на 2-3 день хвороби.

Н2 Ускладнення розвиваються частіше, ніж у дорослих. До них належать:

• бактеріальні інфекції шкіри (стрептодермія, абсцеси) через розчісування сверблячого висипу;
• кератит – у разі потрапляння вірусу на кон’юнктиву, що загрожує рубцюванням рогівки і втратою зору;
• енцефаліт – рідкісний, але життєзагрозливий стан із судомами, порушенням свідомості.

Новонароджені – особлива група ризику. Зараження може відбутися вертикально (від матері під час пологів) або через контакт з інфікованими членами сім’ї. У немовлят хвороба часто набуває генералізованої форми з ураженням легень, печінки та мозку. Летальність у цій групі сягає 10%, особливо за Конголезького штаму.

Діагностика ускладнюється схожістю з вітрянкою. Однак ключові відмінності – збільшення лімфовузлів (шийних, пахвових) і ураження долонь/стоп – допомагають запідозрити віспу мавп. Для підтвердження необхідний ПЛР-тест вмісту пустул.

Особливості перебігу віспи мавп у вагітних

Вагітні жінки належать до групи високого ризику при зараженні віспою мавп. Зміни в імунній системі під час вагітності роблять організм більш вразливим до тяжкого перебігу хвороби. У пацієнток частіше розвиваються ускладнення: великий висип, вторинні бактеріальні інфекції, пневмонія і дихальна недостатність. Лихоманка та інтоксикація можуть провокувати гіпертонус матки, загрозу переривання вагітності або передчасні пологи.

Ризик для плода залишається значним. Вірус здатний проникати через плаценту, особливо в першому і другому триместрах, викликаючи внутрішньоутробне інфікування. Це підвищує ймовірність викидня, затримки розвитку плода або вроджених аномалій (ураження шкіри, очей, нервової системи). У разі зараження в третьому триместрі можлива вертикальна передача, що призводить до неонатальної форми хвороби з високою летальністю (до 30%).

Для підтвердження діагнозу використовують ПЛР вмісту пустул або навколоплідних вод. Важливо диференціювати віспу мавп від герпесу та сифілісу, які також небезпечні для плода.

Профілактика

Вакцинація залишається ключовим інструментом боротьби з віспою мавп. Сьогодні доступні дві основні вакцини:

1. JYNNEOS (Imvamune, Imvanex) – сучасна жива нереплікуюча вакцина на основі модифікованого вірусу коров’ячої віспи (MVA-BN). Її головна перевага – безпека. Вірус у складі вакцини не здатний розмножуватися в людських клітинах, тому підходить навіть для людей з імунодефіцитом, вагітних і дітей. Вводиться дворазово з інтервалом у 28 днів. Ефективність проти важких форм досягає 85%, а імунітет формується через 14 днів після другої дози.
2. ACAM2000 – жива реплікована вакцина на основі вірусу вакцинії. Вона створює потужну імунну відповідь, але несе ризики серйозних побічних ефектів: міокардит (1:175 щеплених), перикардит, дисемінована інфекція в осіб з екземою або ВІЛ. Через це ACAM2000 застосовується обмежено – переважно у військових умовах або за відсутності альтернатив.

Рекомендується імунізація для ключових груп:

• медики, які працюють в інфекційних відділеннях або лабораторіях;
• контактні особи (ті, хто живе з хворим або мав незахищений шкірний/статевий контакт);
• люди з імунодефіцитом, діти та вагітні, які планують подорожі;
• лабораторні працівники, які контактують зі зразками.

Додатковими заходами профілактики є:

• ізоляція хворих на 3-4 тижні (до відпадання кірочок);
• використання ЗІЗ медпрацівниками: респіратори N95, рукавички, захисні окуляри;
• дезінфекція поверхонь хлорвмісними засобами (вірус зберігається до 15 днів на тканинах);
• дотримання правил особистої гігієни.

Для мандрівників до Африки рекомендується уникати контакту з гризунами та приматами і не вживати м’ясо диких тварин без термічної обробки.

Прогноз при віспі мавп

Летальність варіює залежно від штаму вірусу та стану здоров’я пацієнта. Західноафриканський кластер (який спричинив спалах 2022-2023 рр.) має смертність 1-3%, тоді як Конголезький штам вбиває до 10% хворих. Найбільшому ризику піддаються нещеплені діти, вагітні та люди з важким імунодефіцитом (наприклад, нелікований ВІЛ). У цих групах летальність може досягати 10-15% через генералізоване ураження органів і сепсис.

Прогноз для більшості пацієнтів сприятливий: за своєчасної ізоляції та симптоматичного лікування хвороба минає за 2-4 тижні без наслідків. Однак у тих, хто перехворів, іноді зберігаються довгострокові проблеми, як-от хронічна втома або біль у суглобах, пов’язані з перенесеним цитокіновим штормом. В осіб із рубцями на рогівці можливі порушення зору, що потребують офтальмологічної реабілітації.

Хто лікує віспу мавп?

Оскільки віспа мавп – вірусне захворювання, що вимагає специфічної діагностики та ізоляції, веденням пацієнта займається лікар-інфекціоніст. До його завдань входить: діагностика, призначення лікування і профілактика ускладнень.

Якщо спостерігаються виражені шкірні прояви – потрібна консультація дерматолога. Він допомагає відрізнити віспу мавп від інших захворювань зі схожим висипом (герпес, алергічні реакції) і підібрати місцеве лікування для прискорення загоєння виразок і запобігання рубців.

Якщо вірус потрапляє на слизову оболонку очей (наприклад, під час тертя руками), може розвинутися кератит або кон’юнктивіт, що вимагає термінового втручання офтальмолога.

У рідкісних випадках вірус викликає пневмонію, особливо у людей з імунодефіцитом. Тут до лікування підключається пульмонолог.

За тяжкого перебігу (наприклад, сепсис або виражена інтоксикація) пацієнта можуть перевести в реанімацію.

Запідозрити розвиток захворювання має сімейний лікар або педіатр. Саме до них потрібно звертатися насамперед.

Поширені запитання про вірус віспи мавп

Чому вірус віспи мавп викликає збільшення лімфовузлів, на відміну від вітрянки?

Збільшення лімфатичних вузлів (лімфаденопатія) при віспі мавп – одна з ключових діагностичних ознак, яка відрізняє її від вітряної віспи. Це відбувається тому, що вірус віспи мавп належить до ортопоксвірусів, які мають особливий тропізм до лімфоїдної тканини. Він активно реплікується в лімфовузлах, викликаючи їхню запальну реакцію. Найчастіше збільшуються шийні, підщелепні та пахові лімфовузли. Вірус вітряної віспи не має такої властивості, тому лімфаденопатія для нього не характерна.

Чи може віспа мавп передаватися через предмети побуту?

Так, вірус може зберігатися на поверхнях і предметах, з якими контактував хворий, що створює ризик непрямого зараження. Вірус виявляють на одязі, постільній білизні, рушниках та інших предметах, забруднених рідиною з пустул. Особливо небезпечні колючо-ріжучі предмети (наприклад, бритви), які можуть травмувати шкіру. Однак для зараження зазвичай потрібен тісний контакт – вірус не поширюється на великі відстані, як коронавірус. Дезінфекція поверхонь хлорвмісними засобами ефективно знищує вірус.

Чому висип при віспі мавп з’являється на долонях і стопах?

Локалізація висипу на долонях і стопах – характерна особливість ортопоксвірусних інфекцій, включно з віспою мавп. Це пов’язано з особливостями поширення вірусу в організмі. Після проникнення він спочатку розмножується в місці інокуляції, потім потрапляє в регіонарні лімфовузли і далі в кров (первинна віремія). Вторинна віремія призводить до ураження шкіри по всьому тілу, але особливо виражена на ділянках із товстим роговим шаром – долонях і підошвах.

Чи можна заразитися віспою мавп від домашніх тварин?

Теоретично така можливість існує, хоча випадки рідкісні. Вірус віспи мавп циркулює серед гризунів (білки, щури, миші) в ендемічних регіонах Африки. Домашні тварини (особливо гризуни – хом’яки, морські свинки) можуть стати переносниками, якщо контактували з інфікованими дикими тваринами. Відомі поодинокі випадки передачі від домашніх собак людині. У неендемічних країнах ризик такого зараження мінімальний, але рекомендується ізолювати домашніх улюбленців, якщо в будинку є хворий на віспу мавп.

Чому після вакцинації від натуральної віспи зберігається частковий захист від віспи мавп?

Це пояснюється явищем перехресного імунітету. Віруси натуральної віспи (Variola) і віспи мавп (Monkeypox) належать до одного роду Orthopoxvirus і мають схожі антигенні структури. Вакцина на основі вірусу вісповакцини (Vaccinia) стимулює вироблення антитіл і Т-клітин, які частково розпізнають й інші ортопоксвіруси. Дослідження показують, що у щеплених раніше людей захворювання протікає легше, а ризик зараження нижчий на 60-85%. Однак із роками імунітет слабшає – тому навіть вакцинованим у минулому людям може знадобитися ревакцинація в разі контакту з хворим.

Джерела

1. Mpox, https://epidemics.ifrc.org/manager/disease/mpox
2. There are no cases of monkeypox virus in Ukraine, https://www.kmu.gov.ua/en/news/moz-v-ukrayini-vipadkiv-zahvoryuvannya-na-virus-mavpyachoyi-vispi-ne-zafiksovano
3. About Mpox, https://www.cdc.gov/mpox/about/index.html
4. Monkeypox (Mpox), https://emedicine.medscape.com/article/1134714-overview