Тиреоїдит: причини, форми, симптоми та методи лікування

Тиреоїдит — це ціла група запальних захворювань щитоподібної залози. Він може мати різне походження — інфекції, аутоімунні процеси, травми або вплив лікарських препаратів.

Щитоподібна залоза — один із ключових органів ендокринної системи, що регулює обмін речовин, терморегуляцію та роботу більшості органів і систем через вироблення тиреоїдних гормонів — тироксину (Т4) і трийодтироніну (Т3). Запальні зміни в тканині залози призводять до її дисфункції, що може проявлятися як гіпотиреозом, так і гіпертиреозом, залежно від стадії та форми захворювання.

Статистика захворюваності на тиреоїдит

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), тиреоїдити становлять близько 20% усіх захворювань щитоподібної залози. Частота аутоімунного тиреоїдиту становить приблизно 2% серед дорослого населення. При цьому жінки хворіють у 5–8 разів частіше за чоловіків, що пов’язано з особливостями їх гормонального фону та роботи імунної системи. Тиреоїдит у чоловіків часто асоціюється з зовнішніми факторами (радіація, медикаменти).

Післяпологовий тиреоїдит трапляється у 5–7% породіль, особливо у тих, хто має в анамнезі аутоімунні захворювання або високі титри антитіл до тиреопероксидази (АТ-ТПО). Підгострий тиреоїдит діагностується рідше. Він становить близько 3% усіх патологій щитоподібної залози, але найчастіше пов’язаний із перенесеними вірусними інфекціями.

Ризик розвитку тиреоїдитів зростає з віком. У літніх людей захворювання може мати атиповий перебіг, що ускладнює своєчасну діагностику. Також особливу увагу приділяють дітям і підліткам, у яких порушення функції щитоподібної залози можуть призвести до затримки росту та розвитку.

Симптоми тиреоїдиту

Залежно від форми та стадії розвитку тиреоїдит має різну симптоматику. Незважаючи на це, можна виокремити загальні ознаки, характерні для всіх типів захворювання, а також особливості, притаманні кожному з них:

• збільшення щитоподібної залози (зоб) — може бути дифузним або вузловим і часто супроводжується відчуттям здавлення або дискомфорту в ділянці шиї;
• біль у ділянці шиї — локалізація та характер болю залежать від форми тиреоїдиту: при гострих формах він різкий і інтенсивний, при підгострих — помірний, але може мігрувати;
• загальна слабкість і втомлюваність — запалення та гормональний дисбаланс призводять до зниження загального тонусу, тому пацієнти часто скаржаться на постійну втому;
• системні прояви — підвищення температури, відчуття жару або ознобу, порушення сну та дратівливість;
• тахікардія, підвищене потовиділення, тремтіння рук, зниження маси тіла;
• сухість шкіри, випадіння волосся, млявість, набряклість обличчя та кінцівок — прояви гіпотиреозу.

У чоловіків симптоми можуть бути менш вираженими, що ускладнює діагностику. У літньому віці тиреоїдит асоціюється з неспецифічними симптомами та ускладненнями.

Симптоми при різних формах тиреоїдиту

Тиреоїдит об’єднує кілька видів запальних процесів, які відрізняються причинами, клінічною картиною та підходами до лікування.

Гострий тиреоїдит

Гострий тиреоїдит розвивається на тлі бактеріальної інфекції, зазвичай викликаної стафілококами, стрептококами або іншими патогенними мікроорганізмами. Основні шляхи інфікування — гематогенний або лімфогенний, часто пов’язані з інфекціями верхніх дихальних шляхів. Травми, хірургічні втручання або радіаційний вплив також можуть бути причиною розвитку гострого запалення.

Бактеріальна або грибкова інфекція проникає в тканину залози, найчастіше через кров. Після цього формується абсцес або вогнище гнійного запалення. Це провокує ушкодження фолікулів щитоподібної залози з вивільненням гормонів, що може тимчасово спричинити гіпертиреоз. Згодом відбувається рубцювання тканини.

Клінічна картина характеризується різким початком. Тобто на тлі повного здоров’я може з’явитися біль у ділянці шиї, який іррадіює у вухо або нижню щелепу. Часто гостра форма супроводжується місцевою гіпертермією та гіперемією, лихоманкою, підвищенням температури (38–40 °C) і вираженим набряком, а іноді — формуванням абсцесу. Сформований абсцес потребує хірургічного лікування.

Підгострий тиреоїдит

Підгострий тиреоїдит часто розвивається після вірусних інфекцій, таких як грип, паротит, аденовірусна або коронавірусна інфекція. Він може бути пов’язаний з підвищеною чутливістю імунної системи.

Патогенез цього типу ґрунтується на активації імунної системи після вірусної інфекції. Це призводить до утворення гігантських клітин, які руйнують фолікули та вивільняють тиреоїдні гормони в кров (гіпертиреоз). У міру виснаження залози розвивається гіпотиреоз. Повне відновлення тканини щитоподібної залози відбувається лише через кілька місяців.

У цьому випадку больовий синдром наростає поступово. Посилення болю чітко відчувається при пальпації. Можливі тимчасові симптоми гіпертиреозу (тахікардія, пітливість, дратівливість).

Аутоімунний тиреоїдит (тиреоїдит Хашимото)

Аутоімунний тиреоїдит є найпоширенішим видом запалення щитоподібної залози. Спадкова схильність відіграє значну роль у його розвитку, особливо серед жінок. Пов’язаний з поліморфізмом генів, що беруть участь у регуляції імунної відповіді.

Через імунну атаку на щитоподібну залозу відбувається утворення аутоантитіл до тиреопероксидази (ТПО) і тиреоглобуліну (ТГ). У результаті розвивається лімфоцитарна інфільтрація тканини залози, руйнування фолікулів, що знижує вироблення тиреоїдних гормонів і призводить до прогресуючого розвитку гіпотиреозу.

Больовий синдром відсутній. Найбільш помітним проявом є збільшення залози (зоб), яке може супроводжуватися дискомфортом у ділянці шиї. Також з’являються прояви гіпотиреозу: втома, сухість шкіри, зниження пам’яті.

Післяпологовий тиреоїдит

Післяпологовий тиреоїдит зустрічається у 5–7% жінок. Ризик підвищується за наявності аутоімунних захворювань або високого рівня антитіл до ТПО. Після пологів імунна система жінки відновлюється, що може призводити до атаки на тканини щитоподібної залози. Захворювання часто має три фази:

1. Гіпертиреоз (підвищене вироблення гормонів).
2. Еутиреоз (нормалізація).
3. Гіпотиреоз (зниження функції залози).

У більшості жінок функція щитоподібної залози відновлюється, але у 20–25% розвивається стійкий гіпотиреоз.

Радіоактивний і медикаментозний тиреоїдит

Деякі лікарські засоби можуть викликати тиреоїдит. Наприклад, аміодарон, інтерферони та імуномодулятори. Вплив іонізуючого випромінювання, зокрема під час лікування онкологічних захворювань, також може спричинити ушкодження тканини щитоподібної залози.

Патологія супроводжується симптомами гіпо- або гіпертиреозу, залежно від характеру ураження. Спостерігаються загальна слабкість, тахікардія, збільшення залози.

Хронічний фіброзний тиреоїдит (тиреоїдит Ріделя)

Тиреоїдит Ріделя — рідкісна форма хронічного запалення щитоподібної залози, яка характеризується заміщенням її нормальною тканиною фіброзною, що призводить до утворення щільної, нееластичної маси. Хвороба може поширюватися на навколишні структури шиї, включаючи трахею, стравохід та судинні структури.

Причини розвитку повністю не вивчені. Основними гіпотезами є: аутоімунна природа, асоціація з системними фіброзними захворюваннями та хронічними запальними процесами.

Симптоматика тиреоїдиту Ріделя пов’язана з компресією сусідніх органів і порушенням функцій щитоподібної залози. Спостерігається ущільнення в області шиї, яке пацієнт або лікар можуть виявити на дотик. Біль у ділянці щитоподібної залози, яка може іррадіювати в шию або нижню щелепу. При здавлюванні сусідніх органів розвиваються:

• утруднення дихання — компресія трахеї;
• дисфагія — утруднене ковтання через тиск на стравохід;
• охриплість голосу — здавлення возвратного гортанного нерва.

Також з’являються ознаки гіпотиреозу через руйнування тканини щитоподібної залози.

Причини розвитку тиреоїдиту

Запальний процес у щитоподібній залозі розвивається з ряду причин:

• бактеріальні інфекції — як ускладнення синуситу, тонзиліту або пневмонії;
• вірусні інфекції — провокують запалення через пряме ураження клітин щитоподібної залози або активацію імунної системи;
• аутоімунні процеси — коли організм починає атакувати власні тироцити (клітини щитоподібної залози), а основними мішенями є тиреоглобулін і тиреопероксидаза (ТПО);
• генетична схильність — наявність HLA-DR3, DR4 або DR5 асоціюється з високим ризиком розвитку аутоімунного тиреоїдиту;
• наявність інших аутоімунних захворювань (діабет 1 типу, ревматоїдний артрит);
• наследственні фактори — тиреоїдит Хашимото часто передається спадково;
• поліморфізм генів CTLA-4, PTPN22 і HLA, що пов’язані з імунною відповіддю, збільшують ризик захворювання;
• вплив радіації (іонізуючого випромінювання) та ліків (аміодарон, який містить велику кількість йоду), інтерферони (імуномодулятори, які можуть активувати аутоімунні реакції) та літій (використовується в психіатрії, має токсичну дію на орган);
• гормональні зміни — під час вагітності та після пологів рівень гормонів, імунна активність та метаболізм зазнають значних змін, що може спричинити післяпологовий тиреоїдит, тимчасовий гіпертиреоз або гіпотиреоз залежно від стадії запалення;
• менопауза — гормональна перебудова у жінок в період менопаузи також може провокувати розвиток аутоімунних реакцій, включаючи тиреоїдит.
• дефіцит або надлишок йоду в питній воді та їжі сприяють розвитку тиреоїдиту;
• наявність токсичних речовин, таких як важкі метали, в навколишньому середовищі збільшує ризик пошкодження тканин щитоподібної залози;
• хронічний стрес призводить до активації кортизолу, що порушує імунні та метаболічні процеси в організмі, створюючи умови для розвитку запалення.

Тиреоїдит є мультифакторним захворюванням. Але в залежності від причини розвивається певний тип захворювання.

Класифікація за типом порушення функції

Тиреоїдит поділяють і за характером порушень, які він викликає в щитоподібній залозі:

1. Гіпертиреоїдний. Коли спостерігається збільшення вироблення тиреоїдних гормонів (тироксину і трийодтироніну), що призводить до стану гіпертиреозу. Прикладом такого тиреоїдиту є підострий тиреоїдит, який може спочатку викликати гіпертиреоз, а потім призвести до гіпотиреозу.
2. Гіпотиреоїдний. При цій формі відбувається зниження вироблення гормонів щитоподібної залози, що призводить до гіпотиреозу. Наприклад, аутоімунний тиреоїдит (тиреоїдит Хашимото), при якому пошкоджуються тканини щитоподібної залози, що призводить до її недостатньої функції.
3. Нормотиреоїдний. Рівень тиреоїдних гормонів залишається в межах норми, але сама залоза може бути збільшена або запалена. Такий варіант спостерігається на ранніх стадіях розвитку захворювання або в процесі відновлення функції щитоподібної залози після гострого запалення.
4. Субклінічний тиреоїдит. На початкових стадіях тиреоїдит може не викликати явних симптомів, але в результаті лабораторних аналізів вже будуть видні незначні зміни в рівні гормонів (наприклад, підвищення ТТГ при нормальному рівні Т3 і Т4), що може свідчити про початок захворювання.

Існують і інші типи класифікацій запалення залози.

Діагностика тиреоїдиту

Діагностика запалення починається з оцінки симптомів і передрасположених факторів.

• Лікар ставить пацієнту питання про характер і тривалість симптомів (біль в шиї, слабкість, зміни ваги). Потім уточнюється наявність попередніх інфекцій, травм, операцій, радіаційного впливу або прийому ліків (наприклад, аміодарону).
• Особлива увага приділяється сімейним випадкам аутоімунних захворювань, таких як тиреоїдит Хашимото, цукровий діабет I типу або системний червоний вовчак.
• Після збору анамнезу проводиться фізикальне обстеження. Лікар визначає наявність набряків і проводить пальпацію щитоподібної залози. Оцінюється розмір, форма, консистенція та наявність вузлів або збільшення залози (зобу).
• При гострому тиреоїдиті залоза болісна, набрякла, гаряча на дотик.

Далі призначаються методи лабораторної та інструментальної діагностики.

Лабораторні дослідження:

• ТТГ (тиреотропний гормон) — використовується для оцінки функції щитоподібної залози, при гіпертиреозі рівень ТТГ знижений, при гіпотиреозі — підвищений;
• вільний Т4 та Т3 — відображає рівень активних гормонів, при гіпертиреозі обидва показники підвищені, при гіпотиреозі — знижені;
• антитіла до ТПО (тиреопероксидази) та ТГ (тиреоглобуліну) — антитіла допомагають диференціювати аутоімунні форми від інших, підвищення титрів антитіл вказує на аутоімунний тиреоїдит;
• загальний та біохімічний аналіз крові — підвищення рівня лейкоцитів та ШОЕ характерне для гострого та підострого тиреоїдиту, при підострому тиреоїдиті можливе зниження рівня заліза (вторинна анемія).

Інструментальні дослідження:

• УЗД щитоподібної залози — дозволяє візуалізувати структуру залози, виявити збільшення, осередки запалення, вузли та кісти, при аутоімунному тиреоїдиті структура залози неоднорідна, а при підострому будуть виявлені зони зниженої ехогенності;
• сцинтиграфія — використовується для визначення функціональної активності залози, при підострому тиреоїдиті спостерігається зниження накопичення радіоактивного йоду в осередках запалення;
• тонкоголкова біопсія — застосовується при підозрі на злоякісні зміни або нечітку клінічну картину, допомагає виключити рак щитоподібної залози, якщо в вузлах виявляються атипові клітини.

Комплекс результатів дозволяє не тільки встановити точний діагноз, але й визначити форму тиреоїдиту, ступінь ураження та розробити індивідуальну стратегію лікування.

Який лікар лікує тиреоїдит?

Основний лікар, до якого слід звертатися при підозрі на тиреоїдит — ендокринолог. Це спеціаліст, який займається захворюваннями ендокринної системи, включаючи патології щитоподібної залози. Залежно від типу тиреоїдиту та його ускладнень, лікування може вимагати участі інших спеціалістів, таких як:

• сімейний лікар — як перший лікар, до якого звертаються за медичною допомогою та отриманням направлення до ендокринолога, а також для отримання терапевтичної підтримки пацієнта;
• хірург — якщо потрібне хірургічне втручання, наприклад, для видалення частини щитоподібної залози при важких формах тиреоїдиту або пухлинах;
• терапевт — у випадках, коли потрібна загальна терапевтична підтримка;
• кардіолог — при наявності серцево-судинних порушень, пов’язаних з тиреоїдитом;
• ревматолог — якщо тиреоїдит пов’язаний з аутоімунними захворюваннями, які потребують додаткового обстеження та терапії.

Ендокринолог може рекомендувати регулярні обстеження та аналізи, включаючи ультразвукове дослідження щитоподібної залози, аналізи крові на гормони та антитіла. Він також може порекомендувати відвідування суміжних спеціалістів у разі необхідності.

Лікування захворювання

У процесі лікування тиреоїдиту лікар найчастіше призначає медикаментозну терапію. Вибір препаратів буде залежати від типу захворювання, форми та ступеня тяжкості розвитку:

• протизапальні препарати:
  • нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) — використовуються при підострому тиреоїдиті для зменшення запалення та болю, ефективні при легких формах запалення, але не впливають на імунні механізми;
  • глюкокортикоїди — застосовуються при важкому підострому тиреоїдиті або неефективності НПЗП, а також для швидкого купірування запалення та болю;
• замісна терапія гормонами щитоподібної залози — показана при гіпотиреозі, що розвинувся на фоні аутоімунного тиреоїдиту, за умови, що дозування підбирається індивідуально на основі рівня ТТГ і вільного Т4;
• антибіотики — призначаються при гострому бактеріальному тиреоїдиті, лікування спрямоване на знищення збудника інфекції та запобігання ускладненням, таким як абсцеси;
• бета-блокатори — використовуються для контролю серцевих симптомів, таких як тахікардія та тремор, але вони не впливають на запалення, проте покращують якість життя пацієнтів з гіпертиреозом, являючись симптоматичною терапією;
• знеболювальні препарати — полегшують біль у шиї при гострих та підострих формах, також є симптоматичним лікуванням.

При наявності абсцесів (стійких до антибіотикотерапії), вузлів або пухлин (при підозрі на злоякісність), значному збільшенні щитоподібної залози (що викликає компресію сусідніх органів) та неефективності медикаментозної терапії проводиться хірургічне лікування, а саме видалення щитоподібної залози. Основні методи повного або часткового видалення органа:

• енуклеація — видалення тільки патологічного вузла, після чого здорова тканина залишається неушкодженою, застосовується при одиничних доброякісних вузлах і дозволяє зберегти функцію залози;
• резекція — часткове видалення однієї або обох долей щитоподібної залози, використовується при наявності множинних вузлів або осередкового ураження.
• субтотальна тиреоїдеектомія — повне видалення однієї долі та часткове видалення іншої, часто застосовується при дифузному токсичному зобі, якщо необхідно знизити ризик гіпотиреозу;
• гемітиреоїдеектомія (лобектомія) — видалення однієї долі щитоподібної залози, використовується, якщо патологія обмежена однією долею;
• тотальна тиреоїдеектомія — повне видалення всієї щитоподібної залози, призначається при важкому гіпертиреозі, злоякісних пухлинах або значному дифузному ураженні;
• тиреоїдеектомія з лімфодисекцією — повне видалення залози з навколишніми лімфатичними вузлами та тканинами, застосовується при раку щитоподібної залози з поширенням метастазів.

Спосіб отримання доступу до органу під час операції може бути відкритим (при обширних ураженнях) та ендоскопічним (малоінвазивний).

Після будь-якого типу лікування або їх комбінації потрібна підтримуюча терапія, регулярні огляди та підтримуюча терапія. Це дозволяє запобігти розвитку ускладнень і своєчасно відреагувати на можливий рецидив.

Ускладнення тиреоїдиту

Неправильний вибір терапії, несвоєчасна діагностика та початок лікування призводять до ризику розвитку ускладнень.

Для гострого бактеріального тиреоїдиту характерне формування абсцесу. Гній починає накопичуватися в тканинах щитоподібної залози, що призводить до формування цілої сумки з гнійним вмістом. Все це викликає сильний локалізований біль, високу температуру, набряк у області шиї та почервоніння шкіри. Абсцеси потребують негайного хірургічного дренування, оскільки можуть призвести до сепсису. Можливі й інші інфекційні ускладнення, наприклад, флегмона шиї або генералізація інфекції, що призводить до септичного шоку.

Одним із найпоширеніших наслідків аутоімунного тиреоїдиту (тиреоїдиту Хашимото) є розвиток гіпотиреозу. Зниження функції щитоподібної залози через руйнування її тканин імунною системою. Без лікування гіпотиреоз може прогресувати до мікседеми — важкого стану, що супроводжується набряками, брадикардією та пригніченням свідомості.

На фоні тиреоїдиту може розвиватися як гіпертиреоз, так і гіпотиреоз, обидва з яких впливають на роботу серця, що призводить до тахікардії, аритмії, ризику тромбоемболії та серцевої недостатності.

Остеопороз частіше пов’язаний з гіпертиреозом, що виникає при підгострому або післяпологовому тиреоїдиті. Через підвищений рівень тиреоїдних гормонів відбувається прискорений метаболізм кісткової тканини та порушення балансу між процесами формування та руйнування кістки. Як результат, підвищується вразливість до травм, особливо у літніх людей.

У жінок на фоні тиреоїдиту може порушуватися репродуктивна функція. Наслідком буде дисфункція менструального циклу (аменорея, дисменорея), зниження фертильності через порушення овуляції та підвищений ризик ускладнень під час вагітності: викидень, передчасні пологи, гіпертензія. У чоловіків може знижуватися рівень тестостерону, погіршуватися якість сперми, що може призводити до безпліддя та розвитку еректильної дисфункції.

Специфіка тиреоїдиту у дітей

Щитоподібна залоза відіграє важливу роль у рості, розвитку та підтримці нормального обміну речовин у дітей. Порушення її роботи в ранньому віці може призвести до серйозних наслідків.

Гормони щитоподібної залози регулюють процеси росту кісток, тканин і органів. При аутоімунному тиреоїдиті (тиреоїдиті Хашимото) часто розвивається гіпотиреоз, що призводить до сповільнення росту, затримки статевого дозрівання. Недолік гормонів у критичні періоди росту призводить до формування низькорослості та проблем із дозріванням ЦНС. Можлива затримка когнітивного розвитку, погіршення пам’яті, уваги та здатності до навчання. А важкі форми гіпотиреозу в ранньому дитинстві (кретинізм) супроводжуються незворотними інтелектуальними порушеннями.

Специфіка тиреоїдиту у вагітних

Функція щитоподібної залози матері має значний вплив на здоров’я як жінки, так і її майбутньої дитини. Гормони матері необхідні для нормального розвитку плоду, особливо в першому триместрі.

Аутоімунний тиреоїдит може призвести до гіпотиреозу або, рідше, гіпертиреозу, що супроводжується втомою, депресією, зниженням артеріального тиску. Стан підвищує ризик прееклампсії та тиреотоксичного кризу у матері.

Нестача тиреоїдних гормонів матері на ранніх стадіях вагітності може порушити формування мозку та центральної нервової системи плоду. Плід може народитися вже з вродженим гіпотиреозом або затримкою внутрішньоутробного розвитку. Крім того, високий рівень тиреоїдних гормонів у матері (гіпертиреоз) збільшує ризик тахікардії, передчасних пологів.

Профілактика тиреоїдиту

Первинним в профілактиці тиреоїдиту є контроль споживання йоду. Йод — це ключовий елемент, необхідний для нормального функціонування щитоподібної залози та синтезу її гормонів. Однак як дефіцит, так і надлишок йоду можуть сприяти розвитку тиреоїдиту. Дефіцит призводить до гіперплазії щитоподібної залози та її дисфункції, що підвищує ризик аутоімунних процесів, а надлишок йоду (наприклад, при зловживанні йодовмісними добавками або препаратами) може викликати запалення та розвиток тиреоїдиту. Важливо контролювати рівень йоду в організмі та за необхідності приймати його у вигляді біодобавок.

Також важливий регулярний контроль рівня ТТГ, Т4 та антитіл до ТПО, що допомагає своєчасно виявити ознаки дисфункції. Але не варто бездумно здавати аналізи. Важливо порадитись з лікарем і з’ясувати, коли саме потрібно проводити перевірку.

Регулярні огляди у ендокринолога, грамотне використання йодовмісних препаратів, дотримання режиму харчування та зниження стресу — це ключові моменти, які допоможуть зберегти здоров’я щитоподібної залози та забезпечити її нормальне функціонування.

Часто задавані питання про тиреоїдит

Чи можна повністю вилікувати тиреоїдит?

Все залежить від типу тиреоїдиту. Хронічні та аутоімунні форми потребують постійної терапії і не можуть бути вилікувані повністю. А підострий, гострий та післяпологовий тиреоїдит в більшості випадків проходять самостійно або під впливом терапії, і функції щитоподібної залози відновлюються через 12-18 місяців.

Чи можна завагітніти при тиреоїдиті?

Так, можна. Попри те, що аутоімунний тиреоїдит (наприклад, хвороба Хашимото) часто призводить до гіпотиреозу, який може ускладнити процес зачаття — настання вагітності можливе.

Але важливо контролювати рівень гормонів щитоподібної залози. Також необхідно своєчасно коригувати гормональний баланс, щоб знизити ризики для матері та плоду, включаючи підвищений ризик викидня чи передчасних пологів.

Як тиреоїдит впливає на емоційний стан?

Тиреоїдит викликає зміни в емоційному фоні, особливо при аутоімунних формах захворювання. Хвороба часто супроводжується депресією, апатією та загальним зниженням енергії.

Який зв’язок між тиреоїдитом та порушеннями менструального циклу?

При тиреоїдиті часто спостерігаються зміни в менструальному циклі. Це відбувається як при гіпотиреозі, так і при гіпертиреозі. У жінок з гіпотиреозом можуть бути рідкісні та рясні менструації, тоді як гіпертиреоз може призвести до їх відсутності або скорочення. Важливо коригувати рівень гормонів щитоподібної залози для нормалізації циклу.

Чи впливає тиреоїдит на тривалість життя?

Прогноз залежить від типу тиреоїдиту та своєчасності лікування. В більшості випадків при адекватній терапії тиреоїдит значно не впливає на тривалість життя. Однак при запущених формах захворювання або неадекватному лікуванні, хронічний гіпотиреоз збільшує ризик серцево-судинних захворювань та остеопорозу, що в довгостроковій перспективі позначається на якості життя та ризику ускладнень.

Джерела

1. Thyroiditis, https://www.btf-thyroid.org/thyroiditis
2. Thyroiditis, https://www.aafp.org/pubs/afp/issues/2006/0515/p1769.html3.
3. Thyroiditis, https://www.thyroid.org/thyroiditis/