Запаморочення: причини, типи, симптоми та лікування

Запаморочення є другою за частотою причиною звернення пацієнтів до невролога після головного болю. Воно може бути як тимчасовим і нешкідливим явищем, так і ознакою серйозного захворювання. Стан виникає як симптом більш ніж 100 нозологій, частина з яких не має стосунку до роботи нервової системи. Так, причиною запаморочення може бути неврологічне, оториноларингологічне, кардіологічне, інфекційне, психічне та інше захворювання. Саме через мультидисциплінарність цього симптому виникає проблема визначення його походження.

Що таке запаморочення?

Запаморочення – це суб’єктивне відчуття порушення орієнтації тіла в просторі. Воно може проявлятися як ілюзія руху (вертиго), спотворене сприйняття положення власного тіла або відчуття нестійкості. Пацієнти описують стан безліччю характеристик, найчастіше як відчуття обертання, нестійкості, «провалювання» або «плавання».

Головне зрозуміти, що запаморочення не є діагнозом. Це завжди симптом, який може розвиватися на тлі повного здоров’я за різних умов, наприклад, в умовах підйому в гору, або бути ознакою захворювання.

В основі розвитку симптому лежить неузгодженість інформації, що надходить від вестибулярної, зорової та соматосенсорної систем. Так, у нормі вестибулярна, пропріоцептивна та зорова системи, а також органи слуху перебувають у постійній гармонії. Це і є «підтримання рівноваги».

Класифікація

У неврології розрізняють два види запаморочень – системні та несистемні.

Системне запаморочення

Його також називають вертиго, обертальне або вестибулярне запаморочення – це відчуття обертання себе або навколишніх предметів. Воно пов’язане з порушенням роботи вестибулярного апарату. Найчастіше цей вид зумовлений ураженням периферичного або центрального відділу вестибулярного аналізатора. Часто напад системного запаморочення пов’язують з інсультом або транзиторною ішемічною атакою (ТІА). Однак, навіть якщо ішемія розвивається у вертебробазилярному басейні, зв’язок між запамороченням та інсультом не завжди буде об’єктивним.

Істинне системне запаморочення вкрай рідко розвивається як єдиний симптом. Разом із ним пацієнт відчуває нудоту, блювоту, двоїння в очах тощо. Основні стани, на тлі яких розвивається вертиго: доброякісне пароксизмальне позиційне запаморочення (ДППЗ), хвороба Меньєра, вестибулярний нейроніт, перилімфатична фістула і лабіринтит. Також до цієї категорії відносять Морську хворобу. Це не захворювання, а індивідуальне обмеження, яке поширене серед населення, і характеризується порушенням просторової орієнтації в певних умовах.

Несистемне запаморочення

Несистемне запаморочення – це відчуття нестійкості, «туману в голові», переднепритомного стану. Воно може бути пов’язане з порушеннями кровообігу, психогенними розладами або іншими причинами. Найчастіше його пов’язують із соматичними патологіями різних органів і систем: від анемії до остеохондрозу. Також воно розвивається як наслідок лікарської інтоксикації.

Сьогодні несистемні запаморочення додатково класифікують на порушення рівноваги і ходи та психогенні.

Порушення рівноваги та ходи пов’язують з ураженням центральних структур головного та спинного мозку. Наприклад, розвивається воно на тлі таких станів, як дисбазія за паркінсонізму, хиткість і нестійкість під час ходіння у хворих із геміпарезом. При порушенні глибокої чутливості буде також розвиватися посилення порушення рівноваги в темряві.

Психогенне запаморочення

Психогенне запаморочення часто супроводжує затяжні невротичні розлади. У цьому випадку пацієнти більш барвисто описують свій стан. Наприклад, вказують на розвиток запаморочення прямо в них у голові, появу страху падіння або паніки. До цієї групи входять такі стани, як постуральна фобічна нестійкість, тривожна депресія, гіпервентиляційний синдром, синдром панічних атак.

Причини запаморочення

Розрізняють периферичні та центральні причини розвитку запаморочень.

Периферичні причини запаморочення:

1. Доброякісне пароксизмальне позиційне запаморочення (ДППЗ). Короткочасні епізоди запаморочення, спричинені зміщенням отолітів у півколових каналах. Провокується зміною положення голови.
2. Вестибулярний нейроніт. Запалення вестибулярного нерва, частіше вірусної природи. Характеризується раптовим сильним запамороченням, нудотою і порушенням рівноваги.
3. Хвороба Меньєра. Хронічне захворювання, пов’язане зі збільшенням обсягу ендолімфи у внутрішньому вусі. Проявляється нападами запаморочення, шумом у вухах і втратою слуху.
4. Лабіринтит. Запалення внутрішнього вуха (лабіринту), часто внаслідок інфекції. Супроводжується запамороченням, нудотою, блюванням і порушенням слуху.
5. Перилімфатична фістула. Патологічне сполучення між внутрішнім і середнім вухом, що призводить до витоку перилімфи. Спричиняє запаморочення, особливо при зміні тиску.
6. Ототоксичність. Пошкодження вестибулярного апарату або слухового нерва токсичними речовинами (наприклад, антибіотиками аміноглікозидного ряду). Спричиняє запаморочення та зниження слуху.

Центральні причини запаморочень:

1. Інсульт або транзиторна ішемічна атака (ТІА). Порушення кровопостачання стовбура мозку або мозочка. Супроводжується запамороченням, порушенням координації, слабкістю та іншими неврологічними симптомами.
2. Розсіяний склероз. Демієлінізуюче захворювання, що вражає центральну нервову систему. Запаморочення виникає при ураженні вестибулярних шляхів або мозочка.
3. Пухлини головного мозку. Новоутворення в ділянці стовбура мозку, мозочка або вестибулярних ядер. Викликають прогресуюче запаморочення, часто з іншими неврологічними симптомами.
4. Мігрень-асоційоване запаморочення (вестибулярна мігрень). Запаморочення, пов’язане з мігренню. Може виникати без головного болю і супроводжуватися нудотою, світлобоязню і шумом у вухах.
5. Вертебро-базилярна недостатність. Порушення кровотоку в базилярній артерії, що живить стовбур мозку і мозочок. Проявляється запамороченням, особливо при поворотах голови.
6. Епілепсія. Епілептичні напади, що зачіпають вестибулярні центри. Запаморочення може бути ізольованим симптомом або супроводжуватися судомами.
7. Нейродегенеративні захворювання. Хвороба Паркінсона, мультисистемна атрофія та інші захворювання, що вражають мозочок або стовбур мозку. Викликають хронічне запаморочення і порушення рівноваги.

Також до причин належать психогенні розлади (тривожні розлади, панічні атаки, депресія) і системні стани (анемія, гіпоглікемія тощо).

Фізіологія рівноваги

Почуття рівноваги забезпечується складною взаємодією трьох систем:

1. Вестибулярна система. Розташована у внутрішньому вусі й відповідає за сприйняття положення тіла в просторі. Вона складається з півколових каналів і отолітових органів, які реагують на рух і гравітацію.
2. Зоровий аналізатор. Очі надають інформацію про положення тіла щодо навколишніх предметів.
3. Пропріоцепція (соматосенсорика). Це відчуття положення тіла, яке забезпечується рецепторами в м’язах, суглобах і зв’язках.

Ці три системи працюють разом, щоб підтримувати рівновагу. Якщо одна з них порушена, виникає запаморочення. Наприклад, у разі ураження вестибулярного апарату (периферичне запаморочення) мозок отримує суперечливі сигнали від внутрішнього вуха та інших систем, що спричиняє ілюзію руху. А в разі порушення кровопостачання мозку (центральне запаморочення) страждає обробка інформації, що призводить до відчуття нестійкості.

Патогенез

Залежно від типу запаморочень (системні або несистемні) буде різний механізм розвитку.

Системні запаморочення

Патогенез системних запаморочень розвивається на тлі порушення роботи вестибулярної системи, яка відповідає за підтримання рівноваги та просторової орієнтації.

Порушення роботи периферичного відділу вестибулярної системи

Периферичний відділ вестибулярної системи включає вестибулярний апарат, розташований у внутрішньому вусі, і вестибулярний нерв. Останній складається з трьох півколових каналів і двох отолітових органів (утрикулюса і саккулюса), які реагують на зміни положення голови та прискорення. У разі пошкодження або дисфункції цих структур виникає асиметрія в передачі сигналів від правого та лівого вестибулярних апаратів у центральну нервову систему. Це призводить до відчуття обертання або руху, яке сприймається як запаморочення.

Одним із прикладів ураження периферичного відділу є доброякісне пароксизмальне позиційне запаморочення (ДППЗ). Воно виникає через зміщення отолітів (кристалів карбонату кальцію) у півколових каналах, що спричиняє подразнення рецепторів при зміні положення голови. Це призводить до короткочасних епізодів інтенсивного запаморочення, яке провокується певними рухами, наприклад, поворотом голови або нахилом.

Іншим прикладом є вестибулярний нейроніт, який розвивається внаслідок запалення вестибулярного нерва, часто вірусної природи. Це призводить до раптового і сильного запаморочення, яке може тривати кілька днів і супроводжуватися нудотою, блювотою і порушенням рівноваги. Запалення спричиняє асиметрію в передачі сигналів від ураженого та здорового вестибулярних апаратів, що сприймається як обертання.

Порушення роботи центрального відділу вестибулярної системи

Центральний відділ вестибулярної системи включає вестибулярні ядра в стовбурі мозку, мозочок, таламус і кору головного мозку. Ці структури обробляють інформацію, що надходить від периферичного відділу, та інтегрують її з даними від зорової та пропріоцептивної систем. Ураження центрального відділу може бути спричинене судинними порушеннями (наприклад, ішемією або крововиливом у стовбур мозку), пухлинами, демієлінізуючими захворюваннями (наприклад, розсіяним склерозом) або травмами.

При ураженні центрального відділу запаморочення часто супроводжується іншими неврологічними симптомами, такими як порушення координації, дизартрія (порушення мовлення), двоїння в очах або слабкість у кінцівках. Наприклад, у разі ішемії в ділянці вестибулярних ядер запаморочення буде одним із перших симптомів інсульту (але не завжди). Воно зазвичай менш інтенсивне, ніж у разі периферичних уражень, але більш тривале і може супроводжуватися порушенням рівноваги та орієнтації в просторі.

Роль вестибуло-окулярного рефлексу

Вестибуло-окулярний рефлекс (ВОР) відіграє ключову роль у підтримці стабільності зображення на сітківці під час рухів голови. При ураженні вестибулярної системи цей рефлекс порушується, що призводить до ністагму (мимовільних ритмічних рухів очей) і відчуття руху навколишніх предметів. Наприклад, у разі гострого вестибулярного нейроніту ністагм спрямований у бік здорового вуха, оскільки уражене вухо перестає передавати сигнали, і центральна нервова система намагається компенсувати це за рахунок посилення активності здорового вестибулярного апарату.

Роль сенсорної інтеграції

Вестибулярна система тісно взаємодіє з іншими сенсорними системами, такими як зорова і пропріоцептивна. Порушення інтеграції сигналів від цих систем може посилювати відчуття запаморочення. Наприклад, у разі морської хвороби невідповідність між зоровими та вестибулярними сигналами (коли очі фіксують нерухомий обрій, а вестибулярний апарат реєструє хитавицю) призводить до запаморочення, нудоти та блювоти.

Роль нейрональної пластичності та компенсації

Після гострого ураження вестибулярної системи, наприклад, у разі вестибулярного нейроніту, центральна нервова система починає адаптуватися до нових умов. Цей процес називається вестибулярною компенсацією і включає перебудову нейронних зв’язків у вестибулярних ядрах та інших відділах мозку. Згодом симптоми запаморочення зменшуються, хоча в деяких пацієнтів можуть зберігатися залишкові явища, як-от нестійкість під час ходьби або запаморочення під час різких рухів голови.

Несистемні запаморочення

Патогенез несистемних запаморочень пов’язаний із порушенням роботи різних систем організму, що відповідають за підтримання рівноваги та просторової орієнтації.

Порушення кровопостачання головного мозку

Однією з основних причин несистемних запаморочень є недостатнє кровопостачання головного мозку, що може бути пов’язано з різними станами. Наприклад, за ортостатичної гіпотензії, коли різка зміна положення тіла (наприклад, вставання з положення лежачи) призводить до тимчасового зниження артеріального тиску, мозок не отримує достатньої кількості кисню та поживних речовин. Це викликає запаморочення, яке може супроводжуватися потемнінням в очах, слабкістю і відчуттям непритомності, що наближається. Аналогічні симптоми виникають за анемії, коли зниження рівня гемоглобіну призводить до зменшення кисневої ємності крові.

Порушення регуляції вегетативної нервової системи

Вегетативна нервова система відіграє ключову роль у підтримці стабільності внутрішнього середовища організму, включно з артеріальним тиском, серцевим ритмом і тонусом судин. За її дисфункції, яка часто спостерігається при синдромі вегетативної дистонії, порушується регуляція цих процесів. Це призводить до епізодів запаморочення, особливо на тлі стресу, перевтоми або зміни погодних умов. Пацієнти можуть скаржитися на відчуття нестійкості, слабкість, пітливість і прискорене серцебиття.

Метаболічні порушення

Запаморочення також пов’язане з порушенням обміну речовин, наприклад, у разі гіпоглікемії (зниження рівня глюкози в крові). Глюкоза є основним джерелом енергії для мозку, і її нестача призводить до порушення роботи нейронів, що проявляється запамороченням, слабкістю, пітливістю і відчуттям голоду. Аналогічні симптоми можуть виникати при дефіциті вітамінів групи B, які необхідні для нормального функціонування нервової системи.

Побічні ефекти лікарських препаратів

Деякі лікарські препарати, такі як антигіпертензивні засоби, антидепресанти, седативні та протиепілептичні препарати, можуть спричиняти запаморочення як побічний ефект. Це пов’язано з їхнім впливом на центральну нервову систему, тонус судин або серцевий ритм. Наприклад, препарати, що знижують артеріальний тиск, можуть спричиняти ортостатичну гіпотензію, що призводить до запаморочення при зміні положення тіла.

Психогенні чинники

Психогенні запаморочення часто виникають на тлі тривожних розладів, панічних атак або депресії. У таких випадках запаморочення є частиною вегетативної відповіді на стрес і супроводжується відчуттям страху, прискореним серцебиттям, пітливістю і задишкою. Пацієнти можуть описувати свої відчуття як «туман у голові», «нестійкість» або «втрату зв’язку з реальністю». Ці симптоми часто посилюються в стресових ситуаціях або в місцях великого скупчення людей.

Порушення роботи сенсорних систем

Порушення роботи зорової або пропріоцептивної систем також призводить до розвитку симптому. Наприклад, під час тривалої роботи за комп’ютером або читання виникає зорове стомлення, яке призводить до відчуття нестійкості та запаморочення. Аналогічні симптоми можуть спостерігатися при порушенні пропріоцепції (відчуття положення тіла в просторі), що часто трапляється в літніх людей або пацієнтів із захворюваннями опорно-рухового апарату.

Клінічні відмінності системних і несистемних запаморочень

Системне запаморочення має чіткі характеристики:

• відчуття обертання – пацієнт відчуває, що обертається сам або навколишні предмети, це відчуття може бути настільки сильним, що викликає паніку;
• посилення під час руху голови – запаморочення посилюється під час поворотів, нахилів або зміни положення тіла (наприклад, під час вставання з ліжка);
• ністагм – мимовільні коливальні рухи очей, які часто супроводжують вертиго і можуть бути горизонтальним, вертикальним або обертальним;
• нудота і блювота – через подразнення вестибулярного апарату в пацієнта може виникати сильна нудота, іноді з блювотою.

Приклади станів та їхня клінічна специфіка:

1. Доброякісне пароксизмальне позиційне запаморочення (ДППЗ). Має короткочасні епізоди (секунди-хвилини), провокується зміною положення голови (наприклад, поворот у ліжку, нахил) і може рецидивувати. Клінічні ознаки: відчуття обертання навколишніх предметів, нудота, рідше блювота і ністагм (горизонтальний або горизонтально-ротаторний, триває менше 1 хвилини). При цьому немає неврологічних порушень, зниження слуху і шуму у вухах.
2. Вестибулярний нейроніт. Характеризується гострим початком, триває від кількох днів до тижнів за поступового поліпшення стану. Клініка: сильне обертальне запаморочення, нудота, блювота, порушення рівноваги і ністагм (горизонтальний, спрямований у бік здорового вуха). Присутня легка нестійкість під час ходьби.
3. Хвороба Меньєра. Відрізняється рецидивуючими нападами (хвилини-години), прогресуючим зниженням слуху (переважно низьких частот), обертальним запамороченням, шумом у вухах, відчуттям закладеності вуха. Супутні неврологічні порушення відсутні.
4. Вестибулярна мігрень. Має епізодичний характер, тривалістю від хвилин до годин. Може супроводжуватися головним болем або виникати без нього. З’являються: відчуття обертання або нестійкості, нудота, блювання, світлобоязнь, звукобоязнь, можлива зорова аура (мерехтіння, спалахи світла).

Несистемне запаморочення вирізняється такими характеристиками:

• відчуттям нестійкості – пацієнт відчуває, що може впасти, але без ілюзії руху;
• зв’язком зі зміною положення тіла – запаморочення часто виникає під час різкого вставання (ортостатична гіпотензія) або тривалого стояння;
• відсутністю ністагму – на відміну від системного запаморочення, несистемне рідко супроводжується ністагмом;
• супутніми симптомами – слабкість, пітливість, потемніння в очах.

Приклади станів та їхня клінічна специфіка:

1. ТІА у вертебробазилярному басейні. Має короткочасні епізоди (хвилини-години), може передувати інсульту, характеризується відчуттям нестійкості, рідше обертання, нудотою та блюванням. Також відзначатимуться супутні неврологічні порушення: дизартрія, двоїння в очах, слабкість у кінцівках, порушення ковтання та атаксія.
2. Інфаркт стовбура головного мозку. Має гострий початок, симптоми зберігаються тривало (від кількох днів до кількох тижнів). Клінічні ознаки: відчуття нестійкості, нудота та блювання. Додатково розвиваються: дизартрія, дисфагія, слабкість у кінцівках.
3. Інфаркт або крововилив у мозочок. Має гострий початок і швидке прогресування. Симптоми зберігаються від кількох днів до кількох тижнів. Крім класичної картини несистемного запаморочення відзначаються: атаксія, виражені порушення ходьби, дисфагія, порушення координації та головний біль.

Частіше розвиваються несистемні запаморочення на тлі падіння артеріального тиску і на тлі стресу. Так, ортостатична гіпотензія можлива під час різкого вставання з положення лежачи або сидячи, коли тиск різко падає, а психогенне запаморочення, супутнім симптомом якого є відчуття «туману в голові», виникає через відчуття тривоги або стресу.

Як відрізнити «небезпечне» запаморочення?

Будь-який напад запаморочення необхідно проаналізувати і найкраще проконсультуватися з лікарем. Однак, є низка станів, що доповнюють його, які є «небезпечними» і потребують негайного звернення по допомогу:

• диплопія (двоїння в очах) – може вказувати на ураження стовбура мозку або черепних нервів;
• дисфагія (порушення ковтання) – ознака ураження довгастого мозку або черепних нервів;
• асиметрія обличчя – опущення кута рота або порушення міміки може бути симптомом інсульту;
• слабкість у кінцівках – одностороння слабкість у руці або нозі також є тривожною ознакою інсульту;
• прогресуюча глухота – може вказувати на пухлину мостомозочкового кута (наприклад, невриному слухового нерва);
• втрата свідомості (синкопе) – часто спричинена порушенням серцевого ритму (аритмією) або різким падінням артеріального тиску;
• аритмія – відчуття «перебоїв» у роботі серця, прискорене або уповільнене серцебиття.
• біль у грудях – може вказувати на ішемію міокарда або інфаркт;
• висока температура – свідчить про розвиток запаморочення на тлі інфекційного процесу (наприклад, менінгіт або енцефаліт);
• прогресуюче погіршення слуху – може бути ознакою хвороби Меньєра або пухлини.
• сильний головний біль – особливо якщо він супроводжується блювотою або порушенням свідомості (підозра на внутрішньочерепний крововилив);
• шум у вухах (тиннитус) – часто супроводжує захворювання внутрішнього вуха, такі як хвороба Меньєра або лабіринтит.

Усі ці стани потребують комплексного обстеження.

Діагностика запаморочення

Збір анамнезу – це перший і найважливіший етап діагностики. Лікар ставить пацієнту запитання, щоб зрозуміти характер запаморочення і його можливі причини.

Неврологічний огляд

Неврологічний огляд, який допомагає оцінити стан нервової системи та виявити ознаки ураження ЦНС. Основні проби і тести:

• Проба Ромберга. Пацієнт стоїть із заплющеними очима, ноги разом, руки витягнуті вперед. Порушення рівноваги вказує на ураження вестибулярного апарату або мозочка.
• Проба Дікса-Холлпайка. Використовується для діагностики доброякісного пароксизмального позиційного запаморочення (ДППЗ). Пацієнт швидко переводиться з положення сидячи в положення лежачи з поворотом голови на 45 градусів. Поява ністагму і запаморочення підтверджує ДППЗ.
• Оцінка ністагму. Мимовільні коливальні рухи очей, які часто супроводжують запаморочення.
• Перевірка черепних нервів. Оцінка симетрії обличчя, рухів очей, слуху та ковтання.

Потім лікар призначає інструментальні та лабораторні методи діагностики.

Інструментальні методи:

1. УЗДГ судин шиї (ультразвукова доплерографія). Призначається за підозри на вертебро-базилярну недостатність (порушення кровопостачання мозку). Оцінюється швидкість кровотоку в хребетних і сонних артеріях, наявність атеросклеротичних бляшок або стенозів.
2. МРТ/КТ головного мозку. Необхідна для виключення інсульту, пухлини, розсіяного склерозу або інших структурних змін мозку. МРТ краще візуалізує м’які тканини (пухлини, вогнища демієлінізації), а КТ – крововиливи та кісткові структури.
3. Аудіометрія. Потрібна при підозрі на хворобу Меньєра або інші захворювання внутрішнього вуха. Дозволяє оцінити слух на різних частотах і виявити його зниження.

Лабораторні аналізи:

1. Глюкоза крові. Необхідна для виключення гіпоглікемії (низький рівень цукру в крові) як причини запаморочення.
2. Загальний аналіз крові (ЗАК). Дозволяє виявити анемію (зниження гемоглобіну) або запальний процес (лейкоцитоз).
3. ТТГ (тиреотропний гормон). Потрібен для оцінки функції щитоподібної залози. Гіпотиреоз або гіпертиреоз можуть спричиняти запаморочення.
4. Сироваткове залізо. Потрібне для того, щоб виключити залізодефіцитну анемію як причину запаморочення.

Залежно від клінічної картини лікар може призначити додаткові аналізи: ЕКГ і холтерівське моніторування, аналіз на вітамін B12, електроліти (натрій, калій, кальцій) тощо.

Диференціальна діагностика

Диференціальну діагностику запаморочень проводять зі станами, які призводять до його розвитку.

У разі ДППЗ спостерігатимуться короткочасні напади, які виникають під час зміни положення голови (наприклад, під час повороту в ліжку або закидання голови), позитивна проба Дікса-Голлпайка (при виконанні маневру в пацієнта виникає запаморочення та ністагм) і відсутність слухових симптомів.

Під час інсульту запаморочення розвивається раптово, часто супроводжується сильним головним болем і вогнищевими неврологічними симптомами: слабкість у кінцівках (частіше з одного боку), порушення мовлення (дизартрія), порушення координації (атаксія). Також можлива втрата свідомості або сплутаність свідомості.

Хвороба Меньєра вирізняється нападами запаморочення, що тривають від кількох годин до доби, шумом у вухах (тиннитус), флуктуювальною приглухуватістю (зниження слуху, що може тимчасово покращуватися) і відчуттям закладеності у вусі.

При ортостатичній гіпотензії розвивається запаморочення, яке виникає під час вставання та покращується у положенні лежачи, можливі потемніння в очах, слабкість і пітливість. Часто напад пов’язаний із прийомом гіпотензивних препаратів або зневодненням.

Лікування

Лікування спрямоване на усунення причини запаморочення, полегшення симптомів і відновлення функції вестибулярного апарату.

Доброякісне пароксизмальне позиційне запаморочення (ДППЗ)

Основним методом лікування ДППЗ є репозиційні маневри, такі як маневр Еплі або Семонта. Це спеціальні вправи, які допомагають перемістити отоліти з півколових каналів назад в отолітові органи. Ефективність досягає 90%. Під час маневру Еплі пацієнт послідовно змінює положення тіла під контролем лікаря, а маневр Семонта, як інтенсивніший варіант, використовується за неефективності першого. Якщо запаморочення зберігається, призначається вестибулярна гімнастика, яка допомагає тренувати вестибулярний апарат і покращувати рівновагу. Препарати зазвичай не потрібні, але за сильної нудоти можна використовувати протиблювотні (наприклад, Метоклопрамід).

Вестибулярний нейроніт

Лікування вестибулярного нейроніту в гострий період включає застосування протиблювотних препаратів, таких як метоклопрамід, і вестибулярних супресантів, наприклад, дименгідринат. Однак тривале використання останніх не рекомендується, оскільки вони уповільнюють процес вестибулярної компенсації. Після стихання гострих симптомів рекомендується вестибулярна реабілітація. У разі підозри на вірусну природу захворювання, можуть бути призначені противірусні препарати.

Хвороба Меньєра

Медикаментозна терапія хвороби Меньєра включає діуретики (гідрохлоротіазид) для зменшення об’єму ендолімфи. У важких випадках, коли консервативне лікування неефективне, може бути розглянуто хірургічне втручання, наприклад, декомпресія ендолімфатичного мішка або вестибулярна нейректомія.

Вестибулярна мігрень

Для купірування нападів використовують препарати з групи триптанів, такі як суматриптан, або протиблювотні засоби, такі як метоклопрамід. Для профілактики нападів можуть бути призначені бета-блокатори (пропранолол), антидепресанти (амітриптилін) або протисудомні препарати (топірамат).

Ортостатична гіпотензія

Пацієнтам рекомендується збільшення споживання солі та рідини для збільшення об’єму циркулюючої крові. У деяких випадках використовуються препарати, такі як флудрокортизон або мідодрин, які допомагають підвищити артеріальний тиск.

Психогенні запаморочення

Основним методом лікування є психотерапія, яка допомагає пацієнтові впоратися з тривогою і страхами, пов’язаними із запамороченням. Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) є одним із найефективніших методів. Медикаментозна терапія може включати антидепресанти, такі як селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), або анксіолітики, такі як алпразолам. Однак тривале використання анксіолітиків не рекомендується через ризик розвитку залежності.

Метаболічні порушення

Запаморочення, спричинені метаболічними порушеннями, такими як гіпоглікемія або анемія, потребують корекції основного стану. При гіпоглікемії необхідно нормалізувати рівень глюкози в крові за допомогою прийому вуглеводів або введення глюкози. А в разі анемії лікування залежить від її причини і може включати препарати заліза, вітамін B12 або фолієву кислоту.

Судинні порушення

Запаморочення, пов’язані із судинними порушеннями, такими як транзиторні ішемічні атаки (ТІА) або інсульти, потребують комплексного лікування, спрямованого на запобігання повторним епізодам ішемії. Пацієнтам призначають антиагреганти, такі як аспірин або клопідогрель, для зниження ризику тромбоутворення. За наявності фібриляції передсердь потрібні антикоагулянти, наприклад, варфарин або прямі оральні антикоагулянти.

Профілактика та реабілітація

Запаморочення – це симптом, який значно погіршує якість життя. Правильна профілактика та реабілітація допомагають не тільки зменшити частоту та інтенсивність нападів, а й запобігти їх повторенню. Вони призначаються індивідуально кожному пацієнту.

За ДППГ найчастіше необхідна вестибулярна гімнастика. Наприклад, вправи Брандта-Дароффа, які допомагають адаптувати вестибулярну систему і запобігти повторному переміщенню отолітів. Пацієнту необхідно сидіти на ліжку, потім швидко лягти на бік, повернувши голову на 45 градусів догори, а через 30 секунд повернутися в положення сидячи. Після чого повторити те ж саме на іншому боці. Вправи виконуються 2-3 рази на день протягом кількох тижнів. Також важливо уникати тригерів, а саме різких рухів головою (наприклад, закидання голови назад) і тривалого перебування в положенні лежачи на спині.

За хвороби Меньєра потрібно обмежити споживання солі, кофеїну та алкоголю. Також необхідно проводити техніки релаксації (медитація, йога).

У разі хронічного запаморочення профілактика нападів включає когнітивно-поведінкову терапію (КПТ), яка є як вараінтом лікування, так і профілактики. Це робота з негативними думками, навчання технікам релаксації, поступове звикання до ситуацій, що викликають запаморочення. Також призначається вестибулярна реабілітація.

Тому вкрай важливо, щоб кожен випадок мав бути розглянутий окремо.

Запаморочення у дітей: коли бити на сполох?

Запаморочення у дітей може бути як тимчасовим і нешкідливим явищем, так і симптомом серйозних захворювань. Небезпека також полягає в тому, що стан може порушувати координацію рухів, призводити до падінь і травм.

• Бити на сполох необхідно, якщо запаморочення в дитини виникає часто, триває довго, супроводжується іншими симптомами, як-от нудота, блювота, головний біль, непритомність, шум у вухах, погіршення слуху або зору, слабкість, порушення ходи або мовлення. Також важливо звернути увагу, якщо симптом з’являється після травми голови, при різкій зміні положення тіла або під час фізичної активності.
• Серед захворювань, які можуть викликати запаморочення у дітей, виділяють проблеми з вестибулярним апаратом, наприклад, доброякісне пароксизмальне запаморочення дитячого віку. Також причиною можуть бути інфекції, такі як отит, лабіринтит або менінгіт, які зачіпають внутрішнє вухо або мозок. Запаморочення також нерідко пов’язане з анемією, низьким рівнем цукру в крові, зневодненням або порушеннями роботи серцево-судинної системи. У рідкісних випадках воно може вказувати на неврологічні захворювання, такі як мігрень, епілепсія, пухлини мозку або розсіяний склероз.
• Якщо запаморочення у дитини викликає занепокоєння, важливо звернутися до лікаря для проведення діагностики та виявлення причини. Навіть якщо воно не пов’язане з якимось серйозним захворюванням, важливо надати дитині своєчасну допомогу.

Чим небезпечне запаморочення у вагітних?

Запаморочення у вагітних – поширене явище, яке найчастіше пов’язане з фізіологічними змінами в організмі. Однак у деяких випадках воно може вказувати на серйозні проблеми, що потребують уваги. Небезпека цього стану полягає в тому, що він може призвести до втрати рівноваги, падінь і травм, що особливо ризиковано під час вагітності. Крім того, запаморочення може бути симптомом станів, що загрожують здоров’ю матері та дитини.

Важливо обов’язково зазначити на плановому прийомі акушер-гінеколога, що розвивається запаморочення. Потрібно також пояснити за яких обставин воно виникає, і що йому передує. За додаткового розвитку наступних симптомів слід звернутися до лікаря якнайшвидше: непритомність, сильна слабкість, прискорене серцебиття, задишка, нечіткість зору, біль у животі, кров’янисті виділення або набряки. Ці ознаки можуть вказувати на серйозні ускладнення, такі як анемія, гестаційний діабет, прееклампсія або проблеми із серцево-судинною системою.

Серед захворювань і станів, які можуть спричиняти запаморочення у вагітних, виокремлюють анемію, спричинену дефіцитом заліза, яка знижує здатність крові переносити кисень. Запаморочення також може бути пов’язане з гіпотонією (зниженим артеріальним тиском), особливо в другому триместрі, коли матка, що росте, здавлює кровоносні судини, зневодненням, низьким або високим рівнем цукру в крові (гестаційний діабет). У рідкісних випадках запаморочення може бути пов’язане з більш серйозними станами, такими як прееклампсія, яка супроводжується високим тиском і порушенням роботи нирок, або з проблемами серцево-судинної системи.

Хто лікує запаморочення?

Невролог вважається основним фахівцем, до якого варто звернутися в разі запаморочення. Він займається діагностикою та лікуванням захворювань нервової системи, починаючи від порушень мозкового кровообігу до невритів і склерозу.

Однак запаморочення може бути ознакою безлічі захворювань, включно з терапевтичними (анемія, порушення функцій серця), оториноларингологічними (ДППЗ, лабіринтит), ендокринологічними (діабет, порушення роботи щитовидної залози), психоневрологічними (депресія, невроз) і т. д. Тому може знадобитися консультація: оториноларинголога (ЛОР), сурдолога, терапевта, кардіолога, офтальмолога, ендокринолога, психотерапевта, психіатра та інших лікарів.

Також, згідно зі структурою надання медичної допомоги в Україні, першим лікарем, до якого потрібно звернутися, є сімейний лікар. Для дітей допускається консультація педіатра. Ці лікарі призначать діагностичні заходи або одразу направлять до вузьких спеціалістів.

Поширені запитання про запаморочення

Чи може запаморочення бути симптомом тривоги або стресу?

Так, запаморочення часто пов’язане з психогенними причинами, такими як тривожні розлади, панічні атаки або хронічний стрес. У таких випадках запаморочення може супроводжуватися відчуттям нестійкості, страхом падіння або відчуттям «туману» в голові. Це називається психогенне запаморочення.

Чому запаморочення виникає після різкого вставання?

Це явище називається ортостатичною гіпотензією – різке падіння артеріального тиску під час зміни положення тіла (наприклад, з положення лежачи або сидячи в положення стоячи). Це пов’язано з тимчасовим порушенням кровопостачання мозку. Якщо запаморочення виникає часто, це може вказувати на проблеми із судинами, анемію або зневоднення.

Чому запаморочення посилюється в транспорті?

Це може бути пов’язано із захитуванням (кінетозом) – станом, за якого виникає конфлікт між сигналами, що надходять від вестибулярного апарату, очей і м’язів. Наприклад, у машині очі бачать рух, а тіло перебуває в спокої, що спричиняє запаморочення, нудоту і дискомфорт. Також захитування може посилюватися за слабкості вестибулярного апарату.

Чому запаморочення виникає після їди?

Запаморочення після їди може бути пов’язане з постпрандіальною гіпотензією – тимчасовим зниженням артеріального тиску після прийому їжі. Це відбувається через перерозподіл крові до органів травлення. Також запаморочення після їди може бути симптомом гіпоглікемії (низького рівня цукру в крові), особливо у людей з діабетом.

Чи може запаморочення бути пов’язане з прийомом ліків?

Так, запаморочення – частий побічний ефект багатьох ліків. Наприклад, його викликають:

• антидепресанти;
• препарати для зниження тиску;
• протисудомні засоби;
• деякі антибіотики.

Якщо запаморочення з’явилося після початку прийому нового препарату – слід обговорити це з лікарем.

Джерела

1. Balance Disorders, https://www.nidcd.nih.gov/health/balance-disorders
2. Dizziness: A Diagnostic Approach, https://www.aafp.org/pubs/afp/issues/2010/0815/p361.html
3. Why Am I Dizzy?, https://www.webmd.com/brain/dizziness-vertigo
4. Dizziness, https://www.nhs.uk/conditions/dizziness/
5. Dizziness (lightheadedness), https://www.nhsinform.scot/illnesses-and-conditions/brain-nerves-and-spinal-cord/dizziness-lightheadedness/