Алергічні реакції

Дата оновлення: 19.06.2025

Алергія — це патологічно підвищена реакція імунної системи на речовини, які зазвичай є нешкідливими для більшості людей. Імунітет при алергії помилково атакує безпечні речовини — пилок, їжу, шерсть та інші. Алерген — це речовина, що викликає алергічну реакцію. Під час першого контакту з алергеном відбувається сенсибілізація: імунна система розпізнає алерген і починає виробляти специфічні IgE-антитіла. При повторному контакті ці антитіла запускають алергічну реакцію. IgE зв’язуються з алергеном, і це призводить до вивільнення гістаміну. Гістамін — основний медіатор алергії, який вивільняється тучними клітинами. Він викликає свербіж, набряк, почервоніння, бронхоспазм, зниження тиску. У випадку анафілаксії розвивається загрозливий для життя стан: набряк гортані, зниження тиску, шок. Важливо вчасно розпізнати перехресну алергію — реакцію на речовини, схожі за структурою, наприклад, у людей з алергією на пилок берези може бути реакція на яблука або моркву. Атопія — це спадкова схильність до алергічних реакцій. Тучні клітини (мастоцити) містять гранули з гістаміном і активуються при взаємодії з алергеном.

Алергічні захворювання в сучасному світі набули характеру неінфекційної пандемії. За останні 30 років поширеність алергії зросла втричі та охоплює до 30–40% населення Землі.

Розвиток алергії залежить від поєднання генетичних, імунологічних та зовнішніх факторів. Спадковість відіграє важливу роль: якщо хворий один із батьків, ризик у дитини становить 30–40%, якщо обидва — до 80%. Участь беруть мутації в генах IL-4, IL-13, FOXP3, філагріну. Імунологічні особливості включають дисбаланс між Th1 і Th2 (із переважанням Th2), нестачу T-регуляторних клітин, підвищену проникність слизових оболонок. Важливу роль відіграє мікробіом: дефіцит корисних бактерій і надлишок стафілококів порушують імунний баланс. Має значення і гігієнічна гіпотеза — недостатній контакт з мікробами у дитинстві. До зовнішніх факторів належать: забруднення повітря, підвищення рівня CO₂, хімікати, харчові добавки, раннє припинення грудного вигодовування, дефіцит вітаміну D і омега-3, куріння, стрес, гіподинамія. Вірусні інфекції можуть запускати сенсибілізацію.

Симптоми залежать від типу реакції та ураженого органа. Шкірні прояви — кропив’янка, набряк Квінке, атопічний дерматит. Респіраторні — риніт, бронхоспазм, набряк гортані. Шлунково-кишкові — свербіж і набряк у ротовій порожнині, нудота, блювання, діарея. Системні — анафілаксія, лихоманка. Очні — свербіж, сльозотеча, почервоніння.

Діагностика включає шкірні проби (прик-тести, внутрішньошкірні, патч-тести), лабораторні методи (загальний та специфічний IgE, триптаза, гістамін, еозинофіли), провокаційні тести (назальні, бронхіальні, харчові), інструментальні дослідження (риноскопія, спірометрія, КТ). Важливо проводити диференційну діагностику з інфекціями, псевдоалергіями, аутоімунними захворюваннями та імунодефіцитами.

Основою лікування є усунення контакту з алергеном. При анафілаксії потрібне негайне внутрішньом’язове введення адреналіну. Додатково вводять глюкокортикоїди, антигістамінні препарати, застосовують бронходилататори, кисень та інфузійну терапію. Базова терапія включає антигістамінні засоби 2–3 покоління, топічні кортикостероїди (назальні, інгаляційні, шкірні), стабілізатори мембран тучних клітин, антагоністи лейкотрієнів. Алерген-специфічна імунотерапія (АСІТ) — єдиний метод, що впливає на причину IgE-опосередкованої алергії. Вона проводиться протягом кількох років і призводить до формування толерантності.

До ускладнень належать алергічний марш, хронізація шкірних захворювань із ризиком інфекцій та психосоматичних порушень, тяжкі системні ускладнення. У вагітних перебіг алергії може змінюватися. Особливо небезпечні неконтрольована астма та анафілаксія, оскільки можуть викликати гіпоксію плода та передчасні пологи. Призначаються мінімальні ефективні дози, перевагу надають цетиризину та лоратадину. Адреналін при анафілаксії вводять за життєвими показаннями. У дітей раннього віку переважає харчова алергія, що часто проявляється дерматитом і шлунково-кишковими симптомами. З віком зростає частота респіраторних форм. Шкірні проби у дітей до 3 років є менш надійними.

Симптоми алергічних реакцій

Алергічна реакція може проявлятися різними типами симптомів:

Шкірні прояви:

1. Кропив’янка (уртикарія). Викид гістаміну спричиняє локальне підвищення проникності судин, призводячи до пухирів і свербежу.
2. Ангіонабряк (набряк Квінке). Глибший набряк підшкірної клітковини через дію брадикініну (за спадкового ангіонабряку) або гістаміну (за алергії). Вражає губи, повіки, слизові.
3. Екзема (атопічний дерматит). Поєднання генетичного дефекту шкірного бар’єра (мутації філаггрина) і Th2-опосередкованого запалення. IL-4 і IL-13 стимулюють свербіж, а IL-31 посилює пошкодження епідермісу.

Респіраторні симптоми:

1. Алергічний риніт. IgE-опосередкована реакція на інгаляційні алергени (пилок, кліщі). Набряк слизової носа, ринорея та чхання спричинені дією гістаміну на H1-рецептори та вазодилатацією.
2. Бронхоспазм (при астмі). Хронічне запалення призводить до гіперреактивності дихальних шляхів.
3. Стридор (набряк гортані). Небезпечне ускладнення анафілаксії. Гістамін і PAF викликають набряк підслизового шару гортані, звужуючи дихальні шляхи.

Шлунково-кишкові прояви:

1. Оральний алергічний синдром. Перехресна реактивність IgE до пилкових і харчових алергенів (наприклад, береза-яблуко). Свербіж і набряк губ або язика виникають через дегрануляцію опасистих клітин у слизовій рота.
2. Нудота, блювання, діарея. Системна активація опасистих клітин у кишечнику (за харчової алергії) або дія гістаміну на H2-рецептори шлунка. При целіакії – T-клітинна реакція на глютен.

Системні реакції:

1. Анафілактичний шок. Масивний викид гістаміну, триптази і PAF у кровотік.
2. Лихоманка (при сироватковій хворобі). Відкладення імунних комплексів (антиген-антитіло) у судинах. Активація макрофагів призводить до викиду IL-1 і TNF-α, що діють на гіпоталамус.

Алергічний кон’юнктивіт.

IgE-реакція на алергени (пилок, шерсть). Гістамін викликає свербіж, сльозотечу та гіперемію кон’юнктиви через H1-рецептори.

Також розвиваються гематологічні симптоми. Th2-цитокіни (IL-5) стимулюють кістковий мозок, що призводить до значної секреції еозинофілів. Тому в аналізі крові визначається еозинофілія. Рідко IgG-антитіла починають вироблятися до еритроцитів (наприклад, на тлі прийому метилдопи), що призводить до їхнього руйнування. Як результат розвивається гемолітична анемія.

Діагностика алергічних реакцій

Діагностика алергії включає комплекс клінічних, лабораторних та інструментальних методів, спрямованих на виявлення причинно-значущого алергену та визначення типу імунопатологічної реакції.

До інструментальних методів належить риноскопія або ендоскопія носа, що проводиться для визначення ознак алергійного риніту, спірометрія з бронходилатаційним тестом і рентген або КТ органів грудної клітки.

Алергія аналізи

1. Прик-тест. На шкіру передпліччя/спини наносять краплі алергенів, потім роблять укол ланцетом. Оцінювання проводять через 15-20 хв. Позитивний результат: пухир ≥3 мм із гіперемією.
2. Внутрішньошкірні проби. Використовуються при негативному прик-тесті (наприклад, при алергії на отруту комах). Більш чутливі, але вищий ризик системних реакцій.
3. Патч-тести. Наклеювання алергенів на шкіру спини на 48 год. Оцінка проводиться через 48-72 год. Еритема, папули, везикули вказують на контактну сенсибілізацію.
4. Визначення загального IgE. Але його підвищення вказує не тільки на алергію, а й на атопічні захворювання (астма, дерматит), гельмінтози та IgE-мієломи.
5. Специфічні IgE (sIgE) методом ІФА або ImmunoCAP (ISAC, ALEX). Оцінюється рівень імуноглобулінів, що виділяються, до певних алергенів.
6. Базальний рівень триптази. Підвищується за системного мастоцитозу і важкої анафілаксії в анамнезі.
7. Гістамін і триптаза в динаміці. Використовується для оцінки анафілаксії. Триптаза буде максимально підвищена через 1-2 год, зберігаючись протягом 6 год. А гістамін підвищується через 5-15 хв і швидко знижується.
8. Загальний аналіз крові. Незначне підвищення лейкоцитів вкаже на запальний процес, а значне збільшення еозинофілів – на алергічну реакцію. Іноді визначається гемолітична анемія.
9. Тест активації базофілів. Проводиться за незрозумілих алергічних реакцій.
10. Назальний провокаційний тест. Алерген вводять у ніс, оцінюють закладеність, ринорею. Використовується під час діагностики алергічного риніту.
11. Бронхопровокаційний тест. Проводиться з метахоліном і алергеном. Підтверджує гіперреактивність бронхів (астма).
12. Оральний харчовий провокаційний тест. Проводиться тільки в стаціонарі через ризик анафілаксії.

Алергія являє собою підвищену чутливість імунної системи до будь-якої речовини, що має антигенні властивості. Тобто організм атакує найчастіше нешкідливі речовини, наче б вони були небезпечними інфекціями. На тлі алергій часто розвиваються різні захворювання: дерматити, бронхіальна астма тощо.

Алергічні реакції – імунопатологічні реакції, пов’язані з вираженою активністю клітинних і гуморальних чинників імунної системи (імунологічною гіперреактивністю). Імунні механізми, що забезпечують захист організму, можуть призводити до пошкодження тканин, реалізуючись у вигляді реакцій гіперчутливості.

Епідеміологія

Алергічні захворювання набули масштабів неінфекційної пандемії XXI століття. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, за останні 30 років поширеність алергопатологій збільшилася втричі, охопивши від 30% до 40% світового населення, яке страждає на алергопатології. Особливу тривогу викликає стрімке зростання захворюваності серед дітей – кожна третя дитина в розвинених країнах сьогодні страждає від тієї чи іншої форми алергії.

В Україні ситуація відповідає загальносвітовим тенденціям. За даними МОЗ, на алергічні захворювання страждає близько 25-30% населення, при цьому в окремих регіонах цей показник сягає 35%. Серед дітей поширеність ще вища – алергічні прояви фіксуються у 40-45% пацієнтів педіатричного профілю. Найчастіше діагностують алергічний риніт (15-20% населення), бронхіальну астму (5-7%) та атопічний дерматит (10-15% серед дітей).

Вікова динаміка захворюваності демонструє два піки маніфестації алергічних захворювань. Перший припадає на дитячий вік (3-7 років), коли найчастіше дебютують атопічний дерматит і харчова алергія. Другий пік спостерігається в підлітковому та молодому віці (15-25 років), з переважанням респіраторних форм алергії.

Особливу проблему становить зростання важких системних реакцій. За останнє десятиліття частота анафілактичних шоків в Україні збільшилася на 25-30%, причому в 40% випадків тригером виступали лікарські препарати. Паралельно відзначається зростання перехресних алергічних реакцій, коли сенсибілізація до одного алергену призводить до реакцій на інші, структурно схожі речовини.

Сучасні епідеміологічні дослідження вказують на зв’язок зростання алергічних захворювань з урбанізацією, зміною клімату та трансформацією мікробіома людини. Особливо насторожує феномен «алергічного маршу», коли у дітей з атопічним дерматитом з віком розвиваються респіраторні форми алергії.

Ключові терміни алергології: простими словами

Імунітет – це складна захисна система організму, яка розпізнає і нейтралізує шкідливі речовини: віруси, бактерії, токсини. Однак у разі алергії система дає збій і починає атакувати нешкідливі речовини, як-от пилок, харчові продукти чи шерсть тварин, сприймаючи їх як загрозу.

Алерген – це будь-яка речовина, здатна викликати алергічну реакцію. Це можуть бути частинки пилку рослин, білки в їжі (наприклад, арахіс або молоко), хімічні речовини в косметиці або навіть ліки. Алергени провокують імунну систему на надмірну реакцію, що призводить до характерних симптомів – свербежу, набряку, висипу або утрудненого дихання.

Резистентність – стійкість організму до певних впливів. У контексті алергії найчастіше мається на увазі резистентність до алергенів – коли імунна система не реагує на потенційний подразник.

Сенсибілізація – це процес, за якого імунна система вперше «знайомиться» з алергеном і починає виробляти до нього специфічні IgE-антитіла. При повторному контакті з цією речовиною виникає алергічна реакція. Наприклад, після першого укусу бджоли може розвинутися сенсибілізація до її отрути, і наступний укус викличе сильнішу відповідь.

Антитіла (імуноглобуліни) – це спеціальні білки, які імунна система виробляє для боротьби з чужорідними речовинами. У разі алергії ключову роль відіграють IgE-антитіла, які зв’язуються з алергеном і запускають викид гістаміну – речовини, відповідальної за алергічні симптоми (чхання, свербіж, набряк).

Гістамін – це біологічно активна речовина, яка виділяється опасистими клітинами під час алергічної реакції. Саме він спричиняє основні симптоми: розширення судин (почервоніння та набряк), свербіж, спазм бронхів (за астми) і падіння тиску (за анафілаксії). Антигістамінні препарати (лоратадин, цетиризин) блокують його дію, полегшуючи симптоми.

Анафілаксія – це важка, загрозлива для життя алергічна реакція, яка розвивається стрімко. Вона може проявлятися набряком гортані, різким падінням тиску, утрудненим диханням і втратою свідомості. Потребує негайного введення адреналіну (епінефрину) та екстреної медичної допомоги.

Перехресна алергія виникає, коли імунна система реагує не тільки на основний алерген, а й на схожі за структурою білки в інших речовинах. Наприклад, у людей з алергією на пилок берези може виникати реакція на сирі яблука чи моркву через схожість їхніх білків із березовими.

Атопія – це спадкова схильність до алергічних реакцій. До атопічних захворювань належать атопічний дерматит (екзема), алергічний риніт (сінна лихоманка) і бронхіальна астма. Люди з атопією частіше страждають від алергій, тому що їхня імунна система схильна до надмірної відповіді на звичайні подразники.

Огрядні клітини (мастоцити) – це імунні клітини, що містять гранули з гістаміном та іншими медіаторами запалення. За алергії вони активуються, коли IgE-антитіла зв’язуються з алергеном, і викидають гістамін у тканини, спричиняючи алергічні симптоми.

Патогенез алергічних реакцій

Алергічна реакція являє собою складний каскад імунних і біохімічних процесів, що протікають у три послідовні стадії.

Імунологічна стадія

Ця стадія є початковим етапом розвитку алергічної реакції та характеризується формуванням специфічної чутливості організму до певного алергену. За першого контакту з антигеном відбувається його захоплення та обробка антигенпрезентуючими клітинами (дендритними клітинами, макрофагами), які мігрують до лімфоїдних тканин і презентують оброблені пептиди T-лімфоцитам.

Під впливом цитокінового середовища (особливо інтерлейкіну-4 та інтерлейкіну-13) відбувається диференціювання наївних Th0-клітин у Th2-лімфоцити. Саме цей тип клітин відіграє ключову роль у розвитку алергії, оскільки стимулює B-лімфоцити до перемикання синтезу імуноглобулінів на IgE. IgE-антитіла, що утворилися, зв’язуються з високоафінними рецепторами (FcεRI) на поверхні опасистих клітин і базофілів, створюючи стан сенсибілізації.

Важливою особливістю цієї стадії є формування імунологічної пам’яті: у разі повторного потрапляння того самого алергену реакція протікатиме значно швидше та інтенсивніше, що й призведе до розвитку симптомів.

Патохімічна стадія

Після повторного контакту з алергеном відбувається його зв’язування з фіксованими на клітинах IgE-антитілами. Це призводить до перехресного зшивання сусідніх FcεRI-рецепторів, що слугує сигналом для активації внутрішньоклітинних процесів у опасистих клітинах і базофілах.

Активація цих клітин супроводжується двома основними процесами:

1. Дегрануляцією – вивільненням передіснуючих медіаторів (гістаміну, триптази, гепарину, протеаз), що зберігаються в цитоплазматичних гранулах.
2. Синтезом нових медіаторів – активацією метаболічних шляхів арахідонової кислоти з утворенням лейкотрієнів (C4, D4, E4), простагландинів (D2) і фактора активації тромбоцитів (PAF).

Одночасно запускається продукція цитокінів (IL-4, IL-5, IL-13, TNF-α), які підтримують запальну відповідь і залучають у вогнище інші імунні клітини (еозинофіли, нейтрофіли, лімфоцити).

Патофізіологічна стадія

Ця стадія являє собою клінічне втілення попередніх процесів, коли медіатори алергії починають впливати на тканини й органи.

Гістамін, зв’язуючись з H1-рецепторами, спричиняє:

• розширення судин і підвищення їх проникності, що призводить до набряку тканин;
• спазм гладкої мускулатури бронхів і кишечника;
• подразнення нервових закінчень, що проявляється свербежем і чханням.

Лейкотрієни посилюють бронхоконстрикцію і стимулюють гіперсекрецію слизу, що особливо значуще при бронхіальній астмі. Простагландин D2 додатково посилює вазодилатацію і залучає запальні клітини.

За системних реакцій (анафілаксії) масивний викид медіаторів призводить до генералізованого розширення судин, падіння артеріального тиску, порушення мікроциркуляції та поліорганної недостатності. У разі алергічного запалення (наприклад, за атопічного дерматиту або алергічного риніту) формується хронічний процес з інфільтрацією тканин еозинофілами, лімфоцитами та стійкими змінами в структурі уражених органів.

З чим пов’язана специфічність розвитку алергічної реакції в людей?

Специфічність алергічної реакції визначається унікальною взаємодією між імунною системою організму і конкретним алергеном. В основі цього процесу лежить здатність імунної системи розпізнавати та запам’ятовувати певні молекулярні структури (епітопи) чужорідних речовин, які у більшості людей не викликають патологічної відповіді.

Ключовим фактором специфічності є механізм активації Th2-лімфоцитів і подальше утворення IgE-антитіл, які вибірково зв’язуються з певними алергенами. Після сенсибілізації імунні клітини (особливо опасисті клітини та базофіли) несуть на своїй поверхні IgE, специфічні до конкретного антигену. За повторного контакту саме цей алерген спричиняє дегрануляцію клітин і викид медіаторів запалення, таких як гістамін, що й призводить до клінічних проявів алергії.

Більш глибоко специфічність зумовлена:

1. Молекулярними особливостями алергену – його розміром, третинною структурою, наявністю певних білкових або вуглеводних компонентів, які імунна система сприймає як загрозу.
2. Генетичною схильністю – поліморфізмом генів, пов’язаних із HLA-системою та регуляцією імунної відповіді, що визначає, чому одні люди реагують на пилок, а інші – на арахіс.
3. Перехресною реактивністю – коли імунна система помилково розпізнає схожі за структурою білки в різних алергенах (наприклад, березовий пилок і яблука через гомологію білків Bet v 1 і Mal d 1).
4. Мікрооточенням імунних клітин – локальними умовами в слизових або шкірі, де відбувається первинний контакт з алергеном, що впливає на процесинг антигену та презентацію його T-клітинам.

Тому передбачити, як саме розвинеться алергічна реакція в конкретному випадку, – неможливо. Важливо реагувати на будь-які прояви симптомів.

Сприятливі фактори розвитку алергічних реакцій

Алергічні захворювання виникають під впливом складної взаємодії генетичних, імунологічних та зовнішньосередовищних чинників. При цьому що більше провокувальних умов поєднується в конкретної людини, то вища ймовірність появи алергії:

1. Генетична схильність. Спадковість відіграє ключову роль у формуванні алергічних реакцій. Якщо один із батьків страждає на алергію, ризик її розвитку в дитини становить 30-40%, а якщо обоє – 60-80%. Передаються не конкретні види алергії, а загальна схильність імунної системи до гіперреактивності. Особливе значення мають:
   1. Гени, що регулюють імунну відповідь (наприклад, мутації в IL-4, IL-13, FOXP3), які посилюють вироблення IgE-антитіл.
   2. Дефекти шкірного бар’єру (наприклад, мутації гена філаггрина) – підвищують ризик атопічного дерматиту та сенсибілізації через шкіру.
2. Особливості імунної системи. У людей, схильних до алергії, спостерігається: дисбаланс Th1/Th2-лімфоцитів (переважання Th2-клітин стимулює надлишкове вироблення IgE), недостатність T-регуляторних клітин (Treg), які в нормі мають пригнічувати надмірні імунні реакції, та підвищена проникність слизових оболонок (ніс, легені, кишківник), що полегшує проникнення алергенів.
3. Мікробіом і його порушення. Склад мікрофлори кишківника, шкіри та дихальних шляхів безпосередньо впливає на імунітет:
   1. Дисбіоз кишечника (нестача Bifidobacterium, Lactobacillus) знижує толерантність до алергенів.
   2. Шкірний стафілокок (S. aureus) посилює запалення при атопічному дерматиті.
   3. Відсутність контакту з корисними мікробами в ранньому дитинстві («гіпотеза гігієни») підвищує ризик алергій.

Також окрему групу складають зовнішні чинники:

• екологічні:
  • забруднення повітря (діоксид азоту, озон, PM2.5) пошкоджує слизові, посилюючи проникнення алергенів;
  • підвищення рівня CO₂ прискорює ріст рослин і збільшує концентрацію пилку;
  • промислові хімікати (формальдегід, фталати) можуть виступати гаптенами, провокуючи алергічні реакції;
• харчові звички:
  • рання відмова від грудного вигодовування (менше 6 місяців) підвищує ризик харчової алергії;
  • дефіцит вітаміну D і омега-3 жирних кислот посилює запальні процеси;
  • надлишок рафінованих продуктів і фастфуду порушує мікробіоту кишечника;
• спосіб життя:
  • куріння (включно з пасивним) – пошкоджує слизові дихальних шляхів;
  • хронічний стрес – підвищує рівень кортизолу, який посилює алергічне запалення;
  • гіподинамія – погіршує дренажну функцію легень і лімфатичної системи;
• інфекції:
  • вірусні захворювання (особливо RSV і риновіруси) можуть «перепрограмувати» імунітет у бік алергічних реакцій;
  • гельмінтози (рідко) – іноді провокують IgE-опосередковані реакції.

Діти, вагітні жінки та люди похилого віку більш уразливі до розвитку алергічних реакцій, зважаючи на специфічний стан імунної системи.

Типи алергенів

Алергени класифікуються за походженням на екзогенні та ендогенні.

Екзогенні алергени – це чужорідні речовини, що потрапляють в організм із навколишнього середовища. Вони поділяються на:

• Інфекційні – алергени, пов’язані з мікроорганізмами або їхніми продуктами:
  • бактеріальні (токсини стрептококів, стафілококів, туберкулін);
  • вірусні (білки вірусів грипу, герпесу);
  • грибкові (цвіль Aspergillus, Candida);
  • паразитарні (антигени гельмінтів, найпростіших).
• Неінфекційні – алергени небіологічного походження:
  • побутові (пил, кліщі Dermatophagoides);
  • пилкові (береза, амброзія, полин);
  • харчові (горіхи, молоко, морепродукти);
  • епідермальні (шерсть тварин, лупа);
  • лікарські (антибіотики, НПЗЗ);
  • хімічні (латекс, барвники, метали);
  • інсектні (отрута бджіл, тарганячі алергени).

Ендогенні алергени (аутоалергени) утворюються всередині організму через зміни власних білків під дією:

• фізичних чинників (опіки, обмороження, радіація);
• хімічних впливів (ліки, токсини);
• інфекцій (змінені білки клітин під впливом вірусів);
• аутоімунних процесів (ревматоїдний артрит, СЧВ).

При цьому імунна система починає атакувати власні тканини, що призводить до аутоалергії або аутоімунних реакцій.

Типи алергічних реакцій

Розрізняють кілька класифікацій алергічних реакцій: специфічні та неспецифічні, за механізмами імунної відповіді, запропонованими Джеллом і Кумбсом, – анафілактичні, цитотоксичні, імунокомплексні та клітинно-опосередковані, а також негайні та сповільнені.

Специфічні та неспецифічні алергічні реакції

Специфічні або справжні реакції завжди протікають із залученням імунних механізмів, що передбачає попередню сенсибілізацію – формування гіперчутливості до конкретного алергену.

Основні особливості:

1. Імунологічна стадія – при першому контакті з алергеном відбувається активація Th2-лімфоцитів, що стимулює B-клітини до вироблення IgE-антитіл. Ці антитіла фіксуються на опасистих клітинах і базофілах, створюючи стан готовності до реакції.
2. Специфічність – реакція розвивається тільки в разі повторного потрапляння того ж самого алергену, з яким сталася сенсибілізація. Наприклад, якщо організм сенсибілізований до білка арахісу, реакція виникне саме на нього, а не на інші горіхи (якщо немає перехресної реактивності).
3. Патохімічна та патофізіологічна стадії – за повторного контакту алерген зв’язується з IgE на поверхні опасистих клітин, викликаючи їхню дегрануляцію з викидом гістаміну, лейкотрієнів та інших медіаторів запалення. Це призводить до класичних симптомів: набряку, свербежу, бронхоспазму, анафілаксії.

Приклади захворювань – атопічна бронхіальна астма, поліноз, справжня харчова алергія, анафілаксія на укуси комах.

Неспецифічні (псевдоалергічні) реакції клінічно нагадують алергію, але не потребують попередньої сенсибілізації та не пов’язані з IgE або іншими імунними механізмами.

Основні особливості:

1. Відсутність імунологічної стадії – реакція виникає за першого ж контакту з речовиною, оскільки провокується прямим впливом на опасисті клітини або інші медіаторні системи.
2. Неспецифічність – симптоми можуть викликатися безліччю чинників: ліками (НПЗЗ, рентгеноконтрастні речовини), харчовими добавками (глутамат натрію, барвники), фізичними впливами (холод, сонце), токсинами.
3. Механізми розвитку включають пряму дегрануляцію опасистих клітин (наприклад, під дією опіатів або йодовмісних контрастів), активацію системи комплементу (наприклад, при введенні деяких плазмозамінників) або порушення метаболізму арахідонової кислоти (НПЗЗ блокують циклооксигеназу, що посилює синтез лейкотрієнів, які спричиняють бронхоспазм і набряк).
4. Клінічні прояви можуть бути ідентичні істинній алергії (кропив’янка, набряк Квінке, бронхоспазм), але вирізняються відсутністю зв’язку з IgE і можливістю дозозалежного ефекту.

Приклади станів – аспіринова астма, холодова кропив’янка, псевдоалергічні реакції на харчові барвники.

Класифікація Джеллома та Кумбсома

I тип – Анафілактичний (IgE-опосередкований)

Цей тип реакції розвивається за участю імуноглобулінів класу E (IgE), фіксованих на поверхні опасистих клітин і базофілів. За первинного контакту з алергеном відбувається сенсибілізація: антигенпрезентуючі клітини представляють пептиди Th2-лімфоцитам, які стимулюють B-клітини до продукції специфічних IgE. Ці антитіла зв’язуються з високоафінними FcεRI-рецепторами на ефекторних клітинах.

У разі повторного потрапляння алергену відбувається його зв’язування з фіксованими IgE-молекулами, що призводить до перехресного зшивання рецепторів і активації клітин. Протягом хвилин розвивається масивна дегрануляція з викидом гістаміну, триптази, гепарину та інших преформованих медіаторів. Паралельно запускається синтез вторинних медіаторів – лейкотрієнів (LTC4, LTD4, LTE4), простагландину D2 і фактора активації тромбоцитів (PAF).

Клінічні прояви варіюють від локальних (алергічний риніт, кон’юнктивіт, кропив’янка) до системних (анафілактичний шок).

II тип – Цитотоксичний (IgG/IgM-опосередкований)

В основі цього типу лежить цитотоксична дія антитіл класів G або M, спрямованих проти антигенів клітинних мембран або матриксу. Антитіла зв’язуються з поверхневими антигенами клітин-мішеней, що призводить до їхнього руйнування через три основні механізми:

1. класичний шлях активації комплементу – утворення мембраноатакуючого комплексу (C5b-9), що спричиняє лізис клітини;
2. антитілозалежну клітинну цитотоксичність (ADCC) – Fc-фрагменти антитіл зв’язуються з Fcγ-рецепторами NK-клітин і макрофагів, запускаючи цитоліз;
3. опсонізацію і фагоцитоз – антитіла маркують клітини для поглинання фагоцитами.

Патологічний процес розвивається протягом годин або днів і характеризується руйнуванням клітин-мішеней, запаленням і порушенням функції уражених органів.

III тип – Імунокомплексний (IgG/IgM-опосередкований)

Цей тип реакції зумовлений утворенням циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) за надлишку антигену. Комплекси антиген-антитіло (переважно IgG або IgM) відкладаються в тканинах, особливо в місцях із підвищеною судинною проникністю (клубочки нирок, синовіальні оболонки, дерма).

Основні патогенетичні механізми включають:

• активацію комплементу з утворенням анафілотоксинів (C3a, C5a), що спричиняють дегрануляцію опасистих клітин і хемотаксис нейтрофілів;
• залучення лейкоцитів – нейтрофіли намагаються фагоцитувати комплекси, виділяючи протеолітичні ферменти та активні форми кисню, що призводить до пошкодження тканин;
• активацію системи згортання та кінінової системи, що посилюють запалення.

Клінічні прояви розвиваються через 1-3 тижні після контакту з антигеном.

IV тип – Клітинно-опосередкований (T-лімфоцитарний)

Цей тип реакції не пов’язаний з антитілами і зумовлений активацією сенсибілізованих T-лімфоцитів. Розрізняють кілька підтипів:

1. Th1-опосередкований (класичний уповільнений тип). Сенсибілізовані CD4+ Th1-клітини розпізнають антиген у комплексі з MHC II на клітинах, що антигенпрезентують антиген. Розвивається через 24-72 години (контактний дерматит, туберкулінова реакція).
2. Цитотоксичний (CD8+-опосередкований). Цитотоксичні T-лімфоцити розпізнають антиген у комплексі з MHC I. Бере участь у відторгненні трансплантата, вірусних інфекціях.
3. Th17-опосередкований. Th17-клітини секретують IL-17, IL-22, викликаючи нейтрофільну інфільтрацію. Відіграє роль у хронічному запаленні (псоріаз, деякі форми астми).

Клінічні прояви включають контактний дерматит (нікель, хромати), гранулематозні реакції (саркоїдоз, туберкульоз), хронічні інфекції та аутоімунні захворювання.

Алергічні реакції негайного та уповільненого типу

Алергічні реакції негайного типу розвиваються стрімко – протягом кількох хвилин або годин після контакту з алергеном. В основі цих реакцій лежить розвиток специфічних реакцій. Це призводить до характерних симптомів: раптової появи кропив’янки, набряку Квінке, бронхоспазму або навіть анафілактичного шоку. Такі реакції добре піддаються терапії антигістамінними препаратами та адреналіном в екстрених випадках. До них належать I, II, III тип за Джеллом-Кумбсом.

Алергічні реакції сповільненого типу проявляються значно пізніше – через 24-72 години після контакту з провокуючим агентом. Їхній механізм принципово інший – в основі лежить не гуморальна, а клітинна імунна відповідь. Сенсибілізовані Т-лімфоцити розпізнають антиген і запускають каскад запальних реакцій за участю макрофагів та інших імунних клітин. Клінічно це проявляється контактним дерматитом, реакціями відторгнення трансплантата або туберкуліновими пробами. Характерними рисами є поступовий розвиток симптомів, переважання інфільтративних процесів і погана відповідь на традиційні антигістамінні препарати. До них належить IV тип за Джеллом-Кумбсом.Диференційна діагностика

• Інфекційний риносинусит може імітувати симптоми алергічного риніту, але має принципові відмінності. За інфекційного процесу виділення з носа набувають слизово-гнійного характеру, супроводжуються підвищенням температури тіла та симптомами інтоксикації. На відміну від алергічного риніту, де симптоми виникають різко під час контакту з алергеном, інфекційний процес розвивається поступово. Під час риноскопії відмічається гіперемія слизової, а не характерна для алергії блідість і набряк. Важливим диференційно-діагностичним критерієм слугує відсутність ефекту від антигістамінних препаратів у разі інфекційного процесу.
• Псевдоалергічні реакції клінічно можуть не відрізнятися від істинної алергії, проявляючись кропив’янкою, набряком Квінке або навіть бронхоспазмом. Однак у їхній основі лежать не імунологічні механізми, а пряме вивільнення гістаміну з опасистих клітин або порушення метаболізму арахідонової кислоти. Характерними особливостями псевдоалергії є залежність вираженості симптомів від дози провокуючої речовини (наприклад, харчових добавок або НПЗЗ), відсутність сенсибілізації під час шкірних тестів і негативні результати дослідження специфічних IgE.
• Аутоімунна кропив’янка потребує особливої уваги під час диференціальної діагностики хронічних шкірних проявів. На відміну від алергічної кропив’янки, вона характеризується тривалішим перебігом (понад 6 тижнів), поганою відповіддю на антигістамінні препарати і відсутністю чіткого зв’язку з впливом алергенів. Діагностичним ключем слугує виявлення аутоантитіл до IgE або FcεRI-рецепторів під час проведення спеціальних імунологічних досліджень. Часто така кропив’янка асоційована з іншими аутоімунними захворюваннями.
• Первинні імунодефіцити, особливо загальна варіабельна імунна недостатність, можуть супроводжуватися симптомами, що нагадують алергічні реакції. Рецидивні синусити, бронхіти та шкірні прояви при цьому зумовлені не алергією, а порушенням імунного захисту. Важливими діагностичними критеріями слугують гіпогаммаглобулінемія в імунограмі, рецидивуючі бактеріальні інфекції та відсутність ефекту від протиалергічної терапії.

Лікування алергічних реакцій

Найчастіше лікування алергічних реакцій передбачає екстрене купірування нападу.

Під час розвитку анафілаксії необхідно вводити Адреналін у дозуванні 0,3-0,5 мл 0,1% розчину тільки внутрішньом’язово в середню третину стегна. Повторне введення допустиме через 5-15 хв за відсутності ефекту. Однак безпечніше використовувати глюкокортикоїди (преднізолон 60-120 мг в/в або метилпреднізолон 1-2 мг/кг) для профілактики пізньої фази реакції. Додатково вводиться антигістамінний перорально або внутрішньом’язово, наприклад, дифенгідрамін.

У разі набряку Квінке застосовується такий самий протокол як у разі анафілаксії. Додатково можна провести інгаляцію із сальбутамолом (у разі бронхоспазму).

Базисна терапія при лікуванні алергічних реакцій вимагає прийому антигістамінних препаратів. Існує три покоління, кожне з яких має свою дію:

• 1 покоління (Супрастин, Димедрол) – застосовують за гострих реакцій (кропив’янка, набряк Квінке), але має виражений седативний ефект і коротку дію (4-6 год);
• 2 покоління (Лоратадин, Цетиризин) – немає седації та має тривалий ефект (24 год);
• 3 покоління (Дезлоратадин, Фексофенадин) – метаболіти лоратадину і терфенадину, безпечніші при серцево-судинних захворюваннях.

Також є топічні кортикостероїди:

• назальні (Мометазон, Флутиказон) – при алергічному риніті;
• інгаляційні (Будесонід, Флутиказон) – базисна терапія астми;
• шкірні (Гідрокортизон 1%, Мометазон) – при атопічному дерматиті.

Стабілізатори мембран опасистих клітин (Кромоглікат натрію) застосовують для профілактики (алергічний риніт, легка астма). Ефект розвивається через 2-4 тижні.

Особливу ефективність показує алерген-специфічна імунотерапія (АСІТ). Її застосовують у разі тривалого алергічного риніту або кон’юнктивіту, легкої або середньої астми та інсектної алергії.

Суть методу полягає в системному введенні антигістамінних препаратів. Спершу проводять фазу нарощування у вигляді ін’єкцій 1-2 рази на тиждень протягом 3-6 місяців. Потім йде підтримуюча фаза з введенням препарату з розрахунку одна ін’єкція раз на 4-6 тижнів або у вигляді приймання таблеток чи крапель щодня. Підтримувальна фаза призначається на 3-5 років.

Ускладнення

Пацієнти з персистуючим алергічним ринітом мають підвищений ризик розвитку бронхіальної астми – це явище відоме як «алергічний марш». За тривалого перебігу риніту (особливо за відсутності адекватної терапії) хронічне запалення слизової носа поширюється на нижні дихальні шляхи. В основі цього процесу лежить єдність дихальних шляхів і спільність патогенетичних механізмів. У таких хворих відзначається підвищена експресія Th2-цитокінів (IL-4, IL-5, IL-13), які сприяють еозинофільному запаленню та гіперреактивності бронхів. За даними досліджень, у приблизно 40% пацієнтів з алергічним ринітом згодом розвивається астма, особливо за сенсибілізації до побутових алергенів. Своєчасна алерген-специфічна імунотерапія може знизити цей ризик.

Атопічний дерматит і хронічна кропив’янка схильні до тривалого рецидивуючого перебігу. За хронізації шкірного процесу відбуваються структурні зміни епідермісу – порушення бар’єрної функції через дефекти філаггрина, потовщення епідермісу (акантоз) і колагенових волокон. Постійний свербіж призводить до розчухів, що створює порочне коло «свербіж-розчухи-запалення». У таких пацієнтів часто розвиваються ускладнення – вторинні бактеріальні (стафілококові) або вірусні (герпетична екзема) інфекції. А за тривалого перебігу можливий розвиток психосоматичних розладів – тривожності, депресії, що значно погіршує загальний прогноз.

Прогноз

Прогноз алергічних реакцій і захворювань варіабельний і залежить від їхньої форми. Харчова алергія у дітей часто регресує до шкільного віку (крім алергії на горіхи, морепродукти). Алергічний риніт і астма зазвичай мають персистуючий перебіг, але за адекватної терапії досягається хороший контроль. Атопічний дерматит у 60% випадків ремітує до підліткового віку. Найсерйозніший прогноз за:

• системних мастоцитозах;
• важких формах лікарської алергії;
• професійної алергії з неможливістю усунення контакту з алергеном.

Ранній початок терапії, дотримання елімінаційного режиму (усунення контактів з алергеном) і застосування АСІТ покращують довгостроковий прогноз. Однак за полівалентної сенсибілізації та пізньої діагностики захворювання частіше набувають хронічного прогресуючого перебігу з розширенням спектра сенсибілізації. Особливої уваги потребують пацієнти з обтяженим сімейним анамнезом і супутніми аутоімунними захворюваннями, у яких ризик тяжких форм алергії значно вищий.

Особливості алергії у вагітних: ризики і тактика ведення

Алергічні захворювання під час вагітності потребують особливого підходу, тому що вони можуть впливати не тільки на стан матері, а й на розвиток плода. У більшості жінок із раніше діагностованою алергією (риніт, астма, атопічний дерматит) захворювання протікає з варіабельною динамікою:

• погіршення (30% випадків) – частіше в II триместрі через підвищення рівня прогестерону, що посилює набряклість слизових;
• поліпшення (20-30%) – пов’язане з імуносупресивною дією кортизолу і збільшенням рівня протизапальних цитокінів;
• без змін (40-50%) – особливо за контрольованого перебігу до вагітності.

Нові випадки алергії виникають рідко, але можливі через змінену реактивність імунної системи.

З небезпек для матері можна виокремити підвищення ризику гіпоксії, прееклампсії та передчасних пологів у разі неконтрольованої астми та розвиток гіпотонії, що порушує плацентарний кровообіг у разі анафілаксії. Для плода хронічна гіпоксія при бронхоспазмі збільшує ймовірність затримки росту та гіпотрофії, а системне запалення (при загостренні дерматиту) може сприяти передчасним пологам.

Під час вагітності застосовують мінімально необхідні дози ліків з урахуванням потенційного ризику для плода. Препаратами вибору залишаються Цетиризин і Лоратадин.

Особливості алергії у дітей

У ранньому віці (до 3 років) переважають харчові алергії, зумовлені незрілістю кишкового бар’єру та імунної толерантності. Найчастіші тригери – білки коров’ячого молока, яйця, пшениця та соя. Реакції проявляються:

• шкірними симптомами – атопічним дерматитом (екземою), кропив’янкою, набряками;
• шлунково-кишковими порушеннями – блювотою, діареєю, коліками.

У дітей дошкільного та шкільного віку (4-12 років) на перший план виходять респіраторні форми алергії:

• алергічний риніт із чханням, закладеністю носа та свербежем;
• бронхіальна астма, що часто поєднується з ринітом («єдині дихальні шляхи»);
• кропив’янка та ангіонабряки, які можуть бути як IgE-опосередкованими, так і пов’язаними з інфекціями (наприклад, при ГРВІ).

Підлітки (13-18 років) нерідко стикаються з перехресними реакціями (наприклад, у разі полінозу й алергії на фрукти), а також із лікарською алергією.

Багато дітей «переростають» харчову алергію (до 5-7 років), особливо до молока і яєць. Однак астма і поліноз часто зберігаються в дорослому віці. Шкірні проби дітям віком до 3 років краще не проводити, зважаючи на низьку реактивність шкіри, що може призвести до хибнонегативних результатів.

Хто лікує алергії?

Лікуванням алергічних реакцій займається лікар-алерголог – фахівець з імунних порушень, що викликають неадекватну реакцію організму на різні речовини.

Інші фахівці також можуть брати участь у лікуванні:

• дерматолог – у разі шкірних проявів (кропив’янка, екзема, атопічний дерматит).
• пульмонолог – якщо алергія зачіпає дихальну систему (бронхіальна астма, алергічний риніт).
• гастроентеролог – у разі харчової алергії з вираженими кишковими симптомами.
• ЛОР – у разі хронічного алергічного риніту або синуситу.

У складних випадках, пов’язаних з імунодефіцитами або аутоімунними реакціями, може знадобитися допомога імунолога.

Поширені запитання

Чи може алергія з’явитися раптово в дорослому віці, навіть якщо раніше її не було?

Так, таке трапляється часто. Імунна система може почати реагувати на звичні речовини через гормональні зміни, стрес, перенесені інфекції або екологічні чинники. Наприклад, у людини, яка все життя спокійно їла креветки, раптово розвивається набряк Квінке – це пов’язано з накопиченням специфічних антитіл в організмі.

Чи правда, що алергічна реакція може посилюватися з кожним новим контактом з алергеном?

На жаль, так. При повторних зустрічах із подразником імунна відповідь іноді стає агресивнішою. Легкий свербіж шкіри після першого вживання полуниці може перетворитися на анафілактичний шок під час наступного вживання тієї ж ягоди. Саме тому навіть за слабких симптомів важливо виявити алерген.

Чи може алергія проявлятися тільки температурою, без висипу та нежитю?

Таке буває рідко, але можливо. Деякі пацієнти відзначають субфебрильну температуру (37-37.5°C) як єдиний симптом у разі контакту з пилком або харчовими продуктами. Це ускладнює діагностику, тому що подібну реакцію зазвичай пов’язують з інфекціями. Допомагає аналіз на специфічні імуноглобуліни IgE.

Чому в міських жителів алергії зустрічаються частіше, ніж у сільських?

Учені пов’язують це з «гігієнічною гіпотезою» – через обмежений контакт із природними мікроорганізмами в дитинстві імунітет міських жителів стає гіперчутливим до нешкідливих речовин. Додаткові чинники: забруднене повітря, що підвищує проникність слизових, і велика кількість синтетичних матеріалів у побуті.

Чи може алергія зникнути сама з віком?

У дітей харчові алергії (на молоко, яйця) іноді минають до 5-7 років у міру дозрівання імунної системи. Однак поліноз або реакція на горіхи зазвичай зберігаються на все життя. Цікаво, що у 10-20% людей з віком знижується чутливість до алергенів, але передбачити це неможливо – зникнення симптомів індивідуальне.

Джерела

1. What Is an Allergic Reaction? https://www.webmd.com/allergies/allergic-reaction-causes
2. Allergies, https://www.nhs.uk/conditions/allergies/
3. Allergic Reactions, https://www.aaaai.org/tools-for-the-public/conditions-library/allergies/allergic-reactions
4. Allergy Symptoms, https://aafa.org/allergies/allergy-symptoms/