Піелонефрит: причини, симптоми, лікування та профілактика

Пієлонефрит – це неспецифічне інфекційно-запальне захворювання нирок, що зачіпає переважно чашково-мискову систему та паренхіму органу. Це одна з найпоширеніших патологій сечовидільної системи, яка може протікати як у гострій, так і в хронічній формі. Пієлонефрит виникає внаслідок інфекційного процесу, найчастіше спричиненого бактеріями, такими як кишкова паличка (Escherichia coli), що потрапляє до нирок висхідним шляхом із нижніх відділів сечовивідної системи. Однак інфекція може також поширюватися гематогенним або лімфогенним шляхом з інших вогнищ запалення в організмі.

Епідеміологія

Пієлонефрит зустрічається в усьому світі, але його поширеність варіюється залежно від віку, статі та супутніх факторів ризику. Жінки страждають на захворювання частіше за чоловіків, що пов’язано з анатомічними особливостями – коротшою уретрою, яка полегшує проникнення інфекції в сечовий міхур і далі в нирки. У дітей запалення також зустрічається досить часто, особливо у віці до 7 років, що пов’язано з незрілістю імунної системи та можливими аномаліями розвитку сечовивідних шляхів.

В Україні, як і в інших країнах, пієлонефрит залишається однією з провідних причин звернення до нефрологів. За даними медичної статистики, близько 20-30% пацієнтів із захворюваннями нирок стикаються з цією патологією.

Етіологія

Основними збудниками пієлонефриту є грамнегативні бактерії, серед яких домінує кишкова паличка (Escherichia coli). На її частку припадає близько 70-80% випадків гострого пієлонефриту.

• Це пояснюється тим, що E. coli є частиною нормальної мікрофлори кишківника і за певних умов може мігрувати в сечовивідні шляхи. Крім кишкової палички, значну роль відіграють такі мікроорганізми, як протей (Proteus), клебсієла (Klebsiella), синьогнійна паличка (Pseudomonas aeruginosa) і ентерококи (Enterococcus). Ці збудники часто трапляються в пацієнтів із хронічними формами пієлонефриту або в тих, хто має супутні захворювання, як-от цукровий діабет чи імунодефіцитні стани.
• Шляхи інфікування нирок можуть бути різними. Найпоширенішим є уриногенний (висхідний) шлях, за якого бактерії з нижніх відділів сечовидільної системи (уретри та сечового міхура) піднімаються до нирок.
• Це особливо характерно для жінок через їхні анатомічні особливості. Гематогенний шлях інфікування трапляється рідше і пов’язаний із поширенням інфекції через кров з інших вогнищ запалення в організмі, наприклад, під час тонзиліту, карієсу або фурункульозу. Лімфогенний шлях передбачає проникнення бактерій через лімфатичні судини, що може відбуватися при запальних процесах в органах малого таза або кишечнику.

Що сприяє розвитку пієлонефриту?

Фактори, що сприяють розвитку пієлонефриту, можна розділити на кілька груп. Анатомічні аномалії, такі як стриктури сечоводів, подвоєння нирок або міхурово-сечовідний рефлюкс, створюють умови для застою сечі та розмноження бактерій. Сечокам’яна хвороба також є значущим фактором ризику, тому що камені можуть порушувати відтік сечі і травмувати слизову оболонку сечовивідних шляхів, що полегшує проникнення інфекції. Рефлюкс сечі із сечового міхура в сечоводи (міхурово-сечовідний рефлюкс) особливо поширений у дітей і може призводити до повторних епізодів пієлонефриту. Імунодефіцитні стани, чи то вроджені, чи набуті (наприклад, на тлі приймання імуносупресивних препаратів або ВІЛ-інфекції), знижують опірність організму до інфекцій і збільшують ризик розвитку пієлонефриту.

Патогенез пієлонефриту

Після проникнення в нирки висхідним, гематогенним або лімфогенним шляхом бактерії починають прикріплятися до епітелію чашково-мискової системи та ниркових канальців. Це відбувається завдяки наявності у бактерій спеціальних структур, таких як фімбрії та пилки, які взаємодіють із рецепторами на поверхні клітин епітелію. Наприклад, у Escherichia coli є P-фімбрії, які зв’язуються з гліколіпідами на поверхні клітин ниркового епітелію. Це дає змогу бактеріям закріпитися і почати розмножуватися, формуючи вогнище інфекції.

Колонізація бактерій призводить до активації імунної системи. Епітеліальні клітини нирки починають виробляти прозапальні цитокіни, такі як інтерлейкіни (IL-1, IL-6) і фактор некрозу пухлини (TNF-α). Ці речовини залучають у вогнище інфекції нейтрофіли, макрофаги та інші клітини імунної системи, які починають боротися з бактеріями. Однак активна імунна відповідь також призводить до пошкодження тканин нирки. Нейтрофіли виділяють ферменти, такі як еластаза та мієлопероксидаза, які руйнують бактерії, але водночас ушкоджують клітини ниркового епітелію та базальну мембрану канальців.

Запальний процес супроводжується порушенням мікроциркуляції в нирках. Це відбувається через набряк тканин, здавлення судин і утворення мікротромбів. Порушення кровопостачання призводить до ішемії ниркової тканини, що посилює пошкодження клітин і сприяє розвитку фіброзу. Ішемія також знижує здатність нирки до регенерації, що може призвести до хронізації процесу.

За тяжкого перебігу пієлонефриту в нирках можуть формуватися гнійні вогнища, такі як апостематозний нефрит або карбункул нирки. Це відбувається за масивної бактеріальної інвазії та вираженої імунної відповіді. Гнійні вогнища являють собою скупчення нейтрофілів, бактерій і некротизованих тканин. Вони можуть зливатися, утворюючи абсцеси, які потребують хірургічного лікування.

За відсутності своєчасного лікування або наявності сприятливих чинників, таких як обструкція сечовивідних шляхів, сечовідвідний рефлюкс або імунодефіцитні стани, гострий пієлонефрит може перейти в хронічну форму. Хронічний пієлонефрит характеризується чергуванням періодів загострення і ремісії. Запальний процес призводить до поступового заміщення функціональної тканини нирки сполучною тканиною, що спричиняє зниження функції нирок і розвиток хронічної ниркової недостатності.

Види пієлонефриту

Захворювання має велику класифікацію, що відображає різні варіанти його перебігу.

За характером перебігу:

1. Гострий. Характеризується раптовим початком і яскраво вираженими симптомами. При своєчасному лікуванні зазвичай повністю виліковується.
2. Хронічний. Розвивається як наслідок недолікованого гострого пієлонефриту або на тлі чинників ризику, що тривало існують (наприклад, сечокам’яна хвороба, аномалії сечовивідних шляхів). Протікає з періодами загострень і ремісій. Симптоми можуть бути стертими. Хронічний пієлонефрит може призводити до поступового зниження функції нирок і розвитку хронічної ниркової недостатності.

За локалізацією:

1. Односторонній. Уражається одна нирка. Це найчастіша форма, особливо за гострого перебігу.
2. Двосторонній. Запалення зачіпає обидві нирки. Така форма частіше трапляється за хронічного перебігу і може бути важчою, оскільки підвищує ризик розвитку ниркової недостатності.

За шляхом інфікування:

1. Первинний. Виникає без явних попередніх порушень з боку сечовивідної системи. Зустрічається рідше, оскільки в більшості випадків пієлонефрит розвивається на тлі інших захворювань.
2. Вторинний. Розвивається на тлі вже наявних патологій, таких як сечокам’яна хвороба, стриктури сечоводів, аденома простати в чоловіків, міхурово-сечовідний рефлюкс у дітей та ін. Вторинний пієлонефрит потребує не тільки лікування інфекції, а й усунення основної причини.

За наявністю ускладнень:

1. Неускладнений. Протікає без серйозних порушень функції нирок і структурних змін. Частіше трапляється у молодих жінок без супутніх захворювань.
2. Ускладнений. Розвивається на тлі супутніх захворювань (цукровий діабет, імунодефіцит, сечокам’яна хвороба) або анатомічних аномалій. Може супроводжуватися абсцесом нирки, карбункулом, сепсисом або гострою нирковою недостатністю.

За формою запалення:

1. Серозний. Початкова стадія гострого пієлонефриту, коли запалення має оборотний характер, а нирка збільшена за рахунок набряку.
2. Гнійний пієлонефрит. Більш важка форма, яка включає:
   1. Апостематозний пієлонефрит – множинні дрібні гнійнички в тканині нирки.
   2. Карбункул нирки – локальне гнійне запалення, яке може призвести до некрозу тканин.
   3. Абсцес нирки – утворення порожнини, заповненої гноєм. Потребує хірургічного втручання.

Також розвиваються особливі форми пієлонефриту – ксантогранулематозний та емфізематозний. Ксантогранулематозний зустрічається рідко і характеризується заміщенням тканини нирки гранулематозними масами. Часто асоціюється з хронічною інфекцією і сечокам’яною хворобою. Потребує хірургічного лікування. А емфізематозний пієлонефрит – це важка форма, за якої в тканинах нирки та навколишніх структурах утворюється газ. Частіше зустрічається у пацієнтів із цукровим діабетом і потребує екстреного лікування.

Діагностика пієлонефриту

Для встановлення діагнозу потрібно провести збір анамнезу, фізикальний огляд, лабораторну та інструментальну діагностику.

До лабораторних аналізів належать:

1. Загальний аналіз сечі (ЗАС). Ключовий метод діагностики пієлонефриту. Буде підвищена кількість лейкоцитів у сечі (понад 5-10 у полі зору) – основна ознака запалення в сечовивідних шляхах. Бактеріурія (наявність бактерій), протеїнурія (частіше невелика кількість білка в сечі, а виражена протеїнурія може вказувати на ураження клубочків нирок) і зниження питомої ваги сечі, що пов’язано з порушенням концентраційної функції нирок. Також часто розвивається гематурія – домішка крові в сечі, яка може бути видимою (макрогематурія) або виявлятися тільки під час мікроскопії (мікрогематурія).
2. Загальний аналіз крові (ЗАК). За пієлонефриту спостерігається: підвищення рівня лейкоцитів, особливо нейтрофілів, що свідчить про бактеріальну інфекцію, а також підвищення ШОЕ та ознаки анемії (зниження рівня гемоглобіну та еритроцитів).
3. Бактеріологічне дослідження сечі (посів на флору). Цей метод дає змогу виявити збудника інфекції та визначити його чутливість до антибіотиків. Найчастіше виявляють кишкову паличку (E. coli), рідше – протей, клебсієлу, ентерокок та інші мікроорганізми.
4. Біохімічний аналіз крові. Проводиться для оцінки функції нирок і виявлення можливих ускладнень. У результатах може бути підвищення рівня креатиніну та сечовини, що вкаже на порушення функції нирок. Зміни рівня електролітів (калій, натрій, хлор) можуть спостерігатися в разі розвитку ниркової недостатності.
5. Аналіз сечі за Нечипоренко. Підрахунок кількості лейкоцитів, еритроцитів і циліндрів в 1 мл сечі. Результат за пієлонефриту – лейкоцитурія та циліндрурія.
6. Проба Зимницького. Збір сечі протягом доби для оцінки концентраційної функції нирок. Спостерігатиметься зниження питомої ваги сечі (гіпоізостенурія) і порушення ритму сечовипускання (ніктурія – переважання нічного діурезу над денним).

До інструментальних методів діагностики: УЗД, КТ, МРТ, екскреторна урографія, радіоізотопне дослідження, цитоскопія та біопсія нирки.

УЗД допомагає виявити збільшення розмірів нирки, потовщення паренхіми, наявність обструкції, абсцесів або карбункулів, а КТ і МРТ забезпечать чіткішу візуалізацію цих станів.

Екскреторна урографія – це рентгенологічне дослідження із введенням контрастної речовини. Дозволить виявити порушення відтоку сечі та деформацію чашково-мискової системи (за хронічного пієлонефриту).

Радіоізотопне дослідження (сцинтиграфія) – це введення радіоактивного ізотопу для оцінки функції нирок. У разі пієлонефриту спостерігатиметься зниження накопичення ізотопу, що вказує на порушення функції нирок, і асиметрія ураження (за одностороннього пієлонефриту).

Цистоскопія та біопсія використовуються для виключення пухлин або інших патологій, а також детального вивчення змін у тканинах.

Диференціальна діагностика

Перед тим як поставити діагноз, лікар обов’язково проводить диференціальну діагностику. Пієлонефрит має схожу клініку з кількома патологічними станами:

1. Гострий цистит, як і пієлонефрит, супроводжується дизуричними явищами, такими як прискорене сечовипускання, біль і печіння під час сечовипускання. Однак при ньому відсутні системні симптоми, такі як лихоманка, озноб і виражена інтоксикація, які характерні для пієлонефриту. Болі при циститі локалізуються внизу живота, а не в поперековій ділянці.
2. Сечокам’яна хвороба також супроводжується больовим синдромом. Однак він часто має характер ниркової коліки – гострий, нападоподібний біль, який може іррадіювати в пахову ділянку або стегно. На відміну від пієлонефриту, при сечокам’яній хворобі зазвичай відсутні лихоманка і симптоми інтоксикації.
3. Гломерулонефрит часто супроводжується набряками, артеріальною гіпертензією і зниженням функції нирок, що не типово для гострого пієлонефриту.
4. Гострий апендицит, особливо при ретроцекальному розташуванні апендикса, може супроводжуватися болями в правій поперековій ділянці, що може бути помилково прийнято за пієлонефрит. Однак болі зазвичай починаються в епігастральній ділянці й потім переміщуються в праву клубову ділянку. Також для апендициту характерні симптоми подразнення очеревини, такі як напруження м’язів живота і позитивний симптом Щеткіна-Блюмберга.
5. Туберкульоз нирок має схожі з пієлонефритом симптоми, такі як болі в попереку, дизурія та зміни в аналізах сечі. Однак для нього характерний більш тривалий і поступовий початок захворювання, а також наявність позаниркових проявів туберкульозу, таких як втрата ваги, нічна пітливість і субфебрильна температура.

Також лікарі проводять дифдіагностику пієлонефриту з холециститом, черевним тифом, панкреатитом і деякими інфекційними захворюваннями.

Лікування пієлонефриту

Лікування пієлонефриту передбачає антибактеріальну терапію, симптоматичне лікування, корекцію провокувальних чинників і профілактику рецидивів. Найчастіше воно проводиться в стаціонарних умовах. Середній час терапії – 10-12 днів.

Антибіотики є основою лікування пієлонефриту, оскільки захворювання найчастіше спричинене бактеріальною інфекцією. Терапія включає два етапи: емпіричне призначення антибіотиків і корекцію після отримання результатів бактеріологічного дослідження.

Емпіричне призначення антибіотиків передбачає початковий етап терапії до отримання результатів бакпосіву і призначення антибіотиків широкого спектра дії: цефалоспорини (Цефтриаксон), фторхінолони (Ципрофлоксацин, Левофлоксацин), амінопеніциліни з інгібіторами бета-лактамаз (Амоксицилін/Клавуланова кислота) або карбапенеми (Меропенем, Іміпенем).

Корекція проводиться після отримання результатів бактеріологічного дослідження сечі та визначення чутливості збудника до антибіотиків. Вибирають антибіотик, до якого чутливий збудник.

Тривалість антибактеріального лікування за гострого пієлонефриту – 10-14 днів, за хронічного – до 4-6 тижнів.

Симптоматичне лікування спрямоване на полегшення стану пацієнта та усунення супутніх симптомів:

• жарознижувальні засоби використовуються при високій температурі (вище 38,5°C) – Парацетамол та Ібупрофен;
• спазмолітики призначаються для зменшення болю і спазмів – Дротаверин (Но-шпа) або Папаверин;
• дезінтоксикаційні заходи за вираженої інтоксикації – внутрішньовенне введення розчинів (фізіологічний розчин, глюкоза) або рясне пиття (вода, морси, трав’яні чаї);
• уросептики (Нітрофурантоїн, Фуразидин і Фосфоміцин) і фітотерапія (Канефрон, Фітолізин і відвари трав: мучниця, брусничний лист, хвощ польовий) використовуються як допоміжне лікування для посилення ефекту антибіотиків і профілактики рецидивів;

Корекція провокуючих чинників передбачає усунення чинників, що сприяють розвитку пієлонефриту. Наприклад, за наявності каменів, стриктур або інших перешкод призначають хірургічне лікування (літотрипсія, стентування сечоводу) або катетеризацію сечового міхура в разі гострої затримки сечі.

Ускладнення пієлонефриту

Серед ускладнень пієлонефриту розрізняють гострі, хронічні та віддалені.

Гострі ускладнення:

1. Апостематозний нефрит. Множинні дрібні гнійні вогнища (апостеми) в кірковій речовині нирки можуть бути як стадією розвитку гострого захворювання, так і ускладненням. Розвивається при поширенні бактеріальної інфекції в тканину нирки. Проявляється: високою температурою (до 39-40 °C), ознобом, сильним болем у попереку, симптомами інтоксикації (слабкість, нудота, блювання). Може розвиватися протягом 2-3 днів від моменту початку захворювання.
2. Карбункул нирки. Велике гнійне вогнище (абсцес) у нирці, що утворилося в результаті злиття дрібних гнійників. Пов’язаний із прогресуванням інфекції та недостатньою імунною відповіддю. У деяких випадках може розірватися, призводячи до паранефриту. Проявляється лихоманкою, вираженим болем у попереку на боці ураження, симптомами інтоксикації. Часто потребує проведення операції, а іноді є показанням до нефректомії (видалення нирки).
3. Паранефрит. Запалення навколониркової жирової клітковини. Розрізняють первинний і вторинний паранефрит. Первинний – самостійне захворювання, що розвивається внаслідок інфікування гематогенним шляхом, а вторинний – найчастіше є ускладненням гнійно-запального процесу. Може мати хронічну форму на тлі хронічного калькульозного пієлонефриту. Можливі симптоми: лихоманка, болі в попереку, напруження м’язів у ділянці ураження і припухлість у поперековій ділянці.
4. Некроз ниркових сосочків. Виникає внаслідок емболії кровоносних судин мікроорганізмами або внаслідок здавлення їх запальним інфільтратом при пієлонефриті. Найчастіше розвивається при загостренні хронічного пієлонефриту. Характеризується вираженою нирковою колькою і тотальною макрогематурією.
5. Сепсис і септичний шок. Системна запальна реакція на поширення інфекції в кровотік. Пов’язаний із масивним потраплянням бактерій та їхніх токсинів у кров. Клінічно проявляється: високою температурою, ознобом, тахікардією, зниженням артеріального тиску і порушенням свідомості.

Хронічні ускладнення:

1. Хронічна ниркова недостатність (ХНН). Поступове зниження функції нирок через заміщення функціональної тканини сполучною. Розвивається на тлі тривалого запалення і фіброзу ниркової тканини. Пацієнт може скаржитися на слабкість, набряки, підвищення артеріального тиску.
2. Нефросклероз (зморщування нирки). Заміщення ниркової тканини сполучною тканиною, що призводить до зменшення розмірів нирки. Виникає внаслідок хронічного запалення і фіброзу. Крім больового синдрому нічим не проявляється.
3. Артеріальна гіпертензія. Стійке підвищення артеріального тиску на тлі порушення функції нирок та активація ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Спостерігатиметься підвищення артеріального тиску, особливо у пацієнтів із хронічним пієлонефритом. Може супроводжуватися головним болем, запамороченням, погіршенням зору.

Віддалені ускладнення:

1. Сечокам’яна хвороба. Утворення каменів у нирках або сечовивідних шляхах як результат порушення обміну речовин і хронічного запалення. Проявляється болем у попереку, нирковою колькою, кров’ю в сечі (гематурія).
2. Рецидивні інфекції сечовивідних шляхів. Часті епізоди циститу або пієлонефриту, внаслідок порушення функції нирок і сечовивідних шляхів, що створює умови для повторного інфікування. Часті епізоди циститу або пієлонефриту з характерними симптомами (біль під час сечовипускання, лихоманка, болі в попереку) допоможуть запідозрити ускладнення.
3. Амілоїдоз нирок. Відкладення амілоїду в нирках, що призводить до порушення їхньої функції, через тривале хронічне запалення. Діагноз підтверджується біопсією нирки.

Можуть розвиватися й інші ускладнення пієлонефриту: анемія, абсцес тощо.

Пієлонефрит у вагітних

У вагітних пієлонефрит частіше розвивається в другому і третьому триместрах вагітності. Це пов’язано з тим, що матка, яка росте, здавлює сечоводи, ускладнюючи відтік сечі з нирок. Крім того, гормональні зміни, такі як підвищення рівня прогестерону, призводять до зниження тонусу сечовивідних шляхів, що також сприяє застою сечі і створює сприятливі умови для розмноження бактерій. Найчастішим збудником пієлонефриту у вагітних є кишкова паличка (E. coli), яка потрапляє в нирки висхідним шляхом із сечового міхура.

Прояви пієлонефриту у вагітних можуть варіюватися залежно від форми захворювання. У разі гострого пієлонефриту жінка зазвичай скаржиться на сильний біль у попереку, який може віддавати в низ живота або пахову ділянку. Біль посилюється при постукуванні в ділянці нирок (позитивний симптом Пастернацького). Температура тіла може підвищуватися до 38-40°C, супроводжуючись ознобом і пітливістю. Прискорене сечовипускання, різі та печіння під час сечовипускання також є частими симптомами. За хронічного пієлонефриту симптоми будуть виражені значно менше.

Небезпека пієлонефриту для вагітної жінки полягає в тому, що захворювання може призвести до серйозних ускладнень. Одним із найнебезпечніших із них є прееклампсія – стан, який супроводжується підвищенням артеріального тиску, набряками та порушенням функції нирок. Він може призвести до передчасних пологів або відшарування плаценти. Крім того, пієлонефрит може спричинити анемію, яка погіршує стан матері та плода. У важких випадках захворювання призводить до розвитку гострої ниркової недостатності або сепсису, що потребує екстреної медичної допомоги.

Для плода пієлонефрит також становить серйозну загрозу. Інфекція може призвести до внутрішньоутробного інфікування, що підвищує ризик вроджених захворювань або навіть загибелі плода. Крім того, пієлонефрит може викликати гіпоксію плода через порушення кровообігу в плаценті. Це підвищує ризик затримки внутрішньоутробного розвитку та низької ваги при народженні.

Особливості перебігу пієлонефриту в дітей

У дітей пієлонефрит може швидко прогресувати, призводячи до абсцесу нирки або уросепсису. При цьому в дітей молодшого віку симптоми можуть бути неспецифічними, що ускладнює діагностику.

Запідозрити пієлонефрит у дітей до 3 років допоможуть такі симптоми: висока температура (38-40°C) без ознак застуди, блювота, діарея, відмова від їжі, плаксивість, занепокоєння, прискорене сечовипускання або, навпаки, рідкісне сечовипускання, зміна кольору і запаху сечі, а також нетримання сечі (енурез).

У дітей старшого віку настільки значного підйому температури не буде, як і диспептичних розладів. Однак, можуть бути скарги на біль у голові та нудоту. Серед місцевих симптомів можливі: біль у попереку або в животі, прискорене сечовипускання, різі під час сечовипускання і зміна кольору сечі (каламутна, з домішками крові).

Щоб не проґавити проблему, батькам важливо звертати увагу на будь-які зміни в стані дитини. Висока температура без явних ознак застуди, особливо якщо вона тримається більше двох-трьох днів, має насторожити. З нею або при розвитку інших симптомів – необхідно звернутися до лікаря.

Прогноз

За гострого пієлонефриту, якщо лікування розпочато вчасно і проводиться правильно, прогноз зазвичай сприятливий. Симптоми захворювання, такі як лихоманка, болі в попереку та порушення сечовипускання, зникають упродовж кількох днів, а повне одужання настає через 2-3 тижні. Однак за наявності ускладнень, таких як абсцес нирки або сепсис, прогноз може бути обтяженим і вимагати тривалого лікування, включно з хірургічним втручанням.

Хронічний пієлонефрит має менш сприятливий прогноз, особливо якщо захворювання супроводжується частими загостреннями або прогресуючим зниженням функції нирок. У таких випадках можливий розвиток хронічної ниркової недостатності, що потребує постійного медичного спостереження і, зрештою, може призвести до необхідності діалізу або трансплантації нирки. Однак при дотриманні рекомендацій лікаря, регулярному контролі та профілактиці загострень, перебіг хронічного пієлонефриту можна стабілізувати, сповільнивши прогресування захворювання.

Профілактика пієлонефриту

Одним із ключових аспектів профілактики є своєчасне лікування інфекцій сечовивідних шляхів, таких як цистит або уретрит. Це допомагає запобігти поширенню інфекції в нирки. Важливо звертатися до лікаря за появи симптомів (біль під час сечовипускання, прискорені позиви або зміна кольору сечі).

• Також важливу роль у профілактиці відіграє дотримання правил особистої гігієни. Рекомендується підмиватися спереду назад, щоб уникнути потрапляння бактерій з області ануса в уретру. Слід уникати використання агресивних гігієнічних засобів, які можуть порушити природну мікрофлору і підвищити ризик інфекцій.
• Для запобігання застою сечі, який створює сприятливі умови для розмноження бактерій, важливо підтримувати адекватний питний режим. Вживання достатньої кількості рідини сприяє регулярному сечовипусканню і вимиванню бактерій із сечовивідних шляхів. Також рекомендується не затримувати сечовипускання і спорожняти сечовий міхур при перших позивах.
• Пацієнтам з анатомічними аномаліями сечовивідних шляхів (стриктури або міхурово-сечовідниковий рефлюкс), може знадобитися хірургічне лікування для усунення перешкод відтоку сечі. Це допомагає запобігти розвитку пієлонефриту та його рецидивів.
• Для пацієнтів із хронічним пієлонефритом важливим аспектом профілактики є регулярне спостереження у лікаря-нефролога або уролога. Воно включає періодичні аналізи сечі, УЗД нирок і контроль функції нирок. За необхідності лікар може призначити тривалу антибактеріальну профілактику (наприклад, якщо у пацієнта спостерігаються часті загострення).

Хто лікує пієлонефрит?

За легкого перебігу пієлонефриту його лікуванням займається сімейний лікар або педіатр. Це перші лікарі, до яких необхідно звернутися в разі підозри на розвиток патології.

• Ускладнені випадки, пієлонефрит середнього і важкого ступеня тяжкості та хронічний перебіг веде нефролог. Це фахівець, який профілюється на захворюваннях нирок. Він займається лікуванням як амбулаторно, так і в умовах стаціонару.
• Уролог займається лікуванням пієлонефриту, якщо він пов’язаний з анатомічними аномаліями сечовивідних шляхів, сечокам’яною хворобою або іншими урологічними проблемами. Лікар проводить додаткові дослідження і за необхідності призначає хірургічне лікування.
• Якщо пієлонефрит викликаний рідкісними або стійкими до антибіотиків збудниками, може знадобитися консультація інфекціоніста. Лікар допоможе підібрати ефективну антибактеріальну терапію.
• У вагітних жінок пієлонефрит (гестаційний пієлонефрит) лікується спільно з гінекологом. Це пов’язано з тим, що захворювання може вплинути на перебіг вагітності та вимагає особливого підходу до вибору препаратів (наприклад, безпечних для плода антибіотиків).
• У рідкісних випадках, у разі розвитку ускладнень (наприклад, абсцес нирки, карбункул нирки), може знадобитися допомога хірурга. Хірургічне лікування спрямоване на видалення гнійних вогнищ і відновлення функції нирки.

Поширені запитання про пієлонефрит

Чи може пієлонефрит протікати без температури?

Так, пієлонефрит може протікати без температури, особливо у літніх людей або пацієнтів з ослабленим імунітетом. У таких випадках захворювання може проявлятися тільки слабкістю, втратою апетиту, тупим болем у попереку і змінами в аналізі сечі. Це називається латентним (прихованим) перебігом.

Чи може пієлонефрит бути спричинений не бактеріями, а іншими причинами?

У переважній більшості випадків пієлонефрит викликається бактеріями (найчастіше кишковою паличкою E. coli). Однак у рідкісних випадках причиною можуть бути грибки (наприклад, під час тривалого приймання антибіотиків або в пацієнтів з імунодефіцитом) або віруси. Також пієлонефрит може розвинутися на тлі сечокам’яної хвороби або аномалій будови сечовивідних шляхів.

Чому пієлонефрит частіше зустрічається у жінок?

Жінки хворіють на пієлонефрит частіше через анатомічні особливості: у них коротша і ширша уретра, що полегшує проникнення бактерій у сечовий міхур і далі в нирки. Також ризик підвищується під час вагітності через зміни гормонального фону і тиск матки на сечовивідні шляхи.

Чи можна захворіти на пієлонефрит через переохолодження?

Саме по собі переохолодження не викликає пієлонефрит, але може сприяти його розвитку. Холод послаблює місцевий імунітет, що полегшує проникнення бактерій у сечовивідні шляхи. Тому переохолодження часто називають провокувальним фактором, особливо якщо в людини вже є хронічні захворювання нирок або сечового міхура.

Чому пієлонефрит рецидивує?

Рецидиви пієлонефриту найчастіше пов’язані з:

• неповним вилікуванням гострого пієлонефриту (наприклад, якщо антибіотики були скасовані завчасно);
• наявністю хронічних вогнищ інфекції (наприклад, хронічний цистит або сечокам’яна хвороба);
• анатомічними аномаліями сечовивідних шляхів (наприклад, звуження сечоводів або міхурово-сечовідний рефлюкс);
• зниженням імунітету або супутніми захворюваннями (наприклад, діабет).

Джерела

1. Diagnosis and Management of Acute Pyelonephritis in Adults, https://www.aafp.org/pubs/afp/issues/2005/0301/p933.html
2. Acute Pyelonephritis, https://www.ncbi.nlm.nih.gov/books/NBK519537/
3. Kidney Infection (Pyelonephritis), https://www.urologyhealth.org/urology-a-z/k/kidney-infection-(pyelonephritis)
4. Acute Pyelonephritis, https://emedicine.medscape.com/article/245559-overview
5. Kidney infection, https://www.nhs.uk/conditions/kidney-infection/
6. Pyelonephritis, https://www.health.harvard.edu/a_to_z/pyelonephritis-a-to-z