Хронічний панкреатит: симптоми, лікування та прогноз

Хронічний панкреатит (ХП) – це тривалий запальний процес у підшлунковій залозі, що призводить до поступового ушкодження тканин органу, їхнього заміщення сполучною тканиною і втрати функціональних можливостей. Основна особливість захворювання – це незворотні зміни структури залози, які можуть спричиняти серйозні порушення процесів травлення та обміну речовин.

Хронічний панкреатит трапляється в людей різного віку. Хоча найчастіше він розвивається у дорослих, які зловживають алкоголем або страждають на захворювання жовчного міхура. За даними медичних досліджень ВООЗ, поширеність ХП становить від 5 до 10 випадків на 100 000 населення на рік. Але показники значно варіюються залежно від країни та регіону. Захворювання значно знижує якість життя через постійні болі, необхідність суворої дієти та ризик ускладнень.

У статті поговоримо про значення підшлункової залози, особливості перебігу хронічного панкреатиту, діагностику та лікування.

Роль підшлункової залози

Підшлункова залоза – орган, що виконує одночасно дві життєво важливі функції: екзокринну (травну) та ендокринну (гормональну).

Екзокринна функція

Екзокринна функція підшлункової залози відповідає за вироблення травних ферментів. Вони надходять у кишківник через спеціальні протоки й допомагають розщеплювати основні компоненти їжі.

Ліпаза розщеплює жири до жирних кислот і гліцерину, амілаза розкладає вуглеводи, перетворюючи їх на прості цукри, а протеази (наприклад, трипсин) допомагають перетравлювати білки до амінокислот.

Крім ферментів, підшлункова залоза виділяє бікарбонати – речовини, які нейтралізують кисле середовище шлункового соку, створюючи оптимальні умови для роботи ферментів у тонкому кишечнику.

За хронічного панкреатиту вироблення ферментів знижується, що спричиняє екзокринну недостатність. Це призводить до поганого перетравлення їжі, дефіциту поживних речовин, зниження маси тіла і розвитку симптомів, таких як метеоризм, діарея і стеаторея (жирний кал).

Ендокринна функція

Ендокринна частина підшлункової залози представлена острівцями Лангерганса – групами клітин, які продукують гормони.

Інсулін знижує рівень цукру в крові, допомагаючи клітинам поглинати глюкозу, глюкагон, навпаки: підвищує рівень цукру, мобілізуючи запаси глюкози з печінки. Інші гормони (наприклад, соматостатин) регулюють активність ферментів та інших гормонів в організмі.

Хронічне запалення може пошкодити ці клітини, що збільшує ризик розвитку цукрового діабету, особливо на пізніх стадіях ХП.

Причини розвитку хронічного панкреатиту

Хронічний панкреатит розвивається через тривалу шкідливу дію на тканини підшлункової залози. Основні причини захворювання:

1. Зловживання алкоголем. Токсичні продукти розпаду алкоголю порушують нормальне функціонування клітин підшлункової залози і провокують запалення. Регулярне вживання алкоголю спричиняє ушкодження проток залози, застій секрету та розвиток фіброзу (заміщення здорової тканини рубцевою).
2. Жовчнокам’яна хвороба.Утворення каменів у жовчному міхурі призводить до блокування загальної жовчної протоки. Це частіше пов’язано з розвитком гострого панкреатиту, але при тривалому впливі може призвести до хронічної форми.
3. Порушення харчування. Надмірне вживання жирної, смаженої та гострої їжі стимулює надмірне вироблення ферментів, перевантажуючи підшлункову залозу, що провокує запалення.
4. Генетичні та спадкові чинники. Генетичні та спадкові фактори. Мутація гена PRSS1 може спричиняти аномальну активацію ферментів, які пошкоджують тканини залози. Муковісцидоз також підвищує ризик хронічного панкреатиту.
5. Інфекції. Деякі вірусні та бактеріальні інфекції здатні викликати запалення підшлункової залози. Наприклад, віруси епідемічного паротиту (“свинки”), цитомегаловірус, віруси гепатиту.
6. Медикаменти і токсичні речовини. Діуретики (сечогінні), статини, препарати для лікування ВІЛ, деякі антибіотики за умови надмірного вживання провокують  запалення.
7. Травми та операції. Пошкодження підшлункової залози внаслідок тупої травми живота або хірургічного втручання.
8. Ендокринні порушення.  Стани, за яких підвищений рівень певних гормонів, наприклад, гіперпаратиреоз, за якого через надлишок кальцію (гіперкальціємію) відбувається активація ферментів підшлункової залози.
9. Обструктивні захворювання підшлункової залози. Закупорка проток підшлункової залози пухлиною, кістою або рубцевою тканиною перешкоджає нормальному відтоку секрету, спричиняючи запалення.

Рідкісні причини:

• системні захворювання – васкуліти (запалення судин), синдром Шегрена;
• токсичний вплив важких металів, інсектицидів тощо.;
• паразитарні інвазії, наприклад, опісторхоз (інфекція, яку спричиняють паразити, що вражають жовчні протоки та підшлункову залозу);
• тютюнопаління, куріння вейпів, електронних цигарок.

Іноді причину хронічного панкреатиту встановити не вдається. Такі випадки називають ідіопатичними. Вони часто пов’язані з генетичними мутаціями, які не були виявлені.

Патогенез хронічного панкреатиту

Патогенез ХП включає кілька етапів, які тісно пов’язані між собою:

1. Пошкодження ацинарних клітин підшлункової залози. Ацинарні клітини – це основа екзокринної функції підшлункової залози, які виробляють ферменти для перетравлення білків, жирів і вуглеводів.
   Під впливом чинників ризику ці клітини пошкоджуються, що призводить до втрати їхньої здатності утримувати ферменти в неактивній формі. Трипсиноген, один з основних ферментів, передчасно активується в трипсин. Це запускає ланцюгову реакцію активації інших ферментів, призводячи до самоперетравлення тканини. Токсини і надлишок алкоголю підвищують утворення вільних радикалів, що поглиблює ушкодження клітинних мембран і посилює запалення. Як результат, формується оксидативний стрес.

2. Порушення відтоку панкреатичного соку. Для нормальної роботи підшлункової залози необхідне безперебійне виділення панкреатичного соку через протоки в дванадцятипалу кишку. За хронічного панкреатиту цей процес порушується. У результаті ферменти застоюються всередині залози, підвищуючи внутрішньопанкреатичний тиск. Панкреатичний сік стає більш в’язким через зниження вмісту бікарбонатів і води. Це сприяє утворенню білкових пробок і каменів.

3. Формування фіброзу та кальцифікації. Хронічне запалення провокує активацію фібробластів – клітин, відповідальних за вироблення сполучної тканини. Унаслідок цього здорова тканина залози заміщується фіброзною (рубцевою). Фіброзна тканина поступово поширюється, а вона не здатна виконувати функції нормальної паренхіми, що призводить до втрати ферментативної та гормональної активності. Потім у протоках і тканині залози утворюються кальцинати. Це ще більше посилює обструкцію проток.

4. Розвиток ферментативного дефіциту. Із прогресуванням фіброзу підшлункова залоза втрачає здатність синтезувати ферменти в достатній кількості. Це призводить до мальабсорбції (порушення процесів всмоктування поживних речовин), дефіциту жиророзчинних вітамінів (A, D, E, K).
   Порушення перетравлення жирів перешкоджає засвоєнню цих вітамінів, що спричиняє остеопороз, порушення зору, шкірні проблеми та кровоточивість.

На важчих стадіях розвитку відбувається руйнування острівців Лангерганса, що спричиняє зниження рівня інсуліну та розвиток панкреатогенного цукрового діабету. Він відрізняється від діабету 1 і 2 типів нестабільністю рівня цукру і високою схильністю до гіпоглікемії.

Відмінності хронічного панкреатиту від гострого

Незважаючи на те що хронічний і гострий панкреатит – це запалення підшлункової залози, патології багато в чому відрізняються одна від одної. Так, гострий панкреатит (ГП) має раптовий початок і є оборотним запальним процесом.

Тобто за умови своєчасного лікування орган повністю зможе відновитися. При цьому захворювання може мати легку набряклу форму та важку некротичну.

Остання є життєзагрозливим станом і починається з яскравої клінічної картини – раптовий, інтенсивний біль у верхній частині живота, який часто віддає в спину, нудота, блювота, лихоманка, шок і крововиливи. Лікування потребує госпіталізації та забезпечення повного спокою підшлунковій залозі.

Хронічний панкреатит розвивається впродовж тривалого часу, нерідко тривалий час залишається непомітним, а всі структурні зміни є незворотними.

Симптоми хронічного панкреатиту

Симптоми ХП можна поділити на ранні й прогресуючі.

Ранні симптоми

На ранніх стадіях захворювання часто не проявляє себе. Можуть також розвиватися стерті або неспецифічні симптоми. Основною скаргою, з якою можуть звертатися пацієнти, є больовий синдром.

Біль зазвичай локалізується в епігастральній ділянці (у верхній частині живота) зліва і може іррадіювати в спину. Його інтенсивність варіюється – від тупого і ниючого до гострого і нападоподібного. Найчастіше виникає або посилюється після вживання їжі, особливо жирної чи смаженої, та алкоголю.

Синдром найчастіше має тимчасовий характер. Але біль іноді загострюється. Найчастіше з кожним новим нападом він посилюється. Може супроводжуватися нудотою і блювотою, яка не приносить полегшення. Частота загострень може коливатися – від кількох разів на рік до практично постійного стану.

Симптоми, що прогресують.

У міру прогресування захворювання клінічна картина стає більш різноманітною через наростаючу недостатність функцій підшлункової залози.

З боку порушення процесів травлення спостерігається стеаторея. Це жирні, блискучі випорожнення з неприємним запахом. Вони є наслідком нестачі ферментів, необхідних для перетравлення жирів. Також спостерігається метеоризм, здуття живота, часті та рідкі випорожнення, які вказують на мальабсорбцію (порушення всмоктування поживних речовин). Остання поступово призводить до зниження ваги. Насторожити може факт присутності нормального або навіть підвищеного апетиту. Дехто скаржиться на погіршення апетиту, що буде пов’язано з острахом прийому їжі через посилення болю.

Наслідком порушення мальабсорбції буде дефіцит вітамінів. Порушення засвоєння жиророзчинних вітамінів (A, D, E, K) призведе до різних проблем: сухості шкіри, крихкості кісток, кровотеч, м’язової слабкості тощо.

Ступені тяжкості хронічного панкреатиту

Залежно від клінічних проявів, ступеня ушкодження тканини залози та функціональних порушень, виділяють кілька ступенів тяжкості хронічного панкреатиту:

1. Легка (компенсована форма). Це початкова стадія, коли запальний процес тільки починається, а функції підшлункової залози ще загалом не порушені. У цій стадії можуть проявлятися лише легкі симптоми (дискомфорт після їди), і захворювання може залишатися непоміченим тривалий час. Дисфункція можлива, але при впливі деяких подразників.
2. Середній ступінь (підгостра форма). На цьому етапі запальний процес прогресує, що призводить до погіршення функції підшлункової залози і більш виражених симптомів (інтенсивні нападоподібні болі після прийому їжі). У цьому разі вже можуть проявлятися порушення травлення, що потребує активного лікування.
3. Важкий ступінь (декомпенсована форма). На пізніх стадіях хронічного панкреатиту запальний процес призводить до вираженого руйнування тканини підшлункової залози, значних порушень її функцій і розвитку важких ускладнень. Біль стає постійним та інтенсивним, може не минати навіть після приймання знеболювальних засобів. Травні розлади прогресують, і якість життя пацієнта значно погіршується. А суттєве порушення екзокринної функції, виражений дефіцит ферментів (панкреатична недостатність), що призводить до серйозних проблем із травленням, таких як сильна стеаторея, недоїдання та втрата маси тіла.
4. Також можлива ускладнена форма, яка супроводжується розвитком ускладнень, таких як псевдокісти, абсцеси, кровотечі. У цій стадії захворювання потребує комплексного підходу до лікування, включаючи хірургічні втручання.

Які типи хронічного панкреатиту існують?

Хронічний панкреатит може проявлятися в різних формах. Вони відрізняються залежно від клінічної картини та механізмів захворювання. Виділяють кілька типів:

1. Алкогольний. Виникає внаслідок тривалого та надмірного вживання алкоголю, що призводить до пошкодження підшлункової залози. Алкоголь сприяє запаленню, а потім фіброзуванню тканини залози, що порушує її функцію.
2. Некальцифікований. Це форма панкреатиту, за якої в тканинах підшлункової залози не утворюються кальцієві відкладення (кальцифікати). Незважаючи на відсутність кальцифікацій, захворювання може бути вкрай болісним і прогресувати з руйнуванням залози, втратою її функції та розвитком цукрового діабету.
3. Кальцифікований. У цьому разі на тлі запалення і фіброзу підшлункової залози починають утворюватися кальцифікати – відкладення кальцію, які можуть призводити до порушення відтоку панкреатичного соку. Ця форма захворювання часто буває пов’язана з тривалим алкоголізмом, а також із загостреннями або ускладненнями хвороби.
4. Аутоімунний. Це рідкісний тип захворювання, спричинений аутоімунними процесами, за яких імунна система організму атакує підшлункову залозу, спричиняючи запалення та ушкодження тканини органу. Часто асоціюється з іншими аутоімунними захворюваннями, такими як системні хвороби сполучних тканин. Аутоімунний панкреатит може бути виявлений при аналізах на антитіла.
5. Генетичний (спадковий). Пов’язаний зі спадковими мутаціями, такими як мутації в генах CFTR (причина муковісцидозу) або PRSS1, які призводять до порушення функціонування підшлункової залози. Може проявляти себе ще в дитячому віці та призводити до прогресування захворювання, навіть якщо пацієнт не зазнає впливу алкоголю або інших зовнішніх чинників.
6. Рецидивуючий. Пов’язаний із частими повторюваними загостреннями панкреатиту. Але між загостреннями функції підшлункової залози частково або повністю відновлюються. У таких випадках запалення може бути менш вираженим, але тривалий перебіг захворювання призводить до поступового руйнування органа.
7. Обструктивний хронічний панкреатит. Виникає через перешкоди в панкреатичній протоці, які можуть бути спричинені камінням, пухлинами, звуженням або аномаліями в структурі протоки. Це ускладнює відтік панкреатичного соку, що може сприяти запаленню та фіброзуванню залози.
8. Мікроскопічний хронічний панкреатит. У цій формі захворювання ушкодження підшлункової залози виражені тільки на клітинному рівні, і симптоми можуть бути мінімальними або бути відсутніми зовсім. Однак із плином часу захворювання може прогресувати й проявитися серйознішими порушеннями.

Ці типи можуть поєднуватися або переходити один в інший, що ускладнює діагностику та лікування хронічного панкреатиту. Важливо якомога швидше виявити патологічний процес і почати лікування, щоб запобігти руйнуванню тканин і зберегти достатній рівень життя людини.

Хронічний панкреатит у дітей

У дитячому віці причини хронічного панкреатиту можуть відрізнятися від таких у дорослих. Серед основних чинників виділяють:

• муковісцидоз – генетичне захворювання й одна з головних причин ХП у дітей, він порушує роботу залозистих клітин організму, зокрема підшлункової залози;
• камені в жовчному міхурі та жовчних шляхах – це рідкісна, але ймовірна причина ХП у дітей, особливо в тих, хто має проблеми з жовчовивідними шляхами;
• гіпертригліцеридемія – порушення обміну речовин;
• травми підшлункової залози, отримані внаслідок падінь або аварій;
• вірусні інфекції, такі як вірус гепатиту або інфекційний мононуклеоз.

Зазвичай діти скаржаться на болі у верхній частині живота, які можуть бути тупими або переймоподібними. Біль часто посилюється після їди, особливо після вживання жирної їжі. Також у дітей, як і в дорослих, спостерігається стеаторея та втрата ваги. А порушення процесів засвоєння вітамінів, особливо жиророзчинних (A, D, E, K), що спричиняє слабкість, погіршення стану шкіри, порушення росту та затримки розвитку.

Особливості ХП за вагітності

Хоча хронічний панкреатит не є дуже частим захворюванням серед вагітних, його наявність в анамнезі або загострення в період виношування дитини потребує особливої уваги. Хвороба може вплинути як на здоров’я матері, так і на перебіг вагітності.

На жаль, під час вагітності можуть виникати додаткові чинники, які сприяють загостренню хронічного панкреатиту. Наприклад, зміни в гормональному фоні та ріст матки можуть чинити тиск на органи черевної порожнини, включно з підшлунковою залозою, погіршуючи відтік її ферментів і сприяючи запаленню.

Захворювання проявлятиметься стандартними симптомами, характерними для панкреатиту. У вагітних також можливий розвиток жовтяниці.

Прогноз за хронічного панкреатиту у вагітних залежить від ступеня захворювання, наявності ускладнень і своєчасності лікування. У більшості випадків, якщо захворювання контролюється, вагітність протікає нормально без загрози для здоров’я плода і перебігу гестаційного періоду. Однак важливо враховувати ризики для здоров’я матері та дитини, а також необхідність постійного спостереження.

Діагностика хронічного панкреатиту

Діагностика хронічного панкреатиту (ХП) вимагає проведення цілого комплексу досліджень. Перший етап – аналіз симптомів. Лікар має з’ясувати всі скарги пацієнта, характер і тривалість болю, частоту загострень, зв’язок симптомів із прийомом їжі. Потім проводиться збір сімейного анамнезу та фізикальний огляд.

У разі підозри розвитку хронічного панкреатиту на цьому етапі лікар призначає проведення лабораторного та інструментального обстеження.

Лабораторні тести допомагають підтвердити порушення в роботі підшлункової залози. Оцінюється рівень:

1. Амілази та ліпази – ферментів, що виробляються підшлунковою залозою. Їх рівень підвищується при загостренні ХП, але в хронічній стадії може бути нормальним або зниженим. Підвищення ліпази більш специфічне для захворювань підшлункової залози.
2. Глюкози – вимір рівня цукру в крові необхідний для оцінки стану ендокринної функції підшлункової залози. Розвиток діабету свідчить про значні зміни в органі.

Це найважливіші показники, для оцінки яких потрібно здати біохімічний аналіз крові. Також проводиться загальний аналіз крові для фіксації запального процесу і копрограма (аналіз калу). Дослідження допомагає виявити стеаторею (надмірний вміст жиру в калі), що вказує на ферментативну недостатність. Виявлення неперетравлених залишків їжі також свідчить про порушення травлення.

Інструментальні методи допомагають візуалізувати підшлункову залозу, що відіграє ключову роль у підтвердженні діагнозу та оцінці змін структури органу. Насамперед проводять УЗД органів черевної порожнини, оскільки це найдоступніший і найбезпечніший метод для первинної діагностики. Оцінюють: розмір і структуру органу, наявність кальцифікатів, псевдокіст і дилатації панкреатичної протоки.

Також можуть бути проведені комп’ютерна томографія (КТ) і магнітно-резонансна томографія (МРТ). Обидва методи дають більш деталізоване і чітке зображення структур органу, що допомагає вивчити кожну структуру.

За наявності обструктивних процесів або необхідності лікування ускладнень проводять ендоскопічну ретроградну холангіопанкреатографію (ЕРХПГ). Це інвазивний метод, який дає змогу дослідити панкреатичну протоку за допомогою введення контрастної речовини. Призначається в складних випадках, коли інші методи не дали повної картини, або за необхідності втручання з метою видалення конкрементів чи дренування кіст.

Лікування хронічного панкреатиту

Основна мета лікування хронічного панкреатиту – сповільнення прогресування захворювання, полегшення симптомів і запобігання ускладненням. Процес вимагає комплексного та поетапного підходу, що включає зміну способу життя, медикаментозну терапію, дієтотерапію та, в деяких випадках, хірургічне втручання.

• Спочатку проводяться заходи щодо зниження навантаження на підшлункову залозу. Пацієнту призначають дієту, засновану на столі №5П. Важливо виключити алкоголь і паління для мінімізації порушення кровопостачання органу і запального процесу. Також з раціону прибирають жирну їжу і клітковину.
• Жири стимулюють секрецію ферментів підшлункової залози, що може посилювати запалення, а клітковина подразнює травний тракт.
• Рекомендується не перевищувати 50-70 г жиру на добу і прибрати з раціону сирі овочі, фрукти, бобові. Важливо додати більше білкової їжі, вона необхідна для відновлення тканин підшлункової залози.
• Рекомендується вживати до 100-120 г білка на день (риба, курка, нежирні молочні продукти). Вживання їжі 5-6 разів на день невеликими порціями знижує навантаження на травну систему.
• Паралельно лікують основні захворювання, що спричинили ХП. Тут метод обирають залежно від діагнозу та перебігу захворювання.

Медикаментозна терапія спрямована на контроль симптомів, усунення дефіциту ферментів і підтримання нормального рівня глюкози в крові. Призначають:

• ферментні препарати (на основі панкреатину) – для компенсації недостатньої функції підшлункової залози, зменшення стеатореї, поліпшення перетравлення і всмоктування поживних речовин, що сприяє відновленню ваги;
• знеболювальні та спазмолітики на основі парацетамолу або ібупрофену, а у важких випадках застосовують слабкі опіоїди (трамадол) – це необхідно для купірування больового синдрому;
• ліки для контролю цукрового діабету у випадках, якщо у пацієнта розвинувся вторинний цукровий діабет, може знадобитися інсулінотерапія або пероральні цукрознижувальні препарати – метформін, сульфонілсечовина;
• антисекреторні засоби (інгібітори протонної помпи, наприклад омепразол) – зменшать кислотність шлункового соку та захистять слизову оболонку;
• вітамінні комплекси та мінерали для корекції дефіциту жиророзчинних вітамінів (A, D, E, K).

Хірургічне втручання застосовується, якщо консервативне лікування неефективне або є ускладнення, що загрожують здоров’ю та життю пацієнта. Наприклад, при:

• наявності великих псевдокіст, які викликають біль або обструкцію сусідніх органів — проводиться дренування псевдокіст через шкіру або ендоскопічно, що зменшує тиск на навколишні тканини та знижує ризик їхнього розриву;
• стриктурах (звуженнях) або обструкціях панкреатичного протоку, які перешкоджають відтоку панкреатичного соку — встановлюються стенти або проводиться хірургічне розширення звуженої ділянки;
• підозрі на злоякісне новоутворення — видаляється частина підшлункової залози (головка, тіло або хвіст) при значному ураженні тканин органу або підозрі на пухлину.

Хірургічне лікування потребує подальшої реабілітації та дотримання суворої дієти. Воно часто дозволяє значно покращити якість життя пацієнта.

Ускладнення хронічного панкреатиту

Хронічний панкреатит часто асоціюється з розвитком ускладнень. Деякі з них пов’язані з прогресуючим ушкодженням тканин підшлункової залози, інші — із залученням навколишніх органів та систем. Основні з них:

1. Ферментативна недостатність. Виникає у випадку, коли тканина органу заміщується фіброзом. Проявляється стеатореєю (нераскладеним жиром у калі), мальабсорбцією (порушенням процесу всмоктування поживних речовин), втратою ваги та виснаженням.
2. Цукровий діабет другого типу. Запалення та фіброз знижують функцію бета-клітин, що викликає інсулінову недостатність. Одночасно порушується секреція глюкагону, який регулює рівень цукру в крові. Спочатку розвивається постійна гіперглікемія, а згодом цукровий діабет.
3. Рак підшлункової залози. Тривале запалення викликає мутації клітин, що підвищує ймовірність їхнього злоякісного переродження.
4. Утворення абсцесів і псевдокіст. Це порожнинні утворення, які можуть виникнути на тлі хронічного запалення. Псевдокісти являють собою скупчення рідини та залишків зруйнованої тканини, оточені фіброзною оболонкою. Часто не викликають симптомів, але можуть призводити до болю, здавлювання навколишніх органів та інфікування. Абсцеси містять гній і формуються при інфікуванні тканин залози. Симптоми включають лихоманку, болі в животі та ознаки інтоксикації.
5. Портальна гіпертензія. Здавлення ворітної вени через збільшення залози або утворень на ній призводить до порушення відтоку крові від органів черевної порожнини.

Ускладнення хронічного панкреатиту впливають не лише на підшлункову залозу, а й на весь організм, ще більше знижуючи якість життя пацієнта та підвищуючи ризик летального результату.

Профілактика хронічного панкреатиту

Профілактика ХП передбачає ретельне спостереження за своїм станом, регулярне проведення чек-апів та корекцію способу життя за наявності схильності до розвитку цього патологічного процесу.

• Повна відмова від алкоголю та куріння є важливим кроком у профілактиці як гострого, так і хронічного панкреатиту.
• Також важливо обмежити вживання жирної їжі, стабілізувати кількість білків у раціоні та збільшити споживання продуктів із низьким глікемічним індексом.
• Часті та дробні прийоми їжі також допоможуть зменшити навантаження на підшлункову залозу та сприяють ефективнішому перетравленню їжі.
• Важливо також стежити за станом хронічних захворювань шлунково-кишкового тракту.
• Більшість із них можуть призвести до розвитку гострого чи хронічного панкреатиту. Важливо своєчасно проводити терапію.

Який лікар лікує хронічний панкреатит?

Хронічний панкреатит найчастіше лікує гастроентеролог — спеціаліст із захворювань шлунково-кишкового тракту. Він займається діагностикою, призначає консервативне лікування та розробляє рекомендації щодо дієти й способу життя для пацієнтів із хронічним запаленням підшлункової залози.

Додатково можуть бути залучені:

1. Терапевт — як первинний лікар, який направляє до вузького спеціаліста.
2. Ендокринолог — якщо у пацієнта розвиваються ускладнення, такі як діабет, через порушення функції підшлункової залози.
3. Хірург — за необхідності оперативного лікування (наприклад, при ускладненнях, таких як кісти чи камені).
4. Дієтолог — для розробки індивідуального плану харчування, що особливо важливо при хронічному панкреатиті.

При загостреннях панкреатиту може знадобитися госпіталізація в стаціонар під наглядом спеціалістів, включаючи реаніматолога у разі тяжкого перебігу хвороби.

Поширені запитання про хронічний панкреатит

При хронічному панкреатиті підшлункова залоза відмирає?

Повного відмирання органу не відбувається. У процесі ХП функції підшлункової залози значно порушуються, а нормальна тканина органу поступово заміщується сполучною тканиною (фіброзом).

Чому розвивається панкреатит, якщо я не п’ю?

Хоча зловживання алкоголем є однією з основних причин розвитку панкреатиту, існує багато інших факторів, які можуть призвести до захворювання. До них належать травми, генетичні фактори, патології жовчного міхура, неконтрольовані захворювання ШКТ та інші причини.

Чи можна повністю вилікувати хронічний панкреатит?

Хронічний панкреатит не піддається повному лікуванню, оскільки це захворювання, пов’язане з тривалим запаленням та фіброзом тканин органу. Проте, за правильного лікування та дотримання дієти можна контролювати симптоми, сповільнити прогресування хвороби та покращити якість життя.

Як часто потрібно проходити обстеження при хронічному панкреатиті?

Рекомендується регулярне спостереження у гастроентеролога. Зазвичай для пацієнтів із хронічним панкреатитом обстеження проводяться 1–2 рази на рік. Це включає аналізи крові (для контролю рівня ферментів, цукру та інших показників), ультразвукове дослідження органів черевної порожнини та, за необхідності, інші інструментальні дослідження. За появи нових симптомів чи погіршення стану обстеження має бути частішим.

Чи може хронічний панкреатит викликати рак підшлункової залози?

Так, хронічний панкреатит підвищує ризик розвитку раку підшлункової залози. Тривале запалення та фіброз у тканинах органу можуть призводити до утворення атипових клітин, які з часом можуть трансформуватися у злоякісні. Ризик особливо високий у пацієнтів із тривалим та тяжким перебігом хвороби. Для профілактики раку важливо своєчасно лікувати панкреатит та регулярно проходити обстеження.