Пневмонія

Пневмонія — це гостре інфекційне захворювання, що характеризується запаленням легеневої тканини. Основними елементами ураження є альвеоли та інтерстиціальна тканина. Захворювання порушує їх функції та руйнує клітини. Збудниками можуть бути бактерії, віруси, гриби та інші мікроорганізми. Основний принцип розвитку запалення — накопичення ексудату в альвеолах, що призводить до зниження газообміну та порушення дихальної функції.

Історія вивчення пневмонії

Пневмонія як захворювання відома з давнини. Її симптоми вперше описав Гіппократ (IV століття до н. е.), хоча механізми її розвитку залишалися невідомими.

У XIX столітті розвиток мікробіології дозволив виділити пневмококк як основний бактеріальний збудник пневмонії (роботи Карла Фрідлендера та Альберта Франкеля).

З відкриттям рентгенографії на початку XX століття стало можливим візуалізувати ураження легенів. Сучасні дослідження зосереджені на профілактиці розвитку набряку легень, виявленні нових патогенів, розробці вакцин і вдосконаленні методів лікування.

Епідеміологія

Пневмонія залишається однією з провідних причин смертності від інфекційних захворювань. Щорічно в світі реєструється близько 450 мільйонів випадків її розвитку, з яких до 4 мільйонів закінчуються летально. У світі пневмонія займає шосте місце серед усіх причин смерті.

Захворювання особливо небезпечне для дітей молодше 5 років, літніх людей старше 65 років і пацієнтів з хронічними захворюваннями. Пандемія COVID-19 підкреслила важливість своєчасної діагностики та лікування пневмонії, викликаної вірусними агентами.

В Україні щорічно реєструється близько 100–120 тисяч випадків пневмонії. Така значна захворюваність пов’язана з сезонними епідеміями ГРВІ, низьким рівнем вакцинації та несвоєчасним зверненням за медичною допомогою.

Етіологічні фактори

Розвиток пневмонії пов’язаний як з інфекційними, так і з неінфекційними причинами.

Основні інфекційні фактори:

1. Бактерії:
   • streptococcus pneumoniae — найчастіша причина позагоспітальної пневмонії, бактерія проникає в нижні дихальні шляхи, викликаючи альвеолярне запалення з утворенням ексудату;
   • haemophilus influenzae — часто викликає пневмонію у пацієнтів з хронічними захворюваннями легенів (наприклад, ХОЗЛ), сприяючи розвитку гнійного запалення;
   • staphylococcus aureus — викликає тяжкий перебіг, особливо після грипу, супроводжуючись некрозом тканин та утворенням абсцесів;
   • klebsiella pneumoniae — асоційована з пневмонією у алкоголіків та пацієнтів з імунодефіцитом, викликає обширне руйнування легеневої тканини.
2. Атипові мікроорганізми:
   • mycoplasma pneumoniae — вражає переважно молодих людей, викликаючи інтерстиціальне запалення з сухим кашлем і субфебрилітетом;
   • chlamydophila pneumoniae — часто призводить до легких, але тривалих запальних процесів у легенях;
   • legionella pneumophila — викликає тяжку форму пневмонії, пов’язану з системними симптомами;
   • тулерієвий мікроб, коксієлли, віруси грипу і парагрипу, респіраторний-синцитіальний вірус, аденовірус, вірус кору.
3. Віруси:
   • вірус грипу — пошкоджує епітелій дихальних шляхів, створюючи умови для бактеріальної суперинфекції;
   • респіраторний-синцитіальний вірус (РСВ) — часто вражає дітей, викликаючи бронхіоліт та обструкцію дихальних шляхів;
   • коронавірусна інфекція — викликає інтерстиціальне запалення і може призвести до гострої дихальної недостатності.
4. Грибкові патогени:
   • aspergillus — часто вражає пацієнтів з імунодефіцитом, викликаючи інвазивний альвеоліт;
   • pneumocystis jirovecii — зустрічається у осіб з ВІЛ і призводить до гіпоксемії та інтерстиціального запалення.

Неінфекційні фактори:

1. Аспірація вмісту шлунка. Призводить до аспіраційної пневмонії через потрапляння кислого вмісту та бактерій з ШКТ в дихальні шляхи, що викликає хімічне та інфекційне запалення.
2. Вдихання токсичних речовин. Хлор, аміак та інші речовини призводять до прямого пошкодження епітелію дихальних шляхів та запалення.
3. Гіперчутливий пневмоніт. Тривалий вплив алергенів (наприклад, плісняви) викликає імунне запалення легеневої тканини з утворенням гранульом.
4. Обструкція дихальних шляхів. Закупорка бронхів (інородним тілом, пухлиною) створює умови для застійних явищ і локального запалення.
5. Травми грудної клітки. Пошкодження тканин призводить до набряку легеневої тканини та зниження її захисту, створюючи сприятливу середу для інфікування.

Причин розвитку пневмонії набагато більше. Важливо детально вивчити всі можливі фактори при виключенні вищезазначених.

Фактори ризику

Часто пневмонія розвивається не як первинне захворювання, а як ускладнення іншого стану або патології. Основною групою ризику є люди зі слабким імунітетом, наприклад, ВІЛ-інфіковані, пацієнти з онкологічними захворюваннями, хронічними патологіями, гострими нелікованими інфекційними захворюваннями верхніх і нижніх дихальних шляхів, а також ті, хто приймає імуносупресивну терапію.

Більш висока захворюваність також спостерігається у дітей та людей похилого віку. Негативні екологічні та соціальні умови також є фактором ризику. Куріння, алкоголізм, наркотична залежність, шкідливі умови праці, погані житлові умови, недостатній доступ до медичної допомоги відіграють важливу роль у розвитку пневмонії.

Проблематика своєчасного визначення етіології пневмонії

На сьогодні існує значна проблема у діагностиці та лікуванні пацієнтів із пневмонією. За різними даними, у близько 50% хворих не вдається знайти точний етіологічний фактор розвитку, тобто причину. Це пов’язано з декількома чинниками:

• близько 20-30% хворих не мають продуктивного кашлю під час клінічних проявів, а основний та найбільш точний аналіз на патогенну флору виконується зі зразків мокротиння — відсутність мокротиння = відсутність можливості визначити причину;
• наявні діагностичні методи не дозволяють виявляти внутрішньоклітинних збудників;
• ідентифікація збудника здійснюється лише через 48-72 години після забору матеріалу, коли пацієнту вже має надаватися допомога;
• труднощі у розмежуванні “мікроб-свідок” і “мікроб-збудник” — багато вірусів, бактерій та грибів можуть викликати пневмонію, але далеко не всі вони є причиною в конкретній ситуації.

Крім того, повсюдно існує практика застосування антибактеріальних засобів до звернення за допомогою. Це може знизити бактеріальне навантаження та призвести до спотворення результатів.

Класифікація пневмонії

Пневмонія класифікується за різними критеріями, що допомагає визначити підходи до діагностики, лікування та прогнозу.

За походженням розрізняють:

• позалікарняну — розвивається поза медичними закладами або протягом 48 годин після початку стаціонарного лікування; найчастіше викликана типовими патогенами, такими як Streptococcus pneumoniae або Haemophilus influenzae;
• лікарняну (нозокоміальну) — розвивається через 48 годин і більше після госпіталізації на тлі місцевої мікрофлори, характеризується підвищеною стійкістю збудників до антибіотиків, що ускладнює лікування;
• асоційовану з вентиляцією (ВАП) — виникає у пацієнтів на штучній вентиляції легень, часто викликана мультирезистентними мікроорганізмами;
• аспіраційну — внаслідок потрапляння сторонніх тіл у дихальні шляхи;
• атипову — викликану некласичними інфекційними агентами, наприклад, найпростішими, хламідіями тощо.

За етіологією пневмонія буває неінфекційною та інфекційною: бактеріальною, вірусною, грибковою або змішаною.

За клініко-морфологічними ознаками:

• вогнищева — характеризується множинними дрібними запальними вогнищами, частіше навколо дрібних бронхів, процес має дифузний характер і не обмежується однією анатомічною часткою;
• крупозна — характеризується ураженням цілої частки легень або значної її частини з залученням плеври, що пов’язано з ексудацією багатого фібрином матеріалу в альвеоли.

За локалізацією ураження легень:

• субсегментарна або сегментарна — уражається один або кілька сегментів легень;
• дольова — запальний процес охоплює цілу частку легень;
• інтерстиціальна — вражає в основному інтерстиціальну тканину легень, частіше спостерігається при атиповій пневмонії;
• одностороння або двостороння — вражає одне або обидва легені відповідно.

За варіантом початку — первинна (виступає як основне захворювання) та вторинна (є ускладненням іншої патології).

За тяжкістю розвитку:

• легка — характеризується мінімальними симптомами, рідко потребує госпіталізації;
• середньотяжка — протікає з вираженими симптомами, часто потребує стаціонарного лікування;
• важка — є загрозливим для життя станом з вираженою дихальною недостатністю, системними ускладненнями (сепсис, шок).

За характером перебігу пневмонія буває гострою та затяжною. Гостра повністю вирішується протягом 2-4 тижнів, затяжна — триває більше місяця.

Патогенез пневмонії

Патогенез пневмонії являє собою складний процес, що включає взаємодію патогена та імунної системи організму. Етапи розвитку захворювання:

1. Контакт з патогеном. Патогени, що викликають пневмонію, найчастіше потрапляють в організм аерогенним шляхом через вдихання інфікованих крапель (наприклад, при кашлі або чханні хворого). Рідше зараження відбувається гематогенним шляхом або при аспірації вмісту шлунка.
2. Подолання захисних бар’єрів. Зазвичай дихальні шляхи захищені мукоціліарним кліренсом, антимікробними пептидами та активністю макрофагів. Однак при пошкодженні цих бар’єрів (куріння, вірусні інфекції) патогени проникають у нижні дихальні шляхи.
3. Приєднання патогена до епітеліальних клітин. Бактерії та віруси прикріплюються до епітелію дихальних шляхів за допомогою адгезинів.
4. Початок запального процесу. Інвазія патогенів в альвеоли викликає активацію місцевих імунних клітин. Макрофаги секретують цитокіни та хемокіни, ініціюючи запальну реакцію.
5. Привернення імунних клітин. Під дією хемокінів у вогнище запалення мігрують нейтрофіли, моноцити та лімфоцити з кровотоку. Відбувається накопичення запального ексудату, потовщення альвеолярно-капілярної мембрани та порушення дифузії кисню і вуглекислого газу. Все це супроводжується початком розвитку симптомів.
6. Фагоцитоз і усунення патогенів. Нейтрофіли та макрофаги фагоцитують і знищують збудників. Залишки клітин і тканинні уламки видаляються через лімфатичну систему.
7. Регенерація пошкоджених тканин. Альвеолярний епітелій відновлюється за рахунок проліферації залишкових клітин. Однак при важкій або неправильно лікуваній пневмонії можливий розвиток фіброзу, що призводить до тривалих залишкових явищ.

Більшість пацієнтів з легкою та середньотяжкою пневмонією повністю відновлюються без ускладнень.

Стадії розвитку та симптоми пневмонії

Пневмонія, особливо крупозна, проходить кілька послідовних стадій, які відображають зміни в легеневій тканині від початкового запалення до відновлення. Кожна стадія характеризується певними морфологічними та клінічними ознаками.

Стадія приливу (I стадія)

Тривалість стадії — 1–2 дні. Віруси або бактерії викликають запалення в альвеолах і дрібних бронхах. Це призводить до активації імунної системи та розширення капілярів в легеневій тканині. Легке стає гіперемованим, насиченим серозним ексудатом.

Легке збільшується в об’ємі та ущільнюється, альвеоли заповнені серозною рідиною, багатою на білки, яка служить живильним середовищем для мікроорганізмів. Також відзначається набряк міжальвеолярних перегородок.

Клінічні прояви:

• при бактеріальній пневмонії температура різко підвищується в межах 38,5–40 °C (можливі циклічні підйоми та спади температури), а при вірусній — може протікати з субфебрилітетом (37,1–38,0 °C) або зовсім без лихоманки, особливо у літніх пацієнтів;
• озноб — від легкого тремтіння до сильної тряски;
• непродуктивний сухий і мучительний кашель;
• задишка — розвивається внаслідок гіпоксемії через порушення вентиляції альвеол, може бути як легкою (тільки при фізичному навантаженні), так і вираженою, до відчуття нестачі повітря в спокої;
• зниження працездатності, млявість, сонливість.

У літніх пацієнтів та дітей задишка часто буває першим помітним симптомом.

Стадія червоного омертвіння (II стадія)

Тривалість стадії — 3–4 день. Починається ексудуація фібрину і міграція еритроцитів в альвеоли. Це призводить до більш вираженого запалення. Тканина легені стає щільною, а газообмін порушується.

Легеня ущільнюється, набуває червоного кольору і нагадує печінку. Альвеоли повністю заповнені фібрином, еритроцитами та нейтрофілами. Плевра може бути покрита фібринозним нальотом.

Клінічні прояви:

• висока температура зберігається;
• можливі приступи лихоманки;
• з’являється продуктивний кашель (характерний для бактеріальної пневмонії) з мокротою — ржавого кольору при крупозній пневмонії, а жовтого чи зеленого при бактеріальній інвазії;
• непродуктивний кашель може зберігатися, якщо пневмонія розвивається внаслідок вірусної етіології;
• біль у грудях під час кашлю, дихання або руху — часто пов’язана з ураженням плеври;
• посилюється задишка.

Стадія сірого омертвіння (III стадія)

Тривалість стадії — 4–8 день. Еритроцити в ексудаті руйнуються, а в альвеолах починають домінувати лейкоцити. Фібрин продовжує залишатися в альвеолах, що підтримує щільність легені.

Легеня стає сіро-білою, ексудат містить зруйновані клітини та нейтрофіли, а плевра все ще покрита фібринозним нальотом.

Клінічні прояви:

• температура поступово знижується, але зберігається слабкість;
• задишка залишається, але може зменшуватися;
• мокрота стає більш густою і важко відокремлюваною;
• в деяких випадках посилюються симптоми інтоксикації.

Стадія розв’язання (IV стадія)

Тривалість стадії — 9–11 день і більше (залежно від тяжкості). Організм активує процеси руйнування ексудату і його виведення через лімфатичну систему та дихальні шляхи. Тканина легені поступово відновлює свою структуру та функцію.

Фібрин та ексудат розчиняються. Альвеоли очищуються і відновлюється їх прохідність. Плевральний наліт зникає, але може залишитися спайковий процес.

Клінічні прояви:

• нормалізація температури тіла;
• покращення загального стану, зникнення симптомів інтоксикації;
• кашель стає рідким, продуктивним, з виділенням світлої мокроти;
• дихання нормалізується, задишка зменшується.

При хронічному перебігу стадії можуть бути згладжені, а розв’язання запалення — неповним. Це призводить до формування фіброзу або хронічної обструкції. А атипічна пневмонія часто протікає без явної фази червоного чи сірого омертвіння, з менш вираженими змінами в легеневій тканині.

Методи діагностики пневмонії

Перший етап діагностики пневмонії — фізикальне обстеження. Лікар оцінює загальний стан, збирає анамнез і проводить перкусію та аускультацію легень. Також важливий огляд пацієнта. Відставання однієї половини грудної клітки в акті дихання, розширення міжреберних проміжків, білий або синюшний колір шкіри, задишка і кашель — говорять про розвиток захворювання.

Н3 Лабораторні дослідження допомагають підтвердити діагноз, виявити збудника і оцінити тяжкість запального процесу:

• загальний аналіз крові (ЗАК) — лейкоцитоз з нейтрофільним зсувом вліво (при бактеріальній пневмонії), лімфопенія або нормальна кількість лейкоцитів (при вірусній пневмонії), збільшення ШОЕ;
• C-реактивний білок — корелює з вираженістю запалення (чим він вищий, тим значніший запалення) і використовується для моніторингу відповіді на лікування;
• прокальцитонін — біомаркер, специфічний для бактеріальної інфекції, допомагає диференціювати бактеріальну та вірусну пневмонію.
• посів мокроти+антибіотикограма — виділення збудника (Streptococcus pneumoniae, Haemophilus influenzae, Mycoplasma pneumoniae тощо) і визначення його чутливості до антибіотиків;
• серологічні тести — виявлення антитіл до Mycoplasma pneumoniae, Legionella pneumophila і різних вірусів.

Інструментальні методи дозволяють візуалізувати запальний процес, уточнити ступінь ураження легеневої тканини, стадію розвитку та виявити ускладнення.

• рентгенографія органів грудної клітки — основний метод діагностики, виявляє інфільтративні зміни в легеневій тканині: осередкові, сегментарні або долеві затемнення і дозволяє диференціювати пневмонію від інших захворювань;
• комп’ютерна томографія (КТ) або магнітно-резонансна томографія (МРТ) — використовуються в разі необхідності для виявлення більш дрібних осередків інфекції або ускладнень (абсцеси, плеврит, емпієма).

Диференціальна діагностика

Диференціальна діагностика пневмонії необхідна для виключення інших захворювань, які можуть мати схожі клінічні прояви, але потребують зовсім іншого лікування. Помилки на цьому етапі можуть призвести до неадекватної терапії, прогресування захворювання та розвитку ускладнень.

Хвороби, схожі з пневмонією

• гострий бронхіт — характеризується розвитком кашлю (частіше сухого, може бути з мокротою), лихоманки, загальної слабкості, але відсутні інфільтративні зміни на рентгенограмі легень, а аускультація виявляє сухі хрипи без крепітації;
• туберкульоз — характерний тривалий кашель (з мокротою або без), субфебрильна температура, нічна пітливість, зниження маси тіла, позитивні результати туберкулінових тестів, наявність каверн та вогнищ фіброзу допомагає відрізнити його від пневмонії;
• COVID-19 — проявляється лихоманкою, задишкою, сухим кашлем, міалгією, втратою нюху та смаку, при коронавірусній інфекції спостерігається тільки інтерстиціальне ураження легень, яке виявляється на КТ;
• легенева емболія — характерні раптова задишка, біль у грудній клітці (інтенсивна, посилюється при диханні), тахікардія, кровохаркання, за результатами рентгенографії в легенях не буде жодних змін, як при пневмонії;
• хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) — спостерігається хронічний кашель з мокротою, прогресуюча задишка, погіршення на фоні інфекцій, відрізняється постійним зниженням функції легень на спирометрії, має зв’язок з курінням або професійними шкідливостями;
• онкологічні захворювання легень — розвивається постійний кашель, кровохаркання, зниження ваги, уперта лихоманка, на рентгенограмі або КТ виявляються вузлові утворення або ознаки обструкції бронхів.

Тщате вивчення анамнезу, клінічної картини та даних додаткових досліджень дозволяє виключити схожі захворювання та розпочати правильне лікування.

Лікування пневмонії

Лікування пневмонії варіюється в залежності від передбачуваного збудника.

Бактеріальна пневмонія вимагає застосування антибіотиків:

• амоксицилін/клавуланат — перший препарат вибору для лікування легкої позагоспітальної пневмонії, ефективний проти Streptococcus pneumoniae та Haemophilus influenzae;
• цефтріаксон, цефуроксим — використовуються для терапії середньотяжких форм пневмонії, особливо при наявності супутніх захворювань;
• азитроміцин, кларитроміцин — переважно при атиповій пневмонії, викликаній Mycoplasma pneumoniae або Chlamydophila pneumoniae;
• моксифлоксацин, левофлоксацин — резервні препарати для важких випадків або пацієнтів з неефективністю стандартної терапії.

Вірусна пневмонія вимагає застосування противірусних препаратів:

• ремдесивір — застосовується при коронавірусній інфекції;
• осельтамівір — активний проти вірусу грипу.

При грибкових пневмоніях, таких як аспергильоз або криптококоз, застосовуються вориконазол та амфотерицин.

Симптоматична терапія включає:

• дезінтоксикаційні препарати — гемодез, реополіглюкін;
• відхаркувальні засоби — ацетилцистеїн, амброксол;
• бронхолітичні препарати — сальбутамол або іпратропій;
• вітамінотерапію — омега-3-6-9, групи В, А, С, D, Е тощо;
• імуномодулюючу терапію за показаннями;
• кисневу терапію.

Для запобігання рецидивам та покращення якості життя пацієнта необхідна відновлювальна терапія. Лікар продовжує прийом вітамінів та мінералів, призначає імуностимулятори та вправи для покращення вентиляції легень і профілактики спайок.

Ускладнення пневмонії

Найбільш поширені ускладнення пневмоній:

1. Ексудативний плеврит, емпієма характеризується накопиченням рідини в плевральній порожнині між легенями та грудною стінкою (плевральний випіт). Найчастіше викликається бактеріальною пневмонією, найчастіше при зараженні Streptococcus pneumoniae або Staphylococcus aureus. Лікування включає в себе дренування плевральної порожнини, антибіотикотерапію і іноді хірургічне втручання (при великих обсягах випоту).
2. Абсцес. Локалізоване гнійне запалення в легеневій тканині, яке розвивається в результаті прогресування пневмонії, особливо при зараженні грампозитивними коками, такими як Staphylococcus aureus. Лікування включає антибіотики, іноді потрібне дренування і хірургічне втручання для видалення гнійного вмісту.
3. Гостра дихальна недостатність — нездатність легень забезпечити організм необхідною кількістю кисню. Розвивається внаслідок ураження альвеол та міжальвеолярних перегородок, а також через накопичення рідини в легенях або запалення легеневої тканини. Потребує проведення кисневої терапії, ШВЛ (штучної вентиляції легень) або ЕКМО (екстракорпоральної мембранної оксигенації), залежно від ступеня тяжкості. Може перейти в хронічну форму.
4. Сепсис. Гостре системне запалення, викликане поширенням інфекції через кровотік. Це одне з найтяжчих ускладнень пневмонії. Лікування сепсису вимагає інтенсивної терапії, включаючи використання антибіотиків широкого спектра дії, підтримуючу терапію та, за необхідності, застосування судинозвужувальних препаратів. Септичний шок, як крайнє прояв сепсису, може призвести до поліорганної недостатності та летального результату.
5. Легенева емболія. Закупорка легеневих судин, яка може бути викликана тромбом, що утворився у венах ніг або інших частинах тіла. Це ускладнення може бути пов’язане з пневмонією, особливо якщо у пацієнта є фактори ризику для тромбоутворення, такі як тривала непорушність або хронічні захворювання. Лікування вимагає застосування антикоагулянтів (гепарин, варфарин), тромболітичної терапії або, у тяжких випадках, хірургічного втручання.
6. Хронічна пневмонія та фіброз легень. Після перенесеної пневмонії може розвинутися хронічне запалення, що призводить до утворення рубців (фіброзу) в легеневій тканині. Це ускладнення найчастіше спостерігається при тяжких та тривалих формах пневмонії, а також при наявності хронічних захворювань, таких як ХОЗЛ. Лікування полягає в тривалому застосуванні протизапальних препаратів, а також в реабілітації та дихальній гімнастиці.
7. Менінгіт. Запалення оболонок головного мозку, може розвинутися як ускладнення пневмонії, особливо при пневмококовій інфекції. Це рідкісне, але небезпечне ускладнення, що вимагає негайного медичного втручання. Лікування проводиться в умовах стаціонару з використанням антибіотиків та кортикостероїдів.

Запідозрити розвиток ускладнень допоможе розвиток таких симптомів:

• часте дихання, ціаноз (синюшність шкіри), важка задишка навіть у спокої, падіння сатурації кисню нижче 90% — дихальна недостатність;
• посилення болю в грудній клітці, одностороннє відчуття тяжкості, прогресуюча задишка — плевральний випіт;
• виділення великої кількості гнійної мокроти з неприємним запахом, лихоманка, підвищене потовиділення, сильно виражена слабкість — абсцес легень;
• лихоманка зі значним підвищенням температури тіла, зниження артеріального тиску, тахікардія, сплутаність свідомості — сепсис;
• раптова задишка, біль у грудній клітці, тахікардія та кровохаркання — легенева емболія;
• постійна задишка, зниження фізичної активності, хронічний кашель — фіброз;
• головний біль, ригідність м’язів шиї, світлобоязнь, сплутаність свідомості — менінгіт.

Також можливий розвиток міокардиту, перикардиту, ниркової недостатності та інших ускладнень.

Профілактика пневмонії

Профілактика пневмонії включає в себе своєчасну вакцинацію, відмову від куріння, зміцнення імунної системи та правильне лікування інфекційних процесів протягом життя.

Сьогодні доступні вакцини від найпоширеніших вірусів, що призводять до набряку легень, а саме проти пневмокока, вірусів грипу, коронавірусної інфекції.

Пневмонія у вагітних: особливості течії, небезпека для плода і матері

У період вагітності підвищується діафрагма, що може викликати механічний тиск на легені, обмежуючи їх об’єм і утруднюючи дихання. Крім того, імунна система ослаблена і не здатна боротися належним чином, а збільшений об’єм крові і зміна дихальної функції можуть загострити проблеми з постачанням кисню, що підвищує ризик гіпоксії як для матері, так і для плода.

Основними причинами розвитку пневмонії у вагітних є бактерії і віруси. Симптоми можуть бути більш згладженими через зниження імунної відповіді.

Інфекція небезпечна і для матері, і для плода. Вона підвищує ризик передчасних пологів, сепсису, тромбоемболії і може передаватися від матері до плода через плаценту і викликати внутрішньоутробні інфекції (властивість мають лише деякі патогени).

Для лікування використовують тільки антибіотики першої лінії, такі як амоксицилін з клавулановою кислотою, цефалоспорини (наприклад, цефтріаксон) або пеніциліни, які вважаються безпечними під час вагітності. При вірусних інфекціях використовують противірусні препарати, такі як осельтамівір (від вірусу грипу).

Пневмонія у дітей: особливості перебігу

Діти, особливо немовлята та діти молодшого віку, більш уразливі до інфекцій дихальних шляхів через особливості анатомії та фізіології їх дихальної системи:

• Анатомічні особливості. У немовлят та дітей до 5 років дихальні шляхи ще не розвинені до кінця. У них відносно вузькі бронхи, що сприяє застою слизу та полегшує проникнення інфекцій. Крім того, грудна клітка у дітей більш гнучка, що може ускладнювати повноцінну вентиляцію легенів.
• Імунна система. У дітей імунна система ще знаходиться на стадії формування, що робить їх більш сприйнятливими до інфекцій. У новонароджених та немовлят ще не сформовані всі механізми захисту. Вони не здатні повною мірою протистояти інфекціям, що може призвести до більш важкого перебігу захворювання.
• Респіраторна система. У немовлят та дітей дихальна система ще не має повної компенсаторної здатності, що ускладнює компенсацію дихальної недостатності при пневмонії.

У немовлят пневмонія протікає найважче, оскільки замість підвищення температури у них спостерігається легка гіпотермія. Також розвиваються поганий апетит, труднощі з диханням і відсутність явного кашлю. Часто буває апное (зупинки дихання), ціаноз і зниження активності. Захворювання розвивається швидко і призводить до гострих респіраторних розладів.

У дітей старше року клініка більш змазана. Проявляються симптоми бронхіту або застуди, що ускладнює своєчасну діагностику.

Для лікування пневмонії у дітей використовують антибіотики. В залежності від віку та збудника інфекції призначаються пеніциліни, амоксицилін/клавуланат, макроліди, а також антибіотики третього покоління (цефтріаксон). У разі вірусної пневмонії, особливо при грипі, використовують противірусні препарати, такі як осельтамівір. Також потрібна підтримуюча терапія: киснева терапія, обігрів, вітаміни та муколітики для полегшення відходження мокротиння.

Який лікар лікує пневмонію?

Пневмонією займаються лікарі різних спеціальностей, в залежності від тяжкості захворювання, віку пацієнта та його загального стану.

Терапевт, сімейний лікар та педіатр — основні спеціалісти, до яких слід звертатися дорослим при підозрі на розвиток захворювання. При легкій та середньотяжкій формах перебігу саме вони призначають дослідження та терапію. У разі важкого перебігу, ризику ускладнень або їх розвитку лікар видає направлення на госпіталізацію.

Інфекціоніст — якщо пневмонія має інфекційну природу (особливо у випадках, пов’язаних з рідкісними або стійкими мікроорганізмами), він необхідний для уточнення діагнозу та призначення специфічної терапії. Лікар також веде пацієнта у разі стаціонарного лікування.

Пульмонолог профілюється на захворюваннях легенів. Частіше за все займається лікуванням у разі її хронічних форм або важких ускладнень, таких як дихальна недостатність. Але іноді бере участь в уточненні діагнозу та призначенні терапії під час перебування пацієнта в стаціонарі.

Тяжкі форми пневмонії з розвитком дихальної недостатності, сепсису або інших загрозливих для життя станів, потребують лікування в умовах реанімації або інтенсивної терапії. В таких випадках потрібна допомога реаніматолога та анестезіолога.

Коли при пневмонії госпіталізують в стаціонар?

Рішення про госпіталізацію приймається на основі клінічної картини, ризику розвитку ускладнень та стану імунної системи.

Основні показання до госпіталізації:

• висока температура тіла (>39 °C), яка не знижується на фоні терапії;
• частота дихання ≥ 30 вдихів/хв;
• сатурація кисню < 92% на повітрі;
• учащення серцебиття > 125 ударів/хв;
• зниження артеріального тиску (систолічне < 90 мм рт. ст. або діастолічне < 60 мм рт. ст.);
• вік молодше трьох місяців і ≥ 65 років;
• сплутаність свідомості;
• задишка в спокої;
• утворена порожнина, виявлена на рентгенограмі або КТ;
• хронічні захворювання (серцева недостатність, ХОЗЛ, цукровий діабет, хронічна ниркова недостатність, ВІЛ, рак тощо).

Також існує багато лабораторних результатів, які допоможуть зрозуміти, чи потрібна госпіталізація. Тому остаточне рішення з цього питання приймає лікуючий лікар.

Поширені питання про пневмонію

Чи може розвинутися пневмонія після вакцинації від грипу або пневмокока?

Вакцинація від грипу або пневмокока значно знижує ризик розвитку пневмонії. Однак вакцина не дає 100% захисту від усіх форм захворювання, оскільки існує безліч інших збудників, наприклад, віруси, гриби та інші бактерії. Вакцинація знижує ймовірність тяжкого перебігу захворювання, зменшує кількість ускладнень і сприяє легшому відновленню.

Як часто пневмонія може повертатися після лікування?

Повторна пневмонія можлива, особливо у людей з ослабленим імунітетом, хронічними захворюваннями або після неправильного лікування. Іноді пневмонія може повертатися, якщо лікування було недостатньо повним, або якщо пацієнт не завершив повний курс антибіотиків. У пацієнтів з хронічними захворюваннями легень, такими як ХОЗЛ, ризик повторної пневмонії вищий.

Чи можна вилікувати пневмонію вдома, без госпіталізації?

Легкі форми пневмонії, викликані чутливими до антибіотиків бактеріями, можуть бути ефективно вилікувані амбулаторно, за умови, що у пацієнта немає хронічних захворювань, імунних розладів або інших факторів, які можуть сприяти розвитку ускладнень. Однак, якщо пневмонія тяжка, ускладнена або має вірусну природу, госпіталізація може бути необхідна для більш ретельного спостереження та інтенсивної терапії.

Що робити, якщо пневмонія не лікується антибіотиками?

Якщо пневмонія не піддається стандартній антибіотикотерапії, це може свідчити про наявність стійких бактерій до даного виду антибіотика. Крім того, це може вказувати на розвиток не бактеріальної, а вірусної або грибкової пневмонії. В першому випадку призначається антибіотикограма, а в другому — лікар направляє на додаткові дослідження для визначення точного збудника та підбору відповідного лікування.

Чи може пневмонія бути викликана простудою або грипом?

Простуда та грип можуть передувати розвитку пневмонії, особливо якщо інфекція ускладнюється бактеріальною флорою. Грип часто викликає вірусну пневмонію або може сприяти вторинній бактеріальній інфекції, що призводить до розвитку пневмонії. Якщо організм ослаблений вірусом, мікроби легше проникають в легені, викликаючи запалення.

Джерела

1. Pneumonia, https://www.nhs.uk/conditions/pneumonia/
2. Pneumonia, https://www.hopkinsmedicine.org/health/conditions-and-diseases/pneumonia
3. Pneumonia Symptoms and Diagnosis, https://www.lung.org/lung-health-diseases/lung-disease-lookup/pneumonia/symptoms-and-diagnosis