Пухлинні маркери або ключ до ранньої діагностики та контролю раку

Пухлинні маркери, або онкомаркери, — це специфічні речовини, які виробляються або самою пухлиною, або організмом у відповідь на розвиток злоякісного процесу. Вони можуть виявлятися в крові, сечі або тканинах, допомагаючи виявляти та відстежувати онкологічні захворювання.

Сьогодні аналізи активно використовуються в скринінгових дослідженнях для виявлення раку. І хоча пухлинні маркери не замінюють повноцінну діагностику, вони служать важливим інструментом в комплексному обстеженні. Давайте розберемо, які саме показники існують, коли їх необхідно здавати і які результати можна отримати.

Що таке пухлинні маркери?

Пухлинні маркери — це біологічні речовини різної природи, які з’являються в організмі при розвитку злоякісних процесів. Вони можуть продукуватися безпосередньо раковими клітинами або вироблятися здоровими тканинами у відповідь на пухлинну інвазію. З’єднання циркулюють в крові, виділяються з сечею або накопичуються в уражених тканинах, що робить їх зручними індикаторами для лабораторної діагностики.

Принцип роботи онкомаркерів заснований на їх кількісних змінах у біологічних рідинах. У міру зростання пухлини концентрація цих речовин зазвичай зростає, а при успішному лікуванні — знижується. Однак динаміка не завжди лінійна. Деякі маркери різко підвищуються при розпаді пухлини після хіміотерапії, інші можуть залишатися в межах норми навіть при активному злоякісному процесі. Саме тому інтерпретація результатів вимагає комплексного підходу з урахуванням клінічної картини і даних інструментальних досліджень.

Відзначимо, що жоден онкомаркер не має абсолютної специфічності. Незначне підвищення рівня може спостерігатися при запальних захворюваннях, доброякісних процесах або навіть у здорових людей. З іншого боку, нормальні показники не виключають наявності злоякісного новоутворення. Діагностична цінність цих тестів розкривається тільки при їх грамотному поєднанні з іншими методами обстеження і динамічному спостереженні за змінами показників протягом часу.

Основні групи онкомаркерів та їх особливості

Онкомаркери поділяються на кілька категорій залежно від їх походження та зв’язку з конкретними типами пухлин. Речовини мають різну хімічну природу та діагностичну цінність, що визначає їх застосування в клінічній практиці.

Білкові онкомаркери

Білкові онкомаркери являють собою специфічні протеїни або їх фрагменти, які виробляються або самою пухлиною, або організмом у відповідь на онкологічний процес. До них відноситься, наприклад, простат-специфічний антиген (ПСА), який використовується для моніторингу раку передміхурової залози, і раково-ембріональний антиген (РЕА), що підвищується при різних пухлинах ШКТ.

Глікопротеїнові маркери

Глікопротеїнові маркери включають речовини, що містять вуглеводні компоненти. Вони часто асоціюються з пухлинами репродуктивної системи. Наприклад, СА-125 переважно використовується для контролю раку яєчників, хоча може підвищуватися і при інших станах, включаючи ендометріоз або запальні процеси в малому тазу. Також є СА 15-3 і СА 27-29 (рак молочної залози) і СА 19-9 (рак підшлункової залози і жовчовивідних шляхів).

Гормональні маркери

Гормональні маркери особливо важливі при пухлинах ендокринних органів. Кальцитонін служить специфічним індикатором медулярного раку щитовидної залози, тоді як хоріонічний гонадотропін людини (ХГЧ) використовується для діагностики та контролю трофобластичних пухлин і герміногенних новоутворень. У деяких випадках гормонально-активні пухлини можуть продукувати нехарактерні для даної тканини гормони, що допомагає в їх ідентифікації.

Ферменти та ізоферменти

Ферменти та ізоферменти також можуть служити онкомаркерами. Наприклад, нейрон-специфічна енолаза (NSE) має значення при діагностиці дрібноклітинного раку легенів і нейроендокринних пухлин. Лужна фосфатаза, особливо її кісткова фракція, може вказувати на метастатичне ураження кісток.

Генетичні та молекулярні маркери

Генетичні та молекулярні маркери також важливі в онкодіагностиці. Сюди відносяться мутації в генах BRCA1 і BRCA2, асоційовані зі спадковими формами раку молочної залози та яєчників. Аналіз мікросателітної нестабільності та мутаційного статусу різних генів (наприклад, KRAS, EGFR) допомагає не тільки в діагностиці, але і у виборі таргетної терапії.

Найбільш поширені та важливі онкомаркери

СА 15-3

СА 15-3 — це глікопротеїн, що відноситься до муцинів, який використовується переважно для моніторингу раку молочної залози. У нормі його невелика кількість продукується клітинами епітелію молочних залоз, легень, яєчників і підшлункової залози. Рівень маркера підвищується при злоякісних пухлинах молочної залози, особливо при метастазуванні. Також може збільшуватися при доброякісних захворюваннях печінки, легень і мастопатії. Основне застосування маркера — контроль перебігу раку молочної залози, оцінка ефективності терапії та раннє виявлення рецидивів.

РЕА (раково-ембріональний антиген)

РЕА (раково-ембріональний антиген) — це білок, який в нормі виробляється в ембріональному періоді, а у дорослих його рівень мінімальний. В ембріогенезі синтезується в печінці та ШКТ. У дорослих мізерна кількість може виявлятися в товстому кишечнику, підшлунковій залозі та легенях. Підвищується при аденокарциномах (рак товстої кишки, шлунка, підшлункової залози, легень, молочної залози), а також при запальних захворюваннях кишечника, цирозі печінки і курінні. Застосовується для моніторингу колоректального раку, оцінки ефективності лікування і виявлення рецидивів.

СА 19-9 і СА 242

СА 19-9 і СА 242 — це вуглеводні антигени, пов’язані з муцинами, що використовуються переважно при пухлинах шлунково-кишкового тракту. У нормі продукуються клітинами підшлункової залози, жовчних проток, шлунка і кишечника. Підвищуються при раку підшлункової залози, жовчних проток, шлунка і товстої кишки. СА 19-9 також може зростати при панкреатиті, холециститі і цирозі печінки.

Основне застосування — діагностика і моніторинг раку підшлункової залози і жовчовивідних шляхів.

СА 72-4

СА 72-4 — це глікопротеїн, асоційований з пухлинами шлунково-кишкового тракту і яєчників. У нормі практично не визначається, але може виявлятися в епітелії шлунка, товстої кишки і яєчників. Підвищується при раку шлунка, яєчників (особливо муцинозному), підшлункової залози та колоректальному раку. Застосовується в діагностиці та моніторингу раку шлунка та яєчників.

СА 125

СА 125 — глікопротеїн, що використовується переважно при серозному раку яєчників.

У нормі виробляється мезотеліальними клітинами плеври, перикарда, очеревини, а також ендометрієм і епітелієм фаллопієвих труб. Підвищується при серозному раку яєчників, а також при ендометріозі, запальних захворюваннях органів малого таза, цирозі печінки і панкреатиті. Основне застосування — діагностика та моніторинг раку яєчників, оцінка ефективності лікування.

НЕ4 (людський епідидимальний протеїн 4)

НЕ4 (людський епідидимальний протеїн 4) — це білок, який в нормі присутній в епідидимі, але при пухлинах яєчників його рівень різко зростає.

У нормі експресується в репродуктивних тканинах, дихальних шляхах і підшлунковій залозі. Підвищується при епітеліальному раку яєчників, особливо на ранніх стадіях. Використовується в комбінації з СА 125 для підвищення точності діагностики раку яєчників.

β-ХГЧ (хоріонічний гонадотропін людини, бета-субодиниця)

β-ХГЧ (хоріонічний гонадотропін людини, бета-субодиниця) — це гормон, який в нормі виробляється плацентою під час вагітності, але також продукується деякими пухлинами. У нормі — трофобластом плаценти, при патології — герміногенними пухлинами і хоріокарциномами. Підвищується при трофобластичних пухлинах, герміногенних пухлинах яєчників і яєчок. Використовується для діагностики та моніторингу хоріонкарцином, герміногенних пухлин і деяких видів раку яєчок.

АФП (альфа-фетопротеїн)

АФП (альфа-фетопротеїн) — це білок, який в нормі виробляється печінкою плода, але може підвищуватися при деяких пухлинах. В ембріональному періоді — печінкою і жовтковим мішком, у дорослих — практично не визначається. Підвищується при гепатоцелюлярній карциномі, герміногенних пухлинах і метастазах в печінку. Застосовується в діагностиці раку печінки і герміногенних пухлин.

SCC (антиген плоскоклітинної карциноми)

SCC (антиген плоскоклітинної карциноми) — це білок, асоційований з плоскоклітинним раком. У нормі в невеликій кількості присутній в епітелії шкіри, шийки матки, стравоходу і легенів. Підвищується при плоскоклітинному раку шийки матки, легенів, стравоходу, голови і шиї. Використовується для моніторингу плоскоклітинного раку, особливо шийки матки і легенів.

Естрадіол та інгібін В

Естрадіол та інгібін В. Естрадіол — жіночий статевий гормон, інгібін В — гормон, що регулює синтез ФСГ. У нормі обидва виробляються яєчниками (гранульозними клітинами), при патології — гранульозними пухлинами.

Рівень підвищується при гранульоклітинних пухлинах яєчників. Гормони використовуються для діагностики та контролю гранульоклітинних пухлин яєчників.

Tu M2-PK (пухлинна M2-піруваткіназа)

Tu M2-PK (пухлинна M2-піруваткіназа) — фермент, що бере участь у метаболізмі пухлинних клітин. Він продукується в пухлинних клітинах з підвищеним гліколізом і підвищується при нирково-клітинному раку.

ПСА (простат-специфічний антиген)

ПСА (простат-специфічний антиген) існує в двох формах — вільній і зв’язаній. Підвищення загального ПСА спостерігається при раку простати, аденомі, простатиті. Їх співвідношення допомагає відрізнити злоякісний процес від доброякісної гіперплазії. Так, при злоякісних пухлинах воно буде знижене. Індекс здоров’я простати (PHI) об’єднує кілька параметрів, підвищуючи точність діагностики. Чоловікам після 50 років рекомендують щорічно перевіряти рівень ПСА, особливо при наявності випадків раку простати в родині.

ProPSA і [-2]proPSA

ProPSA і [-2]proPSA — це попередники ПСА, пов’язані з пухлинним процесом. У нормі виробляються епітелієм простатичних залоз.

Вони допомагають підвищити точність діагностики.

Cyfra 21-1

Cyfra 21-1 — фрагмент цитокератину 19, маркер недрібноклітинного, плоскоклітинного (найбільш специфічний) і великоклітинного раку легенів.

NSE (нейрон-специфічна енолаза)

NSE (нейрон-специфічна енолаза) характерна для дрібноклітинного раку.

ProGRP

ProGRP служить додатковим підтвердженням цього агресивного типу пухлини.

S100 починає виділятися при метастазуванні меланоми, особливо в кістках і головному мозку.

Лактатдегідрогеназа (LDH)

Лактатдегідрогеназа (LDH) відображає агресивність процесу і обсяг ураження на пізніх стадіях раку шкіри.

Тиреоглобулін

Тиреоглобулін служить основним маркером для фолікулярного і папілярного раку щитовидної залози. Після видалення залози його рівень повинен бути мінімальним, а підвищення може вказувати на рецидив.

Кальцитонін

Кальцитонін — специфічний показник медулярного раку, його визначають не тільки для діагностики, але і для оцінки ефективності операції. Пацієнтам зі спадковою схильністю рекомендують регулярний контроль цього показника.

HER2/neu

HER2/neu — це рецептор росту, що визначає агресивність пухлини і вибір таргетної терапії.

Також зустрічаються й інші онкомаркери, які рідше використовуються в практиці.

Для чого потрібні онкомаркери?

У діагностиці онкомаркери служать додатковим інструментом при підозрі на злоякісний процес, його рецидив і відповідь на лікування.

Коли у пацієнта з’являються симптоми — незрозуміла втрата ваги, тривалий кашель або дивні ущільнення — лікарі можуть призначити відповідні аналізи. Наприклад, при скаргах на проблеми з сечовипусканням у чоловіків перевіряють ПСА, а при болях в животі і порушенні травлення — РЕА і СА 19-9. Однак, нормальні показники не виключають рак, а підвищені — не підтверджують його однозначно.

Після операції з видалення пухлини їх рівень зазвичай знижується, що свідчить про успішність втручання. При хіміотерапії регулярні аналізи допомагають оцінити ефективність препаратів. Якщо показники продовжують зростати, це сигнал про необхідність змінити схему лікування. У таких випадках онкологи можуть призначити більш агресивну терапію або розглянути альтернативні варіанти.

Після завершення лікування пацієнти продовжують здавати аналізи через певні проміжки часу. Раптове зростання показників може вказувати на повернення хвороби, часто ще до появи клінічних симптомів. Це дозволяє почати боротьбу з рецидивом на найранішій стадії, коли шанси на успіх максимальні.

В останні роки онкомаркери стали використовувати для прогнозування перебігу хвороби. Деякі показники корелюють з агресивністю пухлини і ймовірністю метастазування. Наприклад, високий рівень HER2/neu при раку молочної залози свідчить про більш небезпечну форму захворювання, але при цьому вказує на можливість застосування таргетної терапії.

Коли варто вперше перевірити онкомаркери?

Первинне обстеження на пухлинні маркери має сенс у декількох клінічних ситуаціях:

• наявність симптомів, що вказують на можливість розвитку раку;
• диспансеризація після 40-50 років — чоловікам ПСА, а жінкам в менопаузі СА-125 і НЕ4;
• спадкова схильність — наприклад, носіям мутацій BRCA здавати перші тести на 5-10 років раніше середнього віку прояву раку у родичів;
• перед плановими операціями з приводу доброякісних утворень — наприклад, вихідно підвищений СА-125 при ендометріоїдній кісті допомагає диференціювати післяопераційні зміни від можливої малігнізації;
• після випадкового виявлення відхилень в інших аналізах або на УЗД.

Оптимальний вік для першого аналізу варіюється:

• 45-50 років — для ПСА у чоловіків з факторами ризику;
• 35-40 років — для СА-125 при ендометріозі або безплідді;
• в будь-якому віці при клінічних показаннях.

Рішення про первинне обстеження повинен приймати лікар, враховуючи анамнез, сімейні випадки раку та дані огляду. Самостійна здача онкомаркерів без показань часто призводить до невиправданих переживань і додаткових, часом інвазивних, досліджень.

Як правильно здавати аналізи на онкомаркери?

Підготовка до дослідження вимагає уважного підходу, оскільки багато факторів можуть вплинути на достовірність результатів. Аналіз здається строго натщесерце — між останнім прийомом їжі і забором крові має пройти не менше 8 годин. Вранці можна випити трохи води, але від кави і чаю краще утриматися. За добу до дослідження необхідно виключити алкоголь, жирну їжу та інтенсивні фізичні навантаження. Деякі лікарські препарати можуть спотворювати показники, тому про прийняті медикаменти слід заздалегідь попередити лікаря.

Схема застосування онкомаркерів у клінічній практиці

Для ефективного використання пухлинних маркерів в онкології розроблені чіткі алгоритми, що враховують стадію захворювання і цілі діагностики.

На етапі первинної діагностики визначають базовий рівень всіх потенційно значущих маркерів. При підозрі на рак молочної залози досліджують СА 15-3 і РЕА, при можливому раку яєчників — СА-125 і НЕ4. Важливо зафіксувати вихідні показники до початку будь-якого лікування, щоб в подальшому оцінювати динаміку. Особливу увагу приділяють маркерам, рівень яких перевищує референсні значення – саме їх будуть відстежувати в процесі терапії.

Після хірургічного лікування контрольний аналіз проводять через 3-4 тижні. Цей період необхідний для виведення маркерів, що циркулюють в крові до операції. Збереження підвищеного рівня може вказувати на нерадикальність втручання або наявність мікрометастазів. У таких випадках розглядають питання про додаткове лікування – хіміотерапію або променеву терапію.

В процесі хіміотерапії забір крові на онкомаркери виконують перед кожним новим курсом. Зниження показників свідчить про позитивну реакцію на лікування. Відсутність динаміки або зростання значень вимагають перегляду терапевтичної схеми. При таргетній терапії та імунотерапії можуть використовувати додаткові спеціалізовані маркери, наприклад, PD-L1 статус.

У період ремісії частота контролю залежить від ризику рецидиву. У перший рік після лікування аналізи зазвичай призначають кожні 3 місяці, у другий рік — кожні 6 місяців, потім — щорічно. При високоагресивних пухлинах або несприятливому прогнозі інтервали можуть бути скорочені. Два послідовних підвищення рівня маркерів з проміжком в 1-2 місяці вважаються підставою для поглибленого обстеження.

При підозрі на рецидив використовують комплексний підхід. Крім повторного аналізу маркерів, проводять візуалізаційні дослідження — УЗД, КТ, МРТ або ПЕТ-КТ. У спірних випадках можуть призначити біопсію підозрілих вогнищ. Особливу увагу приділяють швидкості зростання показників — швидке підвищення частіше свідчить про агресивний перебіг захворювання.

Для кожного типу пухлини існують свої оптимальні схеми моніторингу. При раку яєчників основну увагу приділяють СА-125, при раку простати — ПСА, при герміногенних пухлинах — ХГЧ і АФП. У деяких випадках має сенс відстежувати кілька маркерів одночасно — наприклад, при колоректальному раку контролюють і РЕА, і СА 19-9.

Що робити при несприятливих результатах аналізів?

Підвищені показники онкомаркерів далеко не завжди означають, що розвивається рак. Одиночний поганий аналіз вимагає перепровірки через 2-3 тижні, тому що можливі тимчасові коливання, не пов’язані з пухлинним процесом.

При підтвердженні результатів необхідно звернутися до онколога. Лікар аналізує не тільки цифри, але і їх динаміку, зіставляючи з клінічною картиною. Наприклад, поступове зростання СА-125 у пацієнтки з раком яєчників в анамнезі більше насторожує, ніж стрибкоподібне підвищення цього маркера на тлі менструації.

Для уточнення ситуації призначають комплексне обстеження. Воно може включати:

• повторний аналіз онкомаркерів з розширеною панеллю показників;
• ультразвукове дослідження підозрілих зон;
• комп’ютерну або магнітно-резонансну томографію;
• ПЕТ-КТ при підозрі на метастази;
• біопсію при виявленні нових утворень.

Якщо обстеження виявляє рецидив, тактику лікування переглядають. Сучасна онкологія пропонує різні варіанти — від хірургічного втручання до таргетної терапії. При хіміорезистентних формах раку можуть рекомендувати генетичне тестування пухлини для підбору персоналізованого лікування.

Коли онкомаркери не потрібні?

Онкомаркери — корисний інструмент в онкології, але далеко не ідеальний. Їх головна слабкість — відсутність специфічності. Жоден з наявних онкомаркерів не дає гарантій, що в організмі розвивається пухлинний процес. Багато з них можуть підвищуватися при абсолютно непухлинних станах. Наприклад, РЕА зростає при хронічному гепатиті, СА-125 збільшується під час менструації, а ПСА реагує на простатит.

Також, не всі пухлини виробляють маркери в кількості, достатній для виявлення. Деякі агресивні форми раку взагалі не мають специфічних індикаторів в крові. Це особливо характерно для ранніх стадій, коли пухлина ще занадто мала. У таких випадках аналізи дають хибно негативні результати.

Навіть при явному онкологічному процесі маркери можуть залишатися в межах норми, оскільки не мають достатнього рівня чутливості. Наприклад, при раку нирки або саркомах традиційні показники часто не працюють. У таких випадках лікарі орієнтуються на інші методи діагностики — біопсію, томографію, гістологічне дослідження.

Інтерпретація результатів також буде залежати від індивідуальних особливостей організму. У деяких людей від природи дещо підвищений рівень певних маркерів. Інші мають генетичні особливості, що впливають на показники. Без знання вихідних цифр складно оцінити динаміку.

Сучасна онкологія розглядає онкомаркери лише як частину діагностичного пазлу. Їх цінність проявляється тільки в поєднанні з оглядом, інструментальними дослідженнями і клінічною картиною. Саме тому розшифровку результатів завжди варто довіряти лікарю, а не інтернет-форумам або власним здогадкам.

Джерела

1. Tumor Marker Tests, https://medlineplus.gov/lab-tests/tumor-marker-tests/
2. Tumor Markers — fact sheet, https://www.cancer.gov/about-cancer/diagnosis-staging/diagnosis/tumor-markers-fact-sheet
3. Tumor Markers: What They Are and How They’re Used, https://my.clevelandclinic.org/health/diagnostics/24813-tumor-markers
4. What Are Tumor Markers?, https://www.healthline.com/health/cancer/what-are-tumor-markers
5. Tumour markers: An overview — review article, https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/23105677/
6. Tumor Marker Tests in Common Use — list of markers and their applications, https://www.cancer.gov/about-cancer/diagnosis-staging/diagnosis/tumor-markers-list
7. Tumor marker tests — overview, https://uihc.org/cancer/health-topics/tumor-marker-tests
8. What Are Tumor Marker Blood Tests? — explanation о роли анализов крови, https://www.healthline.com/health/supporting-cancer-care/tumor-marker-blood-tests
9. Політика громадської охорони здоров’я щодо скринінгу на онкологічні захворювання, https://guidelines.moz.gov.ua/documents/3873