Ожиріння: причини, критерії, лікування та профілактика

За даними ВООЗ, ожиріння офіційно визнано однією з найнебезпечніших неінфекційних епідемій сучасності. За останні 50 років кількість людей з надмірною масою тіла зросла втричі, а до 2030 року, за прогнозами, кожен п’ятий мешканець планети страждатиме від цієї патології.

Ожиріння це не просто проблема із зайвою вагою. Це системний патологічний процес, який вражає організм зсередини, паралізуючи органи і тканини, значно погіршуючи якість життя.

Що таке ожиріння?

Ожиріння – хронічне мультифакторіальне захворювання, що проявляється надлишковим накопиченням жирової тканини в різних органах, що призводить до порушення роботи органів і систем. Воно також характеризується збільшенням маси тіла на 20% і більше, прогресуючим перебігом і високим кардіометаболічним ризиком. Ожиріння як і будь-який інший патологічний стан потребує медичного втручання.

Епідеміологія

Сьогодні понад 2,5 мільярда дорослих людей в усьому світі мають надмірну вагу, а близько 890 мільйонів з них страждають на ожиріння. Особливу тривогу викликає дитяче ожиріння. За даними ВООЗ, понад 380 мільйонів дітей і підлітків до 19 років мають надмірну вагу, а 150 мільйонів страждають на ожиріння. Це створює основу для майбутніх епідемій діабету, серцево-судинних захворювань та інших хронічних патологій.

В Україні за даними Міністерства охорони здоров’я, понад 55% дорослого населення країни мають надмірну вагу, а близько 25% страждають на ожиріння. При цьому за останні 20 років поширеність проблеми зросла на 65%.

В Україні ожиріння частіше зустрічається серед жінок, ніж серед чоловіків. Це пов’язано з гормональними особливостями, а також із тим, що жінки частіше звертаються по медичну допомогу і, відповідно, частіше отримують діагноз. Однак серед чоловіків вищою є частка абдомінального ожиріння, яке вважається найнебезпечнішим через високий ризик серцево-судинних захворювань.

Жир чи жирова тканина?

Жирова тканина – це ендокринний орган, клітини якого (адипоцити) виділяють понад 600 різних біологічно активних речовин, відомих як адипокіни. Ці речовини впливають на апетит, чутливість до інсуліну, запалення і навіть на настрій. Наприклад, лептин, один із найвідоміших адипокінів, регулює відчуття насичення, посилаючи сигнали в мозок про те, що організм отримав достатньо енергії. Інший адипокін, адипонектин, покращує чутливість до інсуліну і має протизапальну дію.

Жирова тканина також здатна до регенерації та адаптації. При надмірному споживанні калорій адипоцити збільшуються в розмірах, а при значному переїданні можуть ділитися, утворюючи нові клітини. Вона відіграє ключову роль у підтримці енергетичного балансу, тому що запасає надлишкові калорії у вигляді жиру і вивільняє їх за необхідності. Орган важливий не тільки для зберігання енергії, а й для захисту внутрішніх органів від механічних ушкоджень, термоізоляції та підтримання температури тіла. Крім того, він бере участь в імунних процесах, впливаючи на запалення і реакцію організму на інфекції.

Види жирової тканини

Розрізняють три види жирової тканини:

Біла жирова тканина .

Найпоширеніший тип жирової тканини, який виконує роль основного сховища енергії. Вона складається з великих адипоцитів, накопичує надлишкові калорії і вивільняє їх у вигляді вільних жирних кислот за потреби. Тканина також виділяє гормони, такі як лептин і адипонектин, які регулюють апетит і обмін речовин. Однак надлишок білої жирової тканини пов’язаний із розвитком метаболічних захворювань, таких як діабет і атеросклероз.

Коричнева жирова тканина

Відрізняється високим вмістом мітохондрій, які надають їй характерного коричневого кольору. Вона не запасає енергію, а витрачає її, виділяючи тепло. Цей процес називається термогенезом і особливо важливий для підтримання температури тіла в немовлят. У дорослих людей коричнева жирова тканина присутня в невеликій кількості, переважно в ділянці шиї, ключиць і вздовж хребта. Її активація допомагає в боротьбі з ожирінням, оскільки вона спалює калорії.

Бежева жирова тканина.

Це проміжний тип, який може перетворюватися на коричневу жирову тканину під впливом певних факторів, таких як холод або фізична активність. Вона також бере участь у термогенезі та витрачанні енергії. Бежева жирова тканина утворюється всередині білої жирової тканини під впливом гормонів і сигналів від нервової системи. Вважається перспективною мішенню для лікування ожиріння і метаболічних захворювань.

Також виділяють підшкірний і вісцеральний жир. Вони відіграють різні ролі в організмі і по-різному впливають на здоров’я. Крім них, існують й інші види жиру, які менш відомі, але також важливі.

Підшкірний жир знаходиться безпосередньо під шкірою. Його можна побачити і відчути, наприклад, на животі, стегнах, сідницях або руках. Він виконує захисну функцію, забезпечує термоізоляцію та зберігання енергії. Надмірне накопичення вісцерального жиру менш небезпечне для здоров’я.

Вісцеральний жир – це жирова тканина, яка оточує внутрішні органи, такі як печінка, підшлункова залоза, кишечник і серце. Він також має захисну функцію і виконує ендокринну функцію. Однак надлишок вісцерального жиру вкрай небезпечний для здоров’я.

До інших видів жиру належать:

1. Інтрамуральний – знаходиться всередині скелетних м’язів. У невеликих кількостях він є нормальним компонентом м’язової тканини, але за надлишку порушує функцію м’язів і сприяє розвитку інсулінорезистентності. Часто зустрічається у людей з ожирінням або діабетом 2 типу.
2. Епікардіальний жир – оточує серце. У нормі вона захищає серце і забезпечує його енергією. Однак його надлишок може порушувати роботу серця, сприяючи розвитку аритмій, ішемічної хвороби та інших серцево-судинних захворювань.
3. Периваскулярний жир – оточує кровоносні судини. Він виконує захисну функцію, але за надлишку може виділяти речовини, що спричиняють запалення та сприяють розвитку атеросклерозу.
4. Кістковий мозковий жир. Його кількість збільшується з віком і за деяких захворювань, таких як остеопороз.

Кожен вид жиру по-своєму важливий для організму, але в разі надлишку несе загрозу.

Причини ожиріння

Причини розвитку ожиріння поділяють на кілька груп:

Генетичні.

Якщо обоє батьків мають ожиріння, ймовірність його розвитку в дитини сягає 80%. Це пов’язано зі спадкуванням певних генів, таких як FTO, MC4R і PPARG, які регулюють відчуття голоду та насичення. Наприклад, мутації в гені MC4R призводять до того, що мозок не отримує сигналів про насичення, і людина продовжує їсти, навіть коли організм уже отримав достатньо енергії.

Гормональні:

1. Інсулінорезистентність. За цього стану клітини перестають реагувати на інсулін, що призводить до накопичення глюкози в крові та її перетворення на жир. Інсулінорезистентність часто супроводжує ожиріння і є ключовим фактором розвитку діабету 2 типу.
2. Лептинорезистентність. При ожирінні рівень лептину підвищується, але мозок перестає на нього реагувати. Це призводить до постійного відчуття голоду.
3. Гіпотиреоз. Зниження функції щитоподібної залози уповільнює обмін речовин, що сприяє набору ваги навіть за нормального харчування.
4. Синдром Кушинга. Надлишок кортизолу (гормону стресу) призводить до накопичення жиру в ділянці живота й обличчя.
5. Статеві гормони. У чоловіків низький рівень тестостерону сприяє збільшенню жирової маси. У жінок надлишок естрогенів, пов’язаний з ожирінням, може викликати синдром полікістозних яєчників (СПКЯ).

Поведінкові:

1. Неправильне харчування. Вживання висококалорійної, але бідної поживними речовинами їжі (фастфуд, солодощі, газовані напої) призводить до надлишку калорій.
2. Переїдання. Регулярне споживання більшої кількості їжі, ніж потрібно організму, неминуче призводить до набору ваги.
3. Гіподинамія. Малорухливий спосіб життя знижує витрату енергії. Сучасні люди проводять багато часу за комп’ютерами і телевізорами, що сприяє накопиченню жиру.
4. Нерегулярне харчування. Пропуск сніданку або тривалі перерви між прийомами їжі можуть уповільнити метаболізм і посилити відчуття голоду.

Психологічні:

1. Стрес. Хронічний стрес підвищує рівень кортизолу, який посилює апетит і сприяє накопиченню вісцерального жиру.
2. Емоційне переїдання. Багато людей використовують їжу як спосіб впоратися з тривогою, нудьгою або самотністю.
3. Розлади харчової поведінки. Компульсивне переїдання, синдром нічного харчування та інші порушення можуть призводити до значного набору ваги.

Ятрогенні.

Прийом антидепресантів, кортикостероїдів або інших гормональних препаратів сприяє накопиченню жиру.

Нейрогуморальні:

1. Патологія гіпоталамічних ядер. Гіпоталамус регулює апетит та енергетичний баланс. Його пошкодження (наприклад, через травму або пухлину) може призвести до неконтрольованого набору ваги.
2. Периферична нервова система. Порушення в роботі нервів, які контролюють травлення, можуть уповільнювати метаболізм.
3. Нейромедіатори. Опіоїди, норадреналін та інші речовини стимулюють апетит і посилюють потяг до висококалорійної їжі.

Також факторами ризику розвитку ожиріння є проблеми довкілля, соціальні та культурні причини. Наприклад, недоступність здорового харчування для всіх груп населення, загальна мода на меншу фізичну активність тощо.

Класифікація

Існує кілька класифікацій ожиріння залежно від перебігу та характеристик.

За індексом маси тіла (ІМТ)

ІМТ – це основний інструмент для діагностики ожиріння. Розраховується за формулою: ІМТ = вага (кг) / зріст² (м²). Залежно від отриманого значення виділяють кілька ступенів ожиріння.

Однак, ІМТ не враховує співвідношення м’язів і жиру в організмі, тому у спортсменів або літніх людей результати можуть бути некоректними.

За типом розподілу жиру

Ожиріння може бути андроїдним (чоловічим) або гіноїдним (жіночим). Андроїдне ожиріння, або ожиріння за типом «яблука», характеризується накопиченням жиру в ділянці живота і внутрішніх органів. Цей тип найнебезпечніший, тому що пов’язаний з високим ризиком серцево-судинних захворювань, розвитком діабету і метаболічного синдрому. Гіноїдне ожиріння, або ожиріння за типом «груші», проявляється відкладенням жиру в ділянці стегон і сідниць. Воно частіше трапляється у жінок і вважається менш небезпечним, хоча також може призводити до проблем із суглобами та венами.

За причиною виникнення

Може бути первинним (аліментарно-конституційним або ендокринно-обмінним) або вторинним. Первинне ожиріння пов’язане з надлишковим споживанням калорій, недостатньою фізичною активністю, порушеннями в роботі гіпоталамуса, ендокринними та генетичними факторами. Воно становить близько 95% усіх випадків. Вторинне ожиріння розвивається на тлі інших захворювань, таких як гіпотиреоз, синдром Кушинга, гіпогонадизм або інсулінома. Також до вторинного ожиріння може призвести вживання деяких ліків, наприклад, кортикостероїдів або антидепресантів.

За характером перебігу

Ожиріння може бути стабільним (неактивне або статичне), коли вага довгий час залишається на одному рівні, або прогресуючим (активним), коли маса тіла постійно збільшується. Також виділяють рецидивуюче ожиріння, за якого після успішного зниження ваги відбувається її повторний набір, і резидуальне у вигляді залишкових явищ після стійкого зниження маси тіла.

За ступенем впливу на здоров’я

Виділяють неускладнений та ускладнений перебіг. Неускладнений не супроводжується значними порушеннями в роботі органів і систем, а ускладнений – пов’язаний із розвитком супутніх захворювань, таких як діабет 2 типу, гіпертонія, атеросклероз, жировий гепатоз, апное сну та інші.

За видимістю жирових відкладень

Можливе як видиме збільшення маси тіла, так і ожиріння за нормальної ваги. Останній варіант вирізняється нормальним ІМТ за наявності різних метаболічних порушень (підвищення артеріального тиску, високий рівень цукру, високий рівень холестерину та збільшення окружності талії). У цьому випадку спостерігається збільшення вісцерального жиру.

Також виділяють ожиріння за генетичною схильністю, наявністю психологічних аспектів харчової поведінки.

Симптоми ожиріння: як розпізнати проблему?

Ожиріння характеризується як зовнішніми, так і внутрішніми симптомами.

Головний симптом – це збільшення маси тіла та зміна пропорцій тіла. Жир може накопичуватися більше в ділянці живота (абдомінальний тип), стегон і сідниць (гіноїдний тип), шиї та обличчя.

До внутрішніх симптомів належать:

• артеріальна гіпертензія – підвищений тиск стає постійним супутником ожиріння;
• задишка – навіть невелике фізичне навантаження (наприклад, ходьба) може викликати утруднене дихання;
• набряки – порушення кровообігу і роботи нирок призводить до затримки рідини в організмі;
• болі в суглобах – найчастіше страждають колінні й тазостегнові суглоби, оскільки вони несуть основне навантаження;
• остеоартроз – хрящова тканина руйнується, що призводить до обмеження рухливості та хронічного болю;
• обмеження рухливості – через біль і деформацію суглобів людина може уникати фізичної активності, що посилює ожиріння;
• синдром обструктивного апное сну (СОАС) – це стан, за якого уві сні відбувається зупинка дихання через звуження дихальних шляхів, що призводить до хронічної втоми і підвищує ризик серцево-судинних захворювань;
• проблеми з травленням – ожиріння збільшує ризик гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ), коли вміст шлунка закидається в стравохід, спричиняючи печію і пошкодження слизової.

Ожиріння також супроводжується психологічними проблемами. Людина може почати відчувати почуття провини, сорому і безвиході, страх осуду або невдачі при спробі схуднути. Усе це призводить до ще більшого погіршення ситуації.

Діагностика ожиріння

Перший етап діагностики – клінічний і фізичний огляд, збір анамнезу та антропометричні вимірювання (оцінка індексу маси тіла). Згідно з отриманими даними лікар призначає лабораторні та інструментальні методи.

Лабораторне дослідження можуть включати різноманітні варіанти аналізів:

• загальний аналіз крові – допоможе виявити анемію або запальні процеси;
• біохімічний аналіз крові – оцінюють рівень глюкози для визначення переддіабету або діабету, ліпідний профіль (холестерин, ЛПНЩ, ЛПВЩ, ЛПВЩ, тригліцериди), підвищення ЛПНЩ та тригліцеридів вкаже на дисліпідемію, АЛТ та АСТ для оцінювання стану печінки (жировий гепатоз), креатинін та сечовина для оцінювання функції нирок;
• глікований гемоглобін (HbA1c) – показує середній рівень глюкози за останні 3 місяці;
• рівень ТТГ і вільного Т4 – для діагностики гіпотиреозу;
• кортизол – для виключення синдрому Кушинга;
• лептин – для оцінки лептинорезистентності;
• тестостерон (у чоловіків) – для виявлення гіпогонадизму;
• естрадіол, ФСГ, ЛГ (у жінок) – для діагностики СПКЯ;
• інсулін та індекс HOMA-IR – для оцінки інсулінорезистентності;
• сечова кислота – її підвищення вкаже на ризик подагри;
• вітамін D – його дефіцит часто трапляється при ожирінні та посилює метаболічні порушення.

Інструментальна діагностика включає: біоімпедансний аналіз для оцінки складу тіла (відсоток жиру, м’язів, води), УЗД органів черевної порожнини, що допомагає виявити жировий гепатоз, каміння в жовчному міхурі, ЕКГ і ЕхоКГ для оцінки стану серця. У разі підозри на пухлину гіпоталамуса призначають КТ або МРТ головного мозку.

Для виявлення розладів харчової поведінки (компульсивне переїдання, синдром нічного харчування), а також за підозри на депресію, тривожність або інші емоційні проблеми проводять сеанси психотерапії.

Диференціальна діагностика

Оскільки ожиріння може бути самостійним захворюванням або симптомом інших патологій, важливо провести диференціальну діагностику. Лікар збирає анамнез і оцінює симптоми, щоб визначити вид ожиріння.

За наявності підвищеного апетиту, періодичної спраги та підвищення температури тіла, порушення сну, симпатоадреналового (напад тахікардії, паніки, підвищеної пітливості, підвищення артеріального тиску та ін.) або вагоінсулярного (напад підвищеної пітливості, блідості, припливів жару, зниження артеріального тиску, тахікардії, утрудненого дихання, нудоти, болю в животі та ін.) кризу, що закінчуються поліурією, можна говорити про гіпоталамічне ожиріння.

А відсутність вищезазначених симптомів свідчить про аліментарно-конституціональний або ендокринно-обмінний стан. Аліментарно-конституціональне ожиріння розвивається поступово і зазвичай супроводжується такими симптомами, як задишка, підвищена стомлюваність і болі в суглобах. Жирова тканина розподіляється відносно рівномірно, а в анамнезі пацієнта немає вказівок на ендокринні або генетичні порушення. Ендокринне ожиріння пов’язане з порушенням роботи залоз внутрішньої секреції і часто є вторинним.

Порівняння патологій, за яких ожиріння є симптомом

За гіпоталамічного ожиріння, яке виникає через пошкодження гіпоталамуса (наприклад, після травми, інфекції або пухлини), спостерігається не тільки надмірна вага, а й порушення апетиту, сну, терморегуляції та емоційного стану.

Полікістоз яєчників (СПКЯ) у жінок супроводжується не тільки збільшенням ваги, а й порушеннями менструального циклу, надлишковим оволосінням (гірсутизмом) і безпліддям. Жирова тканина при СПКЯ часто накопичується в ділянці живота, що пов’язано з інсулінорезистентністю. На відміну від аліментарного ожиріння, за СПКЯ спостерігаються виражені гормональні порушення, які підтверджуються лабораторними дослідженнями.

Для синдрому Кушинга характерний специфічний розподіл жиру. Він накопичується в ділянці обличчя (місяцеподібне обличчя), шиї та живота, тоді як кінцівки залишаються худими. У пацієнтів також можуть спостерігатися стриї (розтяжки) на шкірі, артеріальна гіпертензія та м’язова слабкість.

У разі гіпотиреозу разом з ожирінням спостерігатимуться слабкість, мерзлякуватість, сухість шкіри, випадіння волосся, набряклість обличчя, закрепи.

Також ожиріння може бути симптомом генетичних захворювань, таких як синдром Прадера-Віллі. Для цього стану характерні не тільки надмірна вага, а й низький зріст, м’язова гіпотонія, затримка розумового розвитку та специфічні риси обличчя (вузьке чоло, мигдалеподібні очі).

Лікування ожиріння

Основні цілі терапії включають зниження маси тіла, поліпшення метаболічних показників і профілактику ускладнень. Оптимальною вважається втрата ваги 5-10% від початкової маси за 6 місяців. Це знижує ризик ускладнень (діабет, гіпертонія, серцево-судинні захворювання).

Для досягнення результатів застосовують немедикаментозні (дієтотерапія, фізична активність і психотерапія), медикаментозні та хірургічні методи.

Основні принципи немедикаментозного лікування:

• дотримання дефіциту калорій (на 500-1000 ккал менше добової норми);
• збільшення частки білка (20-30% раціону) і клітковини;
• обмеження простих вуглеводів (цукор, білий хліб, солодощі);
• вживання здорових жирів (оливкова олія, горіхи, риба);
• аеробні навантаження (ходьба, біг, плавання);
• силові тренування – 2-3 рази на тиждень для збереження м’язової маси;
• поступове збільшення навантаження, особливо для людей із низькою фізичною підготовкою;
• когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) і робота з мотивацією.

Однак усі рекомендації мають бути призначені лікарем в індивідуальному порядку.

Якщо немедикаментозні методи не дають результату або за наявності супутніх захворювань – призначається медикаментозне лікування. Наприклад, Орлістат (Ксенікал) інгібує ліпази, знижуючи всмоктування жирів на 30%, Ліраглутид (Саксенда) знижує апетит та сповільнює випорожнення шлунку, Сибутрамін (Редуксин) пригнічує апетит через вплив на ЦНС (збільшує відчуття насичення), Метформін покращує чутливість до інсуліну, знижує вироблення глюкози печінкою.

Баріатрична хірургія показана при тяжкому ожирінні, коли інші методи неефективні. Наприклад, якщо ІМТ ≥40 або ≥35, але є супутні захворювання (діабет, гіпертонія, апное сну). Проводиться:

• шлункове шунтування – створення малого шлуночка і обхід частини тонкої кишки;
• рукавна гастропластика – видалення частини шлунка, що зменшує його об’єм.

Як результат, вага знижується на 60-70% від надлишкової маси тіла. Однак потрібне довічне спостереження у дієтолога.

Ускладнення ожиріння

Ускладнення при ожирінні розвиваються поступово, тому багато хто не звертає на проблему належної уваги. Але їхні наслідки можуть бути катастрофічними і впливати на одну або одразу кілька систем.

Серцево-судинні захворювання

Ожиріння створює підвищене навантаження на серце і судини. Вісцеральний жир, що оточує внутрішні органи, виділяє прозапальні цитокіни, які пошкоджують стінки судин і сприяють утворенню атеросклеротичних бляшок. Це призводить до звуження просвіту артерій, порушення кровотоку і підвищення артеріального тиску.

Згодом розвивається ішемічна хвороба серця, за якої міокард не отримує достатньої кількості кисню. Це може закінчитися інфарктом – загибеллю ділянки серцевого м’яза. Крім того, ожиріння збільшує ризик інсульту через тромбоз або розрив судин головного мозку.

Метаболічні порушення

Жирова тканина, особливо вісцеральна, відіграє ключову роль у розвитку інсулінорезистентності (за якої клітини перестають реагувати на інсулін). Підшлункова залоза змушена виробляти більшу кількість цього гормону, що призводить до його надлишку в крові (гіперінсулінемія). Згодом ресурси залози виснажуються, і розвивається цукровий діабет 2 типу.

Ще одне метаболічне ускладнення – неалкогольна жирова хвороба печінки (НАЖХП або НЖХП). Надлишок вільних жирних кислот накопичується в гепатоцитах, спричиняючи запалення і фіброз. У важких випадках це переростає в цироз, за якого печінка втрачає здатність виконувати свої функції.

Онкологічні ризики

Захворювання також пов’язане з підвищеним ризиком розвитку кількох видів раку. Наприклад, у жінок з надмірною вагою частіше діагностують рак молочної залози, що пояснюється надлишком естрогенів, які виробляються жировою тканиною. У чоловіків ожиріння збільшує ризик раку простати.

Крім того, вісцеральний жир виділяє речовини, які стимулюють хронічне запалення і пошкодження ДНК, сприяючи злоякісному переродженню клітин. Рак товстої кишки, підшлункової залози та ендометрія також частіше зустрічається у людей з ожирінням.

Респіраторні порушення

Надлишок жирової тканини в ділянці шиї та грудної клітки механічно здавлює дихальні шляхи, що призводить до синдрому обструктивного апное сну (СОАС). Під час сну у людини виникають часті зупинки дихання, що спричиняє гіпоксію і хронічну втому.

Ожиріння також обмежує рухливість діафрагми, знижуючи дихальний об’єм легень. Це призводить до гіповентиляції – стану, за якого в крові накопичується вуглекислий газ, а рівень кисню падає.

Репродуктивні порушення

У жінок ожиріння порушує баланс статевих гормонів, спричиняючи синдром полікістозних яєчників (СПКЯ). Це призводить до нерегулярних менструацій, безпліддя і підвищення ризику ускладнень під час вагітності (гестаційний діабет, прееклампсія).

У чоловіків надлишок жирової тканини знижує рівень тестостерону, що проявляється еректильною дисфункцією, зменшенням м’язової маси та лібідо. Крім того, ожиріння погіршує якість сперми, знижуючи шанси на зачаття.

Крім того, надмірна вага руйнує суглоби, призводячи до остеоартрозу колінних і тазостегнових суглобів, розвитку депресії та тривожності, а також знижує імунну функцію.

Профілактика ожиріння

Згідно з дослідженнями, для профілактики ожиріння та гіподинамії дорослій людині на тиждень необхідно 2 години 30 хвилин проводити в анаеробній фізичній активності помірної інтенсивності або 1 годину 15 хвилин посиленої. За наявності ожиріння навантаження має бути збільшене вдвічі.

Для первинної профілактики також важливо виключити ненормовані дієти, самолікування гормональними препаратами, стресові тригери і змінити ставлення до фізичної активності та здорового раціону.

Сьогодні доступно безліч програм у косметології, спортивних центрах, дієтології, які допомагають підтримувати свій організм у здоров’ї без значних навантажень.

Оскільки загальна проблема ожиріння пов’язана не тільки з індивідуальними проблемами, а й суспільними, питання з профілактикою має вирішуватися також у вигляді соціальних ініціатив. Важливо популяризувати програми здорового харчування та фізичної активності, а також загальні скринінги організму в різному віці.

Ожиріння у дітей: як не пропустити проблему?

Ожиріння у дітей має серйозні наслідки для здоров’я. Воно може приховувати різні захворювання, які часто залишаються непоміченими на ранніх стадіях. Наприклад, у дітей нерідко розвивається інсулінорезистентність, яка може призвести до цукрового діабету 2 типу. Також ожиріння часто супроводжується підвищенням артеріального тиску, що створює навантаження на серцево-судинну систему і збільшує ризик розвитку гіпертонії. У таких дітей може спостерігатися порушення ліпідного обміну, що сприяє накопиченню холестерину в судинах і підвищує ймовірність атеросклерозу в майбутньому.

Існує три синдроми, які можуть ховатися під набором ваги у дітей і призводити до порушення розвитку різних систем. Усі вони розглядаються як окремі нозології, за умови початку формування ожиріння і гормональних порушень у дитячому віці. До них належать:

1. Адипозогенітальна дистрофія (синдром Бабинського-Фреліха) – характеризується ожирінням, розвитком гіпофункції статевих залоз у дитячому віці або у підлітків, гіпогеніталізмом (недорозвинення статевих органів) і частим відставанням у рості.
2. Синдром Лоренса-Муна-Бідля – окрім ожиріння спостерігається пігментний ретиніт, затримка росту, дебільність, кісткові аномалії (деформація кісток черепа, грудної клітини, полідактилія, синдактилія) та вроджена вада серця.
3. Пубертатний базофілізм – разом з ожирінням відмічатимуться рожеві смуги розтягування шкіри, гіпертензія, асиметрія АТ, високий зріст, прискорення фізичного та статевого розвитку, диференціювання скелета, відсутність остеопорозу, вищий вміст АКТГ і кортизолу в плазмі та певне підвищення екскреції 17-ОКС із сечею.

Крім того, ожиріння в дитячому віці може маскувати проблеми з опорно-руховим апаратом. Надмірна вага створює додаткове навантаження на суглоби, особливо на коліна і хребет, що призводить до больового синдрому, деформацій і навіть раннього розвитку остеоартрозу. У деяких дітей на тлі ожиріння розвивається жировий гепатоз – стан, за якого в печінці накопичується надмірна кількість жиру, що призводить до її дисфункції.

Батькам важливо бути уважними до змін у стані дитини, щоб не пропустити проблему. Швидкий набір ваги, підвищена стомлюваність, задишка під час фізичного навантаження, часті головні болі, болі в суглобах або спині, нездоровий апетит і потяг до солодкої та жирної їжі – не повинні ігноруватися. Раннє виявлення проблеми та своєчасне втручання допоможуть запобігти розвитку серйозних ускладнень і поліпшити якість життя дитини.

Особливості ожиріння під час вагітності

У жінок з ожирінням під час вагітності часто спостерігаються зміни в обміні речовин, гормональному фоні та роботі серцево-судинної системи. Надмірна вага створює додаткове навантаження на організм, що посилює вже наявні проблеми зі здоров’ям або може спровокувати нові.

До основних небезпек для вагітної належать:

• гестаційний діабет – підвищує ризик розвитку діабету 2 типу в майбутньому і призводить до ускладнень під час вагітності та пологів;
• прееклампсія та еклампсія – стани загрожують життю матері та плода, оскільки можуть спричинити судоми, інсульт або пошкодження органів;
• тромбози – у жінок з ожирінням підвищений ризик утворення тромбів через збільшене навантаження на судини;
• необхідність у кесаревому розтині – ожиріння збільшує ймовірність кесаревого розтину, тому що природні пологи можуть бути ускладнені через ризик слабкості родової діяльності;
• інфекції – частіше виникають інфекції сечовивідних шляхів і ранові інфекційні процеси після пологів або кесаревого розтину.

Для плода ожиріння матері також несе наслідки. Так, можуть розвиватися:

• макросомія – народження великого плода (вагою понад 4 кг);
• вроджені вади розвитку – дефекти нервової трубки, вади серця та інші аномалії;
• передчасні пологи – недоношеність і пов’язані з ним ускладнення;
• гіпоксія плода – через порушення в плацентарному кровотоці плід може недоотримувати кисень, що впливає на його розвиток;
• довгострокові наслідки – діти, народжені у матерів з ожирінням, мають підвищений ризик розвитку ожиріння, діабету та серцево-судинних захворювань у майбутньому.

Важливо регулярно спостерігатися у лікаря, дотримуватися рекомендацій щодо харчування та фізичної активності, а також контролювати вагу. У деяких випадках може знадобитися медикаментозна підтримка або додаткові обстеження.

Чи варто вагітніти при ожирінні?

Вагітність при ожирінні можлива, але потребує ретельної підготовки та контролю з боку лікарів. Перед її плануванням жінці рекомендується:

• пройти комплексне обстеження, включно з оцінкою стану серцево-судинної системи, рівня цукру і холестерину в крові;
• нормалізувати вагу, якщо це можливо, під керівництвом лікаря-дієтолога та ендокринолога;
• контролювати хронічні захворювання, такі як діабет тощо, якщо вони вже є.

Ожиріння не є абсолютним протипоказанням до вагітності, але потребує підвищеної уваги до здоров’я як матері, так і майбутньої дитини.

Який лікар лікує ожиріння?

Головним лікарем, який лікує ожиріння, є ендокринолог. Це пов’язано з тим, що основною причиною розвитку стану є гормональні порушення. Крім того, ожиріння призводить до їхнього розвитку та посилення. Ендокринолог призначає обстеження, проводить диференціальну діагностику і призначає терапію.

Дієтолог і нутриціолог допомагають пацієнту скорегувати харчування. Вони складають індивідуальний раціон із дефіцитом калорій, навчають принципів здорового харчування, допомагають подолати харчові залежності та контролюють баланс КБЖУ (калорій, білків, жирів, вуглеводів).

У разі розвитку проблем з боку роботи шлунково-кишкового тракту може знадобитися консультація гастроентеролога. Він призначить додаткові діагностичні заходи і допоможе нормалізувати травлення і метаболізм. Також якщо ожиріння призвело до патологій серцево-судинної системи або є високий ризик їх розвитку – потрібна допомога кардіолога.

Психотерапевт може допомогти впоратися з емоційним ставленням до їжі та психогенними причинами розвитку ожиріння. А фізіотерапевт і реабілітолог необхідні для вибору оптимальної фізичної активності для поступового зниження ваги.

За неефективності інших методів лікування і наявності ІМТ ≥ 40 або ≥ 35 з ускладненнями потрібна консультація баріатричного хірурга. Він може призначити операцію – шунтування шлунка, бандажування – з метою зменшення об’єму шлунка. Таке втручання вимагає довічного спостереження у дієтолога.

Поширені запитання про ожиріння

Чи може людина з нормальною вагою мати ожиріння?

Так, це можливо, якщо зважати не лише на індекс маси тіла (ІМТ), а й на «склад» тіла. Наприклад, людина з нормальним ІМТ, але з високим відсотком жиру (особливо вісцерального) може мати метаболічні порушення, типові для ожиріння: інсулінорезистентність, підвищений рівень холестерину та ризик серцево-судинних захворювань. Цей стан називають «ожирінням при нормальній вазі».

Чи можна «перегнати» жир у м’язи, якщо активно займаєтеся спортом?

Жир і м’язи – це різні тканини, і жир ніяк не може перетворитися на м’яз. Однак фізична активність допомагає у зменшенні відсотка жиру і збільшенні м’язової маси. При цьому вага може не сильно змінитися, але склад тіла стане більш здоровим, а метаболізм покращиться.

Чому деякі люди не можуть схуднути, навіть якщо мало їдять?

Причин може бути кілька: гормональні порушення (гіпотиреоз, синдром полікістозних яєчників, підвищений рівень кортизолу), сповільнення метаболізму після тривалих дієт, нестача м’язової маси, вплив медикаментів (антидепресанти, гормональні препарати) і навіть хронічний стрес, що підвищує рівень кортизолу та сприяє накопиченню жирової тканини.

Чи завжди ожиріння – це результат переїдання?

Не завжди. Хоча дисбаланс між споживанням і витратою калорій відіграє головну роль, є й інші чинники: генетична схильність, ендокринні порушення, вплив мікробіоми кишківника, якість сну та навіть вплив навколишнього середовища. Іноді навіть за помірного харчування людина може набрати вагу через складні метаболічні процеси.

Чи можна «перепрограмувати» метаболізм, щоб схуднути швидше?

Частково – так. Метаболізм можна прискорити завдяки збільшенню м’язової маси (силові тренування), поліпшенню якості сну, зниженню стресу і споживанню достатньої кількості білка. Однак «чарівного шляху» повністю змінити швидкість обміну речовин немає, і схуднення вимагає впровадження складних механізмів.

Чому під час схуднення спочатку йде вода, а потім процес сповільнюється?

На початку втрати ваги організм втрачає багато рідини, що створює ілюзію швидкого результату. Потім тіло адаптується: метаболізм сповільнюється, споживання енергії знижується, рівень гормонів голоду може підвищитися. Це свідчить про механізм захисту від голоду, і для продовження схуднення важливо скоригувати план харчування, фізичну активність і не зупинятися на шляху до результату.

Джерела

1. Overview, https://www.nhs.uk/conditions/obesity/
2. Obesity and verweight, https://www.who.int/news-room/fact-sheets/detail/obesity-and-overweight
3. What Are Overweight and Obesity? https://www.nhlbi.nih.gov/health/overweight-and-obesity
4. Overweight & Obesity Statistics, https://www.niddk.nih.gov/health-information/health-statistics/overweight-obesity
5. Obesity, https://emedicine.medscape.com/article/123702-overview
6. Definition and diagnostic criteria of clinical obesity, https://www.thelancet.com/commissions/clinical-obesity