Лямбіоз: причини, симптоми, лікування та ускладнення

Лямбліоз (гіардіоз) – це паразитарна інвазія, що викликається мікроскопічними найпростішими Giardia lamblia (також відомими як Lamblia intestinalis, Giardia intestinalis або Giardia duodenalis). Ці паразити оселяються переважно в тонкому кишечнику людини, порушуючи процес травлення, що може призводити до розвитку інфекційного процесу або протікати у фазі безсимптомного носійства.

За даними ВООЗ, лямбліозом вважається будь-який варіант інвазії лямбліями, тобто як такий, що призводить до розвитку клініки, так і такий, що протікає латентно.

Відкрив лямблію професор Харківського університету Д.Ф.Лямбль у 1859 р. Але в Західній Європі паразита описав Альфред Жиард, який також претендував на авторство. І незважаючи на те, що 1859 року Альфреду було лише 13 років, наукова спільнота дійшла компромісу і присвоїла роду назву Giardia Lamblia.

Епідеміологія

За даними ВООЗ щорічно у світі реєструється близько 280 млн випадків лямбліозу. Діти становлять основну групу хворих – на їхню частку припадає до 70-80% усіх випадків. Найбільш уразливі малюки у віці від 1 до 6 років, що пов’язано з їхнім тісним контактом у дитячих садках, звичкою брати руки до рота і не до кінця сформованим імунітетом. В Україні інвазія входить до ТОП-5 паразитарних інфекцій у дітей.

Серед дорослих групою ризику є жителі сільської місцевості, де водопровідна вода часто береться з колодязів або поверхневих джерел без належного очищення. Також підвищена захворюваність відзначається у мандрівників, особливо тих, хто відвідує регіони з неблагополучною санітарною обстановкою.

Лямблії передаються фекально-оральним шляхом. Основні способи зараження:

1. Водний шлях. Вживання некип’яченої води з річок, озер, колодязів або неочищеної та необробленої водопровідної води, заковтування води під час купання в забруднених водоймах.
2. Харчовий шлях. Вживання овочів або фруктів, вимитих зараженою водою, а також непросмаженого м’яса або риби (рідко, але можливо).
3. Контактно-побутовий. Через брудні руки (особливо в дітей у садочках), спільні іграшки, посуд, рушники та під час контакту з тваринами (лямбліоз у собак і котів – окремі штами, але ризик є).

Пік захворюваності традиційно припадає на теплі місяці – з травня по вересень. Це пов’язано з активним купанням у відкритих водоймах, вживанням немитих овочів і фруктів, а також збільшенням кількості поїздок на природу, де люди часто нехтують правилами безпечного водокористування.

Особливості паразита

Лямблія являє собою одноклітинного джгутикового паразита, що належить до типу Metamonada. Мікроорганізм має характерну грушоподібну форму із загостреним хвостовим кінцем і округлим переднім краєм. Він має складну організацію. Наприклад, спеціальний прикріпний диск із центральною паличкоподібною структурою, що дає змогу щільно прикріплятися до ворсинок кишківника.

Життєвий цикл паразита протікає без зміни господарів і включає дві основні стадії. У вегетативній стадії трофозоїти активно розмножуються в проксимальних відділах тонкого кишківника шляхом поздовжнього бінарного поділу. За несприятливих умов (потрапляння в товстий кишечник, зміна pH, дія жовчі) вони інцистуються, утворюючи стійкі форми. Цисти виділяються з фекаліями і можуть зберігати життєздатність у вологому середовищі до 3 місяців.

Особлива небезпека лямблій полягає в їхньому досконалому механізмі прикріплення до слизової оболонки кишечнику, що забезпечує їхнє виживання в агресивному середовищі травного тракту. Крім того, цисти мають стійкість до дезінфектантів – вони виживають за концентрації хлору 1 мг/л протягом 30 хвилин. Кип’ятіння води протягом 5 хвилин забезпечує їх повну інактивацію. У ґрунті цисти зберігаються до 3 тижнів, у водопровідній воді – до 3 місяців, що пояснює високий ризик водного шляху передачі інфекції.

Паразити легко обходять імунну відповідь господаря. Завдяки системі варіабельних поверхневих білків (VSP-антигенів), лямблії постійно змінюють свою антигенну структуру, ускладнюючи роботу імунної системи. Додатково вони пригнічують активність макрофагів, що дає їм змогу довго персистувати в організмі.

Види лямблій та їхня небезпека для людини

Збудник лямбліозу Giardia lamblia являє собою складний організм із вираженою генетичною варіабельністю. Сучасні дослідження виокремлюють вісім основних генетичних груп паразита, що позначаються латинськими літерами від A до H. Однак лише дві з них становлять реальну небезпеку для людини, тоді як решта циркулюють виключно серед тварин.

Найбільшу загрозу для людей несуть генотипи Assemblage A і Assemblage B. Перший із них вирізняється особливою агресивністю і здатністю спричиняти важкі форми захворювання. Цей генотип поділяється на два підтипи – A-I, який передається переважно між людьми, і A-II, що має зоонозне походження. Саме A-II часто стає причиною спалахів захворювання, пов’язаних із вживанням забрудненої води або контактами з домашніми тваринами. Для цього варіанта характерний гострий початок із вираженою діареєю, значною інтоксикацією та високим ризиком розвитку синдрому мальабсорбції.

Assemblage B, хоча і вважається менш агресивним, здатний викликати затяжні хронічні форми інфекції. Його підтипи B-III і B-IV часто асоційовані з розвитком наполегливих алергічних реакцій, включно зі шкірними проявами і синдромом подразненого кишечника. Генотип стійкий до терапії та має схильність до рецидивування.

Решта генетичних груп (від C до H) становлять інтерес переважно для ветеринарії, оскільки їхніми господарями виступають різні види тварин – від домашніх собак і кішок до сільськогосподарських копитних і гризунів. Ці варіанти не передаються людині і тому не враховуються під час діагностики та лікування лямбліозу в людей.

Класифікація лямбліозу

Лямбліоз класифікується за кількома ключовими принципами, що враховують особливості перебігу захворювання, клінічні прояви і патогенетичні механізми.

За клінічною формою

За клінічною формою виділяють маніфестний (з вираженими симптомами) і безсимптомний (носійство) варіанти. Маніфестна форма може протікати гостро з яскравою симптоматикою (діарея, болі в животі, метеоризм) або хронічно з періодичними загостреннями і ремісіями. Хронічний лямбліоз часто супроводжується астеновегетативним синдромом і алергічними проявами.

За локалізацією

За локалізацією патологічного процесу розрізняють кишкову форму з переважним ураженням тонкого кишківника, гепатобіліарну із залученням жовчовивідних шляхів і змішану форму. Кишкова форма проявляється ентеритом і порушенням всмоктування, тоді як гепатобіліарна може імітувати холецистит або дискінезію жовчовивідних шляхів.

За ступенем тяжкості

За ступенем тяжкості захворювання поділяють на легкий, середньої тяжкості та тяжкий перебіг. Критеріями оцінки слугують вираженість інтоксикації, частота діарейного синдрому, ступінь порушення нутритивного статусу і наявність ускладнень.

На особливу увагу заслуговує класифікація за патогенетичними механізмами, де виокремлюють токсико-алергійний варіант із переважанням алергійних реакцій, диспепсичний із вираженими порушеннями травлення та астеноневротичний варіант із превалюванням неврологічної симптоматики.

Патогенез лямбліозу

Процес розвитку лямбліозу починається з моменту потрапляння цист паразита в організм людини через ротову порожнину. Потрапляючи в дванадцятипалу кишку під дією жовчі та кишкових ферментів відбувається ексцистування – вивільнення вегетативних форм (трофозоїтів) із захисних оболонок.

Трофозоїти, що активізувалися, переміщаються в порожню кишку, де для них є найсприятливіші умови. За допомогою спеціального прикріпного диска паразити фіксуються до ворсинок кишечника. Процес прикріплення спричиняє механічне пошкодження ентероцитів, порушуючи цілісність кишкового епітелію.

• Масова колонізація кишечника лямбліями призводить до комплексних патологічних змін. По-перше, відбувається прямий токсичний вплив продуктів життєдіяльності паразитів на ентероцити. По-друге, розвивається синдром конкурентного поглинання поживних речовин – лямблії активно споживають продукти розщеплення, особливо вуглеводи та жиророзчинні вітаміни. По-третє, порушується пристінкове травлення через пошкодження мікроворсинок і зниження активності ферментів.
• У міру прогресування інфекції розвиваються виражені морфофункціональні зміни кишкової стінки. Зменшується висота ворсинок, збільшується глибина крипт, розвивається запальна інфільтрація власної пластинки слизової оболонки. Ці зміни призводять до синдрому мальабсорбції – порушення всмоктування жирів, вуглеводів, білків і вітамінів.
• Важливою ланкою патогенезу є формування вторинної ферментопатії, особливо лактазної недостатності. Неперетравлена лактоза створює осмотичний тиск у просвіті кишки, що спричиняє діарейний синдром і посилює процеси бродіння. Одночасно розвивається дисбіоз кишечнику з пригніченням нормальної мікрофлори та активацією умовно-патогенних мікроорганізмів.
• Імунологічні аспекти патогенезу включають розвиток сенсибілізації організму до антигенів лямблій, що проявляється алергічними реакціями. За тривалого перебігу формується імунодефіцитний стан, пов’язаний із виснаженням факторів місцевого імунітету. Особливе значення має феномен антигенної мімікрії, коли паразит маскується під клітини господаря, ускладнюючи імунну відповідь.
• Неврологічні прояви при лямбліозі пов’язані як із безпосередньою нейротоксичною дією продуктів життєдіяльності паразитів, так і з дефіцитом поживних речовин, необхідних для нормального функціонування нервової системи. Астеновегетативний синдром, що розвивається, посилює перебіг захворювання та уповільнює процеси відновлення після ерадикації збудника.

Симптоми лямбліозу

Клінічно проявлятися буде тільки маніфестна форма лямбліозу. Однак, гострий і хронічний період матимуть низку особливостей.

Інкубаційний період становить 1-3 тижні. Для гострого періоду характерні:

1. Діарея (водяниста, без домішок крові). Розвивається на тлі пошкодження ентероцитів і порушення пристінкового травлення, що знижує активність розщеплення дисахаридів і призводить до виходу рідини в кишечник. Також рідкі випорожнення пов’язані з прямою токсичною дією. Характерна відсутність крові в випорожненнях, тому що паразити не спричиняють глибокого виразки слизової.
2. Метеоризм і бурчання в животі
   Обумовлені процесами бродіння невсмоктаних вуглеводів під дією кишкової мікрофлори. Особливо виражені після прийому молочних продуктів через вторинну лактазну недостатність.
3. Нудота та блювання. Виникають рефлекторно внаслідок подразнення дуоденальних рецепторів продуктами життєдіяльності паразитів і запальними медіаторами. Особливо виражені за масивної інвазії, коли трофозоїти блокують всмоктувальну поверхню тонкого кишечнику.
4. Болі в епігастрії та правому підребер’ї. Епігастральні болі пов’язані із запальним процесом і посилюються через 15-20 хвилин після їди. Хворобливість у правому підребер’ї зумовлена дискінезією жовчовивідних шляхів за гіпертонічним типом.
5. Субфебрильна температура. Спостерігається у 15-20% пацієнтів, особливо на початку захворювання. Обумовлена пірогенною дією продуктів розпаду паразитів і активацією прозапальних цитокінів (ІЛ-1, ІЛ-6, ФНП-α). Температурна реакція рідко перевищує 37,5-37,8°С і нормалізується після початку етіотропної терапії.

Також розвивається астенічний синдром у вигляді загальної слабкості та втрати апетиту. До цього призводить порушення всмоктування нутрієнтів (особливо вуглеводів і жирів), хронічна ендогенна інтоксикація і дефіцит вітамінів групи В. Однак втрата апетиту є вибірковою, з’являється відраза до жирної їжі та молочних продуктів за збереження інтересу до вуглеводистої їжі.

Виразність проявів залежить від інфікуючої дози цист. У 30% пацієнтів відзначається мимовільне зникнення симптомів через 2-4 тижні. Без лікування часто відбувається хронізація процесу з розвитком мальабсорбції.

У разі хронізації інфекції розвивається стійке запалення слизової тонкого кишківника з атрофією ворсинок. Це призводить до:

• нестійкого випорожнення (чергування закрепів і проносів) через порушення моторно-евакуаторної функції;
• здуття живота після їди внаслідок дисбіозу та бродильних процесів;
• тяжкості в епігастрії через 15-30 хв після вживання їжі (особливо жирної або молочної);
• гіркій відрижці за супутньої біліарної дисфункції;
• алергічних проявів – кропив’янки з пухирями, які сверблять (частіше на згинах кінцівок), атопічного дерматиту із затяжним перебігом, а також блефариту і хейліту (запалення повік і губ).

Через 3-6 місяців нелікованої інфекції формується синдром мальабсорбції. Він характеризується втратою ваги (5-10% від маси тіла) через порушення всмоктування білків і жирів, стеатореєю (жирний блиск калу) через порушення ліполізу і гіповітамінозом. Дефіцит вітаміну А проявляється сухістю шкіри та «курячою сліпотою», нестача В12 пов’язана з розвитком глоситу (запалення язика) та анемії, а дефіцит D характеризується м’язовою слабкістю.

Симптоми зберігаються понад 2 місяці. Період загострень хронічної форми – весна-осінь.

Діагностика лямбліозу

Для постановки діагнозу лямбліоз і визначення форми та стадії його розвитку необхідно провести лабораторні та інструментальні методи діагностики.

До лабораторних належать:

1. Загальний аналіз крові. Спостерігатиметься помірний лейкоцитоз (у гострій фазі), еозинофілія (за розвитку алергійних проявів), прискорене ШОЕ, моноцитоз і анемія (за хронічного перебігу).
2. Мікроскопія калу. Дає змогу виявити цисти та трофозоїти. Має незначну чутливість, а потребує триразового проведення аналізу з інтервалом 2-3 дні.
3. ПЛР калу. Виявляє ДНК паразита навіть за мінімальної інвазії. Тест має високу специфічність і дає змогу визначити генотип (assemblage A або B).
4. Серологічні методи (ІФА) з виявленням антитіл:
   1. IgM – з’являються на 10-14 день, зберігаються 1-2 міс.
   2. IgG – циркулюють до 2-6 міс після лікування.
   3. IgA – показник активної інфекції.
5. Дуоденальне зондування. Проводиться забір жовчі за підозри на біліарну локалізацію. Підтвердженням буде виявлення трофозоїтів у порції В, підвищена в’язкість жовчі та ознаки запалення (лейкоцити, слиз).
6. Імунохроматографічні експрес-тести на антигени. Спрямовані на виявлення специфічного GSA-65 антигену в калі. Результат готовий уже за 10-15 хв, чутливість становить 85-92% і не потрібне спеціальне обладнання.
7. Біохімічний аналіз крові. Призначають не для прямої діагностики, а для виявлення ускладнень і оцінки стану органів, особливо в разі хронічних форм. Підвищення лужної фосфатази (через застій жовчі), АЛТ/АСТ (у разі ураження печінки), білірубіну (у разі гемолізу на тлі анемії), зниження загального білка, альбумінів, глюкози, холестерину та електролітів – на тлі мальабсорбції.

До інструментальних методів належать ФГДС, УЗД та еластометрія.

Фіброгастродуоденоскопія

Фіброгастродуоденоскопія із забором дуоденального вмісту застосовується за тривалого перебігу та негативних аналізів калу. Під час процедури проводиться аспірація жовчі з різних порцій (А, В, С) з подальшою мікроскопією. Метод дає змогу виявити вегетативні форми паразитів, які не утворюють цист. Додатково оцінюється стан слизової дванадцятипалої кишки – набряк, ознаки дуоденіту, зниження моторики.

Ультразвукове дослідження органів черевної порожнини

Ультразвукове дослідження органів черевної порожнини не є специфічним, але виявляє непрямі ознаки: збільшення печінки, реактивні зміни підшлункової залози, дискінезію жовчовивідних шляхів за гіпертонічним типом.

Еластометрія печінки

Еластометрія печінки стала застосовуватися порівняно недавно за хронічних форм. Тривала інвазія може викликати фіброзні зміни у 15-20% пацієнтів. Дослідження показує збільшення щільності печінкової тканини (до F1 за шкалою METAVIR), яке повністю оборотне після антипаразитарної терапії.

Диференціальна діагностика лямбліозу

Лямбліоз потребує ретельної диференціації з низкою захворювань, що мають подібну клінічну картину. За кишкових інфекцій бактеріальної природи, таких як ротавірусна інфекція, на відміну від лямбліозу, спостерігається більш гострий початок із вираженою лихоманкою та інтоксикацією. Для харчових токсикоінфекцій характерний короткий інкубаційний період (зазвичай 6-48 годин), наявність патологічних домішок у випорожненнях (слиз, кров) і, як правило, епідеміологічний анамнез, що вказує на вживання недоброякісних продуктів.

За хронічного панкреатиту і холециститу, як і за лямбліозу, можуть відмічатися болі в правому підребер’ї та диспепсичні явища. Однак на відміну від паразитарної інвазії, ці захворювання супроводжуються характерними змінами в біохімічних аналізах крові (підвищення амілази, ліпази, печінкових проб) і специфічними ультразвуковими ознаками. Больовий синдром за патології підшлункової залози та жовчного міхура зазвичай пов’язаний із похибками в дієті та має чітку локалізацію.

Серед інших паразитозів на особливу увагу заслуговує амебіаз, який, на відміну від лямбліозу, частіше супроводжується геморагічним колітом із тенезмами та домішками крові в випорожненнях. Криптоспоридіоз, як і лямбліоз, може викликати водянисту діарею, але за імунодефіцитних станів протікає значно важче з ризиком розвитку холероподібного синдрому. Мікроскопічна діагностика дає змогу достовірно розрізнити ці інфекції.

Целіакія (глютенова ентеропатія) має багато спільного з хронічним лямбліозом, включно із синдромом мальабсорбції та зниженням маси тіла. Однак за целіакії відзначається чіткий зв’язок симптомів із вживанням глютеновмісних продуктів, а серологічна діагностика виявляє специфічні антитіла (до тканинної трансглутамінази та ендомізію).

Лікування лямбліозу

В основі лікування лямбліозу лежить протипаразитарна терапія. Препаратами першої лінії є:

• Метронідазол – використовується в госпітальних протоколах і вимагає повної відмови від алкоголю;
• Альбендазол – діє на всі стадії паразитів та інших гельмінтів, має високу ефективність;
• Ніфурател – має низьку токсичність і дозволений вагітним;
• Орнідазол – вимагає одноразового прийому при неускладнених формах.

Усі протипаразитарні препарати приймаються після їди з достатньою кількістю води.

Як підтримуючу терапію застосовують ентеросорбенти (Смекта, Ентеросгель) для зниження метеоризму і виведення токсинів, пробіотики (Лінекс, Ентерол) для відновлення мікробіоти і місцевого імунітету.

У разі розвитку ускладнень потрібні ферменти для підтримки роботи підшлункової залози (Креон і Панкреатин). А антигістамінні (Тавегіл, Лоратадин) призначають, коли є виражені шкірні прояви.

Важливою частиною лікування лямбліозу є дієта. Паразити активно споживають прості цукри, які слугують для них основним поживним субстратом. Обмеження вуглеводів створює несприятливі умови для їхнього розмноження. Крім того, під час захворювання у 80% випадків розвивається вторинна лактазна недостатність. Необхідно виключити:

• рафінований цукор і солодощі;
• манну кашу;
• здобну випічку;
• солодкі газовані напої;
• свіже молоко;
• вершки;
• солодкі йогурти.

Важливо додати в раціон харчування гречану, кукурудзяну, рисову каші, овочі з низьким вмістом крохмалю, безлактозні молочні продукти, кислі фрукти (яблука, цитрусові), тверді сири. Після 2-3 тижнів лікування можна ввести кисломолочні продукти (кефір, ряжанку).

Ускладнення та прогноз лямбліозу

Одним із найчастіших наслідків є вторинна ферментопатія, особливо лактазна недостатність, яка розвивається внаслідок ушкодження ентероцитів і зберігається навіть після успішної ерадикації збудника. Цей стан проявляється стійкою непереносимістю молочних продуктів, метеоризмом і діареєю після їхнього вживання, що потребує тривалого дотримання безлактозної дієти.

Хронічний дуоденіт формується у значної частини пацієнтів з нелікованим лямбліозом і характеризується стійким запальним процесом у дванадцятипалій кишці. Ускладнення проявляється постійним болем в епігастрії, порушенням моторики шлунково-кишкового тракту і розладами травлення. Під час ендоскопічного дослідження виявляються ознаки запалення слизової, набряк і згладженість складок, а гістологічний аналіз підтверджує наявність хронічного запального інфільтрату.

Астено-невротичний синдром проявляється тріадою:

• цефалгії – тупі дифузні головні болі;
• емоційна лабільність – плаксивість, дратівливість;
• когнітивні порушення – зниження пам’яті, неуважність.

Його розвиток пов’язаний з нейротоксичною дією продуктів метаболізму паразитів, дефіцитом глюкози та вітамінів групи В у нейронах і хронічною активацією системи «кишечник-мозок».

Прогноз за лямбліозу здебільшого сприятливий, особливо за умови своєчасно розпочатого й адекватно проведеного лікування. Сучасні протипаразитарні препарати дають змогу домогтися повної ерадикації збудника в 90-95% випадків. Однак успіх терапії багато в чому залежить від дотримання дієтичних рекомендацій, проведення повноцінного відновного лікування та виконання заходів із профілактики реінвазії.

Особливості перебігу лямбліозу в дітей

Немовлята стають примхливими, погано сплять, відмовляються від їжі. Особливістю цього віку є швидкий розвиток синдрому мальабсорбції з втратою маси тіла, затримкою фізичного розвитку та ознаками гіповітамінозу.

У дітей раннього віку (1-3 роки) переважають кишкові прояви – часті рідкі випорожнення з неприємним запахом, метеоризм і спастичні болі в животі, що посилюються після годування. Характерне чергування закрепів і проносів, а також поява пінистих випорожнень.

У дошкільнят і молодших школярів (4-10 років) до кишкових симптомів часто приєднуються алергічні реакції – шкірні висипання на кшталт атопічного дерматиту, кропив’янки або стійкого свербежу. Характерні зміни поведінки – підвищена стомлюваність, дратівливість, зниження успішності в школі. Можуть спостерігатися ознаки вегетативної дисфункції – підвищена пітливість, мармуровість шкіри, субфебрилітет без явних причин.

Підлітки частіше переносять лямбліоз у стертій формі, але при цьому в них виражений астеноневротичний синдром – головний біль, запаморочення, емоційна лабільність. Нерідко захворювання маскується під вегетосудинну дистонію або функціональні порушення ШКТ. Особливістю цього віку є схильність до формування біліарних дисфункцій із болем у правому підребер’ї та диспепсичними явищами.

Прогноз у дітей за своєчасної діагностики та правильного лікування сприятливий, проте відновлення відбувається повільніше, ніж у дорослих. Після ерадикації паразитів потрібен тривалий (2-3 місяці) реабілітаційний період з обов’язковою корекцією мікробіоценозу кишківника, ферментопатії та нутритивного статусу.

Лямбліоз у вагітних: небезпека для матері та плода

У вагітних лямбліоз часто протікає в більш вираженій формі з переважанням диспепсичного синдрому – наполегливою нудотою, не пов’язаною з токсикозом, посиленим метеоризмом і порушенням випорожнення за типом бродильної диспепсії. Характерна поява жирного блиску в калі та непереносимості молочних продуктів, що пов’язано з розвитком вторинної лактазної недостатності. На відміну від класичного перебігу, у вагітних частіше спостерігається субфебрильна температура (37,0-37,5°С) у другій половині дня, що можна помилково сприйняти за варіант норми при вагітності.

Особливу небезпеку становить розвиток нутритивної недостатності – дефіциту білка, жиророзчинних вітамінів (А, D, Е, К) і мікроелементів (заліза, кальцію), що негативно позначається на розвитку плода. Анемія вагітних на тлі лямбліозу погано піддається стандартній корекції препаратами заліза. Характерне посилення симптомів варикозної хвороби та поява набряків через зниження онкотичного тиску плазми.

Для плода основну небезпеку становить не сам паразит (лямблії не проникають через плацентарний бар’єр), а наслідки хронічної інтоксикації та нутритивного дефіциту в матері. Найсерйознішими ускладненнями можуть стати затримка внутрішньоутробного розвитку, гіпотрофія плода і передчасні пологи. У рідкісних випадках за масивної інвазії можливий розвиток реактивного панкреатиту у вагітної, що потребує стаціонарного лікування.

Який лікар лікує лямбліоз?

Першим лікарем є сімейний лікар або педіатр залежно від віку пацієнта. Він призначає діагностичні заходи та призначає протипаразитарну терапію. За значної інвазії та гострої форми перебігу також потрібна допомога інфекціоніста.

Консультація гастроентеролога необхідна за виражених порушень травлення (хронічний дуоденіт, синдром мальабсорбції), а алерголога за шкірних реакцій (кропив’янка, дерматит).

Також додатково може знадобитися допомога імунолога за частих рецидивів і дієтолога за необхідності корекції раціону харчування.

Поширені запитання про лямбліоз

Чи може лямбліоз провокувати болі в суглобах?

Так. За хронічної форми інфекції у деяких пацієнтів розвиваються реактивні артралгії. Це відбувається через аутоімунні реакції на антигени паразита, а також через порушення всмоктування магнію і кальцію в кишечнику. Після лікування суглобові болі зазвичай повністю зникають.

Чому при лямбліозі часто хочеться солодкого?

Лямблії активно споживають глюкозу для свого метаболізму, що створює в організмі своєрідний «дефіцит» простих вуглеводів. Крім того, порушення вуглеводного обміну та дефіцит таких мікроелементів, як хром і цинк, посилюють потяг до солодкого. Цікаво, що в разі відмови від цукру стан пацієнтів поліпшується вже за кілька днів.

Чи може лямбліоз маскуватися під синдром подразненого кишківника?

Так, хронічна форма лямбліозу часто імітує СПК. Паразити порушують роботу кишкових нервових сплетінь, спричиняючи чергування діареї та закрепів, здуття і дискомфорт. Відмінність у тому, що за лямбліозу симптоми посилюються після вживання молочних продуктів і солодощів, тоді як за істинного СПК такий зв’язок відсутній. Діагностичний ключ – аналіз калу на антигени лямблій.

Чому за лямбліозу іноді з’являється неприємний присмак у роті?

Характерний гіркуватий або металевий присмак виникає через три чинники. По-перше, порушення роботи жовчного міхура призводить до рефлюксу жовчі. По-друге, продукти життєдіяльності паразитів всмоктуються в кров і впливають на смакові рецептори. По-третє, розвивається дисбактеріоз ротової порожнини з переважанням умовно-патогенної мікрофлори. Цей симптом зникає через 2-3 тижні після початку лікування.

Чи можуть лямблії спричиняти нічну пітливість?

Клінічні спостереження підтверджують такий зв’язок. За хронічного лямбліозу пацієнти часто скаржаться на нічну пітливість у ділянці шиї та грудей. Це пов’язано з інтоксикацією продуктами життєдіяльності паразитів і реакцією вегетативної нервової системи. Після лікування цей симптом повністю зникає протягом місяця.

Джерела

1. Giardiasis, https://www.msdmanuals.com/home/quick-facts-infections/parasitic-infections-intestinal-protozoa-and-microsporidia/giardiasis
2. Giardiasis, https://www.ncbi.nlm.nih.gov/books/NBK513239/
3. About Giardia Infection, https://www.cdc.gov/giardia/about/index.html
4. Giardiasis, https://www.cdc.gov/dpdx/giardiasis/index.html
5. Giardiasis, https://emedicine.medscape.com/article/176718-overview
6. Giardiasis fact sheet, https://www.health.nsw.gov.au/Infectious/factsheets/Pages/giardiasis.aspx
7. Giardiasis, https://www.ecdc.europa.eu/en/giardiasis